Выбери любимый жанр

Пів'яблука - Вдовиченко Галина - Страница 27


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

27

Пiвтора десятка чоловiкiв скупчилися навколо видовженого столу. Заднi спостерiгачi через спини переднiх щось збуджено передавали на зелене сукно. Вона пройшла бiля столiв рiзних форм, бiльших, менших, зi стовпчиками фiшок на iгровому полi та картами, викладеними немов для пасьянсу. Жодного вiльного мiсця за стiльцями. У повiтрi стояв вiдразливий до запаморочення запах сигарет i джмелиний гул голосiв. Тiльки чоловiки. Жодної жiнки. Окрiм круп’є.

Коня серед цих людей не було.

Луїза пройшла майже всю залу. I нарештi побачила Коня. Вiн не зводив очей з рук дiвчини-круп’є. Та зробила кiлька вправних рухiв, розклала карти, щось сказала, та Луїза не почула, що саме.

Бiля Коня виявився вiльний стiлець — єдиний вiльний на весь заклад. Вона сiла.

Вiн навiть не ворухнувся. I добре, що Кiнь на неї нуль уваги. Їй необхiдно кiлька секунд, аби опанувати себе, вгамувати серцебиття. Його лiва рука, рiдна до найдрiбнiшої рисочки, лежала поруч. А вiн навiть краєм ока її не бачив, не вiдчував її парфумiв. Весь у грi як хлопець-шестикласник.

Накрила його руку своєю.

Вiн повернувся i двi-три секунди дивився чужим поглядом на жiнку, яка посмiхалася з-пiд крис капелюшка: хто така?

Пiзнав i вiдсахнувся:

— Луїзо? Ти?! Ти що тут?!

Душа стиснулася вiд жалю.

— Це твоя вода? — Луїза показала на високу склянку поруч з пузатим келишком коньяку.

Вiн кивнув. Взяла склянку, пiднесла до губ i з досадою зауважила як помiтно тремтять пальцi.

— Звiдки ти тут? — Кiнь потроху приходив до тями. — Що тут робиш?

Вона розумiла його без слiв — вiн був впевнений, що вони зустрiлися випадково. У його головi зараз миготiли варiанти: була у ресторанi поруч? зайшла у казино випадково? чи по роботi, у зв’язку з майбутнiми зйомками?…

— Я за тобою прийшла. Маю для тебе добру новину. Пiшли поговоримо на кавi.

— Зараз?

— Пiшли, будь ласка.

У її голосi звучали найпотрiбнiшi зараз тони й напiвтони. Iнтуїцiя безпомилково пiдказувала, як i що треба говорити. Без жодних зусиль трималася на обличчi спокiйна посмiшка. Такого володiння собою Луїза вiд себе не чекала. Вона знала, що вiн пiде з нею. А якщо не пiде, вона зробить ставки у цiй незрозумiлiй грi, хоча нiколи дотепер не переступала порогу казино i не знала жодних його правил. Купить фiшки i не вступиться звiдси, поки вiн не зрозумiє, що вона без нього не пiде.

— Зараз… Почекай хвилин десять, ми маємо розiбратися з фiшками, — вiд розгубленостi Коня майже й слiду не залишилося, перед нею знову був той Iгор, до якого вона звикла. — Десять хвилин, гаразд?

Вона встала з-за столу зi склянкою у руцi i роздивилася навколо. Тепер на неї звертали увагу. Один з вiдвiдувачiв пiдiйшов майже впритул, вона несподiвано озирнулася i наштовхнулася на його погляд: вiн одягав окуляри, щоб поближче її роздивитися.

Дiвчина-круп’є незворушно розкидала карти. Бiля каси Кiнь розмовляв зi своїм сусiдом по столу. Решта, як i п’ять хвилин тому, спостерiгали за пересуванням карт на столi. Але щось змiнилося у залi. Луїзу помiтили. Присутнiсть цiєї жiнки бентежила, вносила ледь помiтний збiй у звичний хiд подiй, примушувала кидати стрiмкi погляди в бiк чужинки.

Над шкiряним диваном її увагу привернула картина: дивнi iстоти-пуголовки — iнопланетяни чи сперматозоїди, рухалися в одному напрямку, розмахували щупальцями-водоростями. Цiкаво було б познайомитися з дизайнером казино. Цей прихильник абстрактного живопису навмисно зробив такий вибiр для цього примiщення чи випадково?

Сiла на диван пiд зграйкою яйцеголових, закинула ногу на ногу, обвела iронiчним поглядом iнтер’єр казино: стiни, свiтильники, килими на пiдлозi, картини. Стiльки грошей вгепали у цей несмак… Кiнь уже йшов до неї. Пiднялася назустрiч, узяла його попiд руку, вони пройшли повз охорону, одягнулися, i коли спускалися сходами, вона пiймала погляд швейцара. Вiн не встиг одягнути маску ввiчливої вiдстороненостi i на його обличчi промайнула крива усмiшка: їхнього постiйного клiєнта, вирiшив вiн, «зняла» невiдома шукачка амурних пригод, екзотична жiнка, хоча й на любителя…

Вулиця зустрiла рiзким запахом мокрого асфальту та молодого липового листя. Щойно пройшла злива. У зволожених тротуарах вiдбивалося розмите свiтло лiхтарiв та неонової реклами. Напрочуд легко дихалося.

