Выбери любимый жанр

Татарський острів - Лысенко Василий Александрович - Страница 57


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

57

— Я знаю її як вчительку, — пояснив Юрко. — Вона навчала мене в сільській школі. І тепер прийшов її провідати.

— Зрозуміло! — загрозливо вигукнув есесівець. — Ти теж поїдеш в жандармерію.

Шарфюрер повернув до Шредера невеличку, квадратну голову, наказав:

— Папір!

Шредер, який мовчки сидів на лаві, дістав з нагрудної кишені посвідчення, простягнув жандарму. Той прочитав, виструнчився перед Шредером, запобігливо пояснив:

— Гер оберштурмфюрер, мушу попередити вас, що ви знаходитеся в будинку партизанки, злісного ворога «нового порядку». Вона нещодавно навела лісових бандитів на солдатів військ СС в селі Грибарі.

Шарфюрер повернув своє червоне від ластовиння обличчя до вчительки, гукнув розлючено:

— Нам відомо, хто є Ольга Труш! Ми все знаємо! І ми тебе після допиту повісимо разом з перекладачкою коменданта Штарка. Збирайся! Ти будеш розказувати в жандармерії, що приносила в село Гаївці бандиту Кучмі. Він уже арештований і все розповів.

Фашист в рогових окулярах переклав слова шарфюрера і від себе додав:

— І ти, і твій син арештовані. Дорого ти заплатиш за смерть наших солдатів.

— Пане, — намагаючись говорити якомога спокійніше, звернулася до перекладача вчителька, — трапилось якесь непорозуміння. Я маю дозвіл на проживання в селі і не знаю ніякого бандита в селі Гаївці. У мене дуже хворий син!

— О, — співчутливо протягнув шарфюрер, — я все зрозумів. Фрау Труш ні в чому не винна, має хворого сина. Звичайно, його треба лікувати. І ми будемо його лікувати дуже швидко. Ми це вміємо робити.

Каратель, злегка похитуючись на зігнутих, злегка кривуватих ногах, підійшов до Сергійка, рвучко вихопив пістолет і тричі вистрілив. У хаті запахло порохом, а Юрко та Ольга Трохимівна, здавалося, закам'яніли з жаху. Навіть поліцай і той очманіло поводив виряченими очима. Німець у рогових окулярах насторожено спостерігав за вчителькою. Шарфюрер тим часом сховав пістолет і, посміхаючись, звернувся до Ольги Трохимівни:

— Кнабе є зовсім здоровий. Фрау може спокійно їхати. Тепер її сину не потрібні ні лікарі, ні ліки. Все так швидко і так просто.

— Сергійку! — зойкнула Ольга Трохимівна і, як підкошена, впала на долівку, втратила свідомість.

Перекладач узяв на лаві відро, хлюпнув на неї води, наказав поліцаю:

— Забирай, веди до машини!

Шарфюрер посоловілими очима оглянув хату, побачив у кутку бляшанку з гасом, відкрив її, понюхав, задоволено пробурмотів: «Гас!» Не поспішаючи, облив ним постіль, на якій лежав убитий Сергійко, хлюпнув залишки рідини на стіни. Потім дістав запальничку, кресонув і підніс полум'я до ковдри.

Юрко як оглушений стояв біля столу, за яким сидів Шредер. Пізніше він намагався пригадати всі ті події — і не міг, У його свідомості лишилися тільки окремі уривки з того, що діялося в хаті. Він пам'ятав, як есесівець вистрілив у Сергійка, як зойкнула Ольга Трохимівна і впала непритомна на долівку. Потім фашист облив гасом постіль і підпалив її. Далі нічого не пам'ятав, ніби пірнув у непроглядну темінь. Привів його до тями розпачливий крик Ольги Трохимівни. Юрко побачив, як вона накинулася на рудого есесівця і обома руками вчепилася в його коротку шию, намагалася звалити фашиста на землю. На допомогу шарфюреру кинувся есесівець в рогових окулярах. Він ударив вчительку по голові, кинув її до ніг поліцая, наказав:

— Тягни її в машину! Шнель!

— Зачекай! — гаркнув рудий есесівець. По його щоці текла кров. — Зараз я сам буду говорити з нею!

Він підбіг до вчительки, намотав на коротку, покриту ластовинням руку її довгу косу, підтяг до палаючої постелі і ткнув обличчям у полум'я. Потримав, відволік і знову ткнув. На вчительці загорілася коса, вогонь обпалив шкіру.

— Пусти! — простогнала вчителька. — Вбивця! Фашист! Юрко відчув, як йому в голову шугонув гарячий струмінь крові, вдарив у скроні, червоною поволокою заслав очі. Він оглянувся навколо. На столі стояла сулія з молоком. Не роздумуючи, схопив її, розмахнувся і з усієї сили вдарив гітлерівця по голові. Той, як мішок, упав на долівку. В ту ж мить біля Юркового вуха просичала куля і брязнула в шибку. Ще одна, як оса, продзижчала над головою. Стріляв перекладач. Біля порога стояв поліцай з карабіном у руках і намагався вистрілити в Юрка, але йому заважав німець, що стояв перед ним і не давав можливості прицілитися. Фашист в рогових окулярах випростався, широко розставив ноги і повільно почав піднімати пістолет. Тепер каратель був впевнений, що не промахнеться. Але вистрілити не встиг. Його випередив Шредер. Він вихопив з кобури пістолет і двома пострілами звалив на землю есесівця. Ще дві влучні кулі настигли поліцая. Рудий есесівець непорушно лежав на долівці. Юрко кинувся до вчительки. Вона руками гасила палаючу ковдру, під якою лежав мертвий Сергійко. До них підбіг Шредер, відкинув палаючу ковдру, взяв руку Сергійка, намацав пульс.

— Хлопчик мертвий, — вимовив глухо.

Хата поволі наповнювалася сизим димом. Ольга Трохимівна припала до сина, обгорілою рукою гладила його шорсткий чубчик.

— Юрген! — тривожно заговорив Шредер. — За двох забитих есесівців село буде негайно спалене, а жителі — розстріляні.

Юрко виглянув на вулицю. Під ворітьми стояв чорний «опель». У машині нікого не було, і в нього виникла відчайдушна думка. Треба хутчій діяти. Тільки так можна врятувати село від знищення, а його жителів від розстрілу.

Він вбіг у хату, запитав Шредера:

— Гер Шредер! Можете вести машину?

— Звичайно! — відповів той, нічого не розуміючи. — А при чому тут машина?

— Зараз я вам поясню. — Юрко підбіг до вчительки, заговорив до неї співчутливо: — Ольго Трохимівно, нам треба тікати! І хутчіше! Сергійка ми сховаємо в малиннику, а вночі прийдемо і поховаємо.

— Нікуди я не піду, — відказала вчителька. — Убили Сергійка, хай убивають і мене!

— Село спалять фашисти, — намагався переконати її Юрко, — і всіх людей перестріляють за цих есесівців. Нам треба йти звідси!

— Нікуди я не піду! Нікуди!

— Ольго Трохимівно! — гаряче заговорив Юрко. — Ви вчили бути нас мужніми. Будьте і ви мужніми до кінця. Нам треба йти, рятувати людей від загибелі. Інакше фашисти перестріляють усіх! — Він взяв за руку Ольгу Трохимівну, вивів її з хати, посадив на ґанку.

Слідом за ними вийшов Шредер.

— Гер Шредер, — попросив його Юрко, — допоможіть мені винести тіло забитого хлопчика з хати.

Німець поклав Сергійка на пропалену ковдру, разом винесли його на подвір'я, поклали в густому малиннику.

— Що ти хочеш робити? — запитав Шредер. — Я нічого не можу збагнути…

— Ми виїдемо на машині з села, — пояснив хлопець.

Вони знову зайшли в хату. Юрко забрав у забитих фашистів пістолети, зняв з перекладача чорний плащ, одягнув його, насунув собі на голову есесівську пілотку і сховав у кишеню масивні окуляри. У кухні був глибокий льох. Юрко відкрив ляду, поскидав у нього забитих есесівців та поліцая, закрив льох і підпалив облиту гасом постіль. Над нею знову засичало жовтувате полум'я.

— Тепер, — звернувся Юрко до Шредера, — виїдемо на «опелі» з села.

Хлопець взяв за руку Ольгу Трохимівну, підвів до машини, допоміг сісти, сам умостився поряд з Шредером:

— Зараз на пором! Під виглядом жандармів виїдемо з села… Розумієте, гер Шредер?

Німець мовчки повів машину до порома. Юрко дістав з кишені окуляри, одягнув їх, насунув на очі пілотку.

Над Прип'яттю сіявся дощ. Поромщик сидів у будці і, побачивши гестапівську машину, швидко побіг до неї. За ним вийшли з будки ще три жінки. Юрко почекав, поки поромщик Кузьма Карпухно підбіжить до машини, відкрив дверці і грубим голосом вигукнув:

— Ком! Шнель!

Карпухно підбіг. По його обличчю стікали краплі дощу.

— Дядьку Кузьмо, — тихо озвався Юрко.

— Тю на тебе! — відсахнувся від хлопця поромщик. — Чому це ти таку машкару на себе нап'яв?

— Так треба, — прошепотів Юрко. — Слухайте мене уважно. Підтвердите, як вас будуть питати, що в машині сиділо два німці. Один в ластовинні, а інший в окулярах, і ще був з ними поліцай Пилип Сорока. Вони везли якусь жінку Тепер скоріше перевезіть нас на той берег.

57
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело