Татарський острів - Лысенко Василий Александрович - Страница 53

• Предыдущая
• 53/74
• Следующая

Майор Нікітін промовчав.

Лейтенант дістав з кишені записник і продовжив:

— Ви, Петре Федоровичу, вимагаєте від нас ощадливого витрачання коштів. Але й генерал фон Лау вимагає золото за свою надзвичайно цінну інформацію. Зараз на Україні СД відкрило кілька нових шпигунсько-диверсійних шкіл. Нові школи створює й абвер. Нам відомі ці школи, відоме й їх місцезнаходження. Генерал обіцяє передати нам копії всіх особистих справ диверсантів та шпигунів, вручити їх фото, повідомити, де й коли їх будуть закидати в наш тил.

— Обіцянки цяцянки, а користі з них — мало! — недовірливо зауважив майор.

— Генерал завжди дотримує свого слова, — мовив лейтенант, — але за кожну особову справу вимагає від нас сто карбованців золотом. І я вважаю, що це скромна ціна.

— Він що, хоче стати мільйонером за наш рахунок? — вигукнув Нікітін.

— До всього Лау повідомив нам кілька надзвичайно важливих таємниць. За них ми теж змушені були платити золотом, — продовжував лейтенант.

— Про які ж таємниці він повідомив? — поцікавився майор.

Вершина відповів:

— На Татарський острів повинна прибути нова, могутня зброя. Її мають використати проти партизан і місцевих жителів.

— Що ж це за зброя?

— Генерал фон Лау вимагає за це повідомлення десять тисяч золотих карбованців, — пояснив лейтенант.

— Чому ж гітлерівці не використовують цю нову зброю на фронті? — в'їдливо посміхнувся майор. — Мабуть, тому, що нема в них ніякої нової зброї. Невже б вони тримали її в глибокому тилу, на якомусь глухому острові? Чи не хоче генерал продати якусь вигадку за торбу золота?

Лейтенант терпляче пояснив:

— Генерал фон Лау постачає нам вірогідну інформацію. Ніяких претензій ми не можемо висловити, це надзвичайно надійне джерело. І Татарський острів фашисти охороняють великими силами. Навколо нього доти, мінні поля. Щось же там приховали окупанти.

— Можливо, — згодився майор, — хоча ви, як керівник партизанської розвідки, самі повинні були б роздобути про це точну інформацію.

— Не все так просто, товаришу полковник! — зауважив Вершина.

— На війні, товаришу лейтенант, нічого просто не робиться! Чому ви не знешкодили цей засекречений об'єкт? — продовжував наступати Нікітін.

— Так я ж сказав, — виправдовуючись, відповів лейтенант, — острів міцно укріплений. Навколо нього мінні поля. Охорона нікого й близько не підпускає. Всі, хто потрапив на острів з місцевих жителів, зникають безслідно.

— Гаразд, про острів поговоримо пізніше, — махнув рукою майор, — хоча я певен, що це кубло давно треба було б знищити. Продовжуйте.

— У мене все. — Лейтенант згорнув папери і сів за стіл. Командир загону повернувся до Нікітіна:

— Товаришу полковник, просимо вас висловити свої міркування, зауваження, поради.

Майор Нікітін неквапливо підвівся з-за столу:

— Партизанська розвідка, — почав він, — провела досить значну роботу. Це істина, яка не викликає ніяких сумнівів. Від імені Центру висловлюю вам, товариші, велику подяку. Але сьогодні, коли гітлерівці підійшли до Волги, коли бої тривають у Сталінграді, нам необхідно зважати не на те, що зроблено, а на те, що ми можемо зробити. З яким завданням прибула наша група? Як вам відомо, ми маємо наказ — посилити диверсії на залізницях, нищити живу силу та техніку ворога. Це — основне завдання! І тут необхідно звернути увагу на «вузькі місця». Чому ви, товариші, так нерішуче спираєтеся на підтримку місцевих патріотів? Чому не маєте своїх людей в поліції, жандармерії, комендатурі? Чому не маєте своїх людей серед залізничників? Ви завербували фашистського генерала. Це — добре! Але один генерал не робить погоди. Партизанська розвідка повинна всюди мати свої очі, свої вуха. Ви мусите все бачити, все знати. Інакше ні про які успіхи не доводиться говорити. Ворог теж не дрімає, робить свою чорну справу. Гестапівцям пощастило завербувати в свої агенти людину, яка має доступ до ваших найважливіших таємниць. Це, товариші, незаперечний факт. Ціла низка провалів свідчить, що в загоні діє досвідчений, вишколений провокатор. І як не прикро про це говорити, але гестапівський вивідувач діє серед командного складу вашого загону. Факти, як кажуть, надто вже вперта річ. Провокатору стають відомі найсекретніші, доступні лише обмеженому колу людей таємниці. Це — страшно. Ми проводимо нараду, вирішуємо важливі питання і мимоволі думаємо: «А чи нема цієї особи серед нас?» Хто він, цей провокатор? Один він чи діє разом зі своїми спільниками? Чому партизанська розвідка на протязі тривалого часу неспроможна натрапити на його слід? Ми зазнаємо відчутних втрат. Зриваються важливі операції, як це трапилося біля залізничного переїзду Сухиничі. Хто повинен нести відповідальність за всі прорахунки та недоробки? В цьому велика ваша вина, товаришу лейтенант, — повернувся він до Вершини. — Ви в першу голову несете відповідальність за знешкодження ворожої агентури. Як ви зможете пояснити безкарні дії гестапівських агентів? Що це? Ваше невміння? Інертність? Непідготовленість?

Лейтенант засовався на лавці, хотів було, мабуть, щось сказати у своє виправдання, але майор перебив його:

— Спокійно, товаришу лейтенант, ніякі прояви емоцій зараз ні до чого. Про те, як можна було ліквідувати ворожу агентуру, я скажу пізніше, а зараз прошу вас відповісти на ряд запитань. Перше: як вам пощастило вийти на генерала фон Лау? Чому цей гестапівець дав згоду працювати на партизанську розвідку?

— Це надто довга історія, — загадково відповів лейтенант, — нам здорово пощастило. Хоча й ми не сиділи склавши руки.

— От я й прошу вас докладно розповісти про цю «довгу» історію.

— Наша підпільниця, — почав Вершина, — молода і дуже вродлива дівчина, одним словом писана красуня, познайомилася в Києві з досить впливовим гестапівцем. Він став часто бувати на квартирі в підпільниці, звик до неї, вважав прихильницею «нового порядку».

— Що ж далі? — поцікавився майор. — При чому тут генерал Лау, ваша підпільниця і впливовий гестапівець?

— Гестапівець був з оточення генерала Лау, — уточнив Вершина, — підпільники схопили цього фашиста і запропонували співробітничати з нами.

— І він погодився?

— Після певної розмови мусив дати згоду на співробітництво. Подіяла валюта. Коли фашисту довелося робити вибір між зашморгом і золотом — він вибрав останнє. Нині цей гестапівець наш агент ІІ-500. Він і допоміг нам вийти на генерала фон Лау.

— Як саме?

— Генерал одержав надзвичайно секретну інструкцію з Берліна, підписану Гіммлером. Нашому агенту пощастило зняти фотокопію цієї інструкції і передати її нам.

— І після цього генерал фон Лау, — запитав майор, — погодився давати вам секретну інформацію?

— Не зовсім так, — заперечив Вершина, — але й фотокопія секретної інструкції зіграла свою роль, хоча я певен, що генерал Лау і без цього прийняв би наші умови.

— Чому ви так вважаєте? — допитувався майор. — Цей генерал прогресивно настроєний? Він ненавидить фашизм?

— У нього все одно не було виходу…

— Як розуміти ваші слова, товаришу Вершина?

— Отут і починається «довга» історія. Наш агент ІІ-500 повідомив підпільницю, що генерал фон Лау п'ятого травня виїде в Білу Церкву на нараду і зупиниться на обід в селі Зелений Гай у свого приятеля фон Краге. Тут ми і влаштували засаду. Нам пощастило знищити бронетранспортер з автоматниками, убити водія і захопити в полон генерала Лау. Ми запропонували йому співробітничати з радянськими розвідниками. Генерал навідріз відмовився. Після цього наш розвідник показав фашисту фотокопію таємного циркуляра і запропонував йому співробітничати за солідну винагороду або фотокопія листа Гіммлера буде переслана в належні інстанції, опублікована в пресі. Після недовгих роздумів генерал погодився прийняти наші умови.

— А далі? — нетерпляче запитав майор.

— Далі? — перепитав Вершина. — Ми посадили генерала в його «опель», поряд поклали забитого водія — і відпустили. Так бригаденфюрер фон Лау став нашим агентом і за певну винагороду постачає нам надзвичайно цінну інформацію.

• Предыдущая
• 53/74
• Следующая