— Давай класну новину! — забажав Кiнь.

Вона зауважила, з яким задоволенням вiн втягнув нiздрями свiже повiтря.

— Новина така, — Луїза вiдчувала, як разом з озоном в її легенi, у голову, у кров немов потрапили бульбашки шампанського — хвиля веселої зухвалостi пiднялася у душi. — Я тебе не залишу. I не вiдчеплюся вiд тебе. Не дам тобi спокою. Не вступлюся.

Жодної iстеричної нотки в голосi — лише спокiйна радiсть. I нiжнiсть. Вiн мовчки стиснув її руку.

— Що у тебе — неприємностi? Бiда? Я допоможу тобi. Потрiбнi грошi — вiзьму позику на роботi. Скажи, що сталося?

Його обличчя затремтiло.

— Ну що ти? — вона не вимагала вiдповiдi, достатньо було того, аби вiн слухав її. — Приймаю тебе з усiма твоїми особливостями, з усiма рисами, плюсами i мiнусами. Тiльки не казино. Буду з тобою хай би що i не вiддам тебе цiй заразi, зрозумiв?

Вiн мовчав. Вона не могла на нього дивитися.

Пiдiйшли до таксi, що стояло неподалiк, сiли разом на задньому сидiннi i всю дорогу мовчали, не вiдпускаючи рук.

А потiм сидiли у нього на кухнi, знову говорила тiльки вона.

— Чому ти ходиш туди? Для чого? Ну поясни, будь ласка, зрозумiти хочу.

Вiн мовчав. Але це було не байдуже мовчання — вiн слухав її, хитав головою, тер чоло кулаком. Але не вiдповiдав, слова стояли у горлi.

— Ти розумiєш, що нiколи не будеш у виграшi? Розумiєш це? Програватимеш бiльше, анiж виграватимеш, аж поки не програєш усе. Ну що ти «Гравця» Достоєвського не читав?

Кiнь невизначено хитнув головою.

— Не читав? — зрадiла Луїза. Монолог нарештi перетворювався на дiалог. — Я принесу. Почитаєш, побачиш, яка це пошесть, яка дурня! Достоєвський сам грав так, що не мiг зупинитися. Програвав усi грошi, позичав — i знову програвав. Навiть Тургенєву писав з-за кордону, сиджу, мовляв, у готелi, фактично пiд арештом, прошу позичити грошi… Вони не любили один одного, але один просив iншого, та що там просив — благав, аби той вислав йому сто, чи скiльки, забула, здається сто рублiв, бо програвся ущент. Жалiвся, що витратив грошi жiнки, яка було в нього закохана. А Тургенєв, знаєш що?… Висварив його у листi, хоча грошi вислав, щоправда разiв у десять менше, анiж той просив. Згодом Достоєвський не мiг i їх вiддати упродовж багатьох рокiв. А Тургенєв, захланник*, кiлька разiв нагадував… Уявляєш?

Кiнь мовчав, тер чоло.

— А фiльм з Де Нiро бачив? — пiшла на новий виток Луїза. — Там, де вiн — управляючий казино. Не пам’ятаєш? Усi хитрощi таких закладiв показали. Уяви. Японець виграв шалену суму. Їде задоволений в аеропорт. Але хто ж його вiдпустить? Цiла схема запрацювала, навiть рейс вiдмiнили, усе зробили, щоб щасливчик з виграними грошима не видерся на волю. Той повернувся, звiсно ж знову у казино, аби дочекатися наступного авiарейсу. Тримає себе у руках, сидить, не грає. Лише дивиться. Сиди-ить, сиди-ить… За ним спостерiгають на монiторi, знають, що не втримається. Головне — вичекати. Щоб почав грати. Японець робить ставку! I пiшло-поїхало… Програвся до копiйки. Все спустив, увесь виграш.

Засвистiв чайник на плитi.

— Поки не п’ю — усе нормально, — раптом вичавив iз себе Кiнь глухим голосом. — А як вип’ю, то ноги самi несуть у тому напрямку. Немов хтось у мене вселяється.

— Ти ж рiк не грав?

— I не пив, — глухо додав Кiнь. — Тримався.

— Чому ти йдеш туди? Ти розумiєш, що там не розбагатiєш?

— Так.

— Що, навпаки, програватимеш?

— Так.

— Чому тодi йдеш?

— Якби то усе було так просто… Це сильнiше за мене, розумiєш, Лу? Сильнiше. Вже не думаєш. Питаннями такими, як ти ставиш, не переймаєшся. Просто йдеш як теля на мотузцi… Колись виграв двi тисячi «зеленi». Ото, подумав, легкi грошi! Знову пiшов. Програв. Добре, думаю, вiдiграюся i тодi вже крапка. Та де там! Затягнуло немов у вир.

27
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело