Татарський острів - Лысенко Василий Александрович - Страница 59

• Предыдущая
• 59/74
• Следующая

— Так у неї був хворий син, ледве животів на світі, — заперечив Юрко.

— І чим все скінчилося? — докірливо запитав Святий. — Ти сам бачиш! Убили фашисти сина, ледве не розстріляли самої, могла поплатитися й Віра Миронівна. Ти забрав той аусвайс? Де він?

Юрко винувато похнюпив голову.

— Не знаю! Хата вчительки згоріла, а вбиті карателі у льоху. У есесівця й лишився той аусвайс. Не подумав я про нього, бо дуже поспішали, хотіли хутчій виїхати з села.

Святий добинтував ногу, одяг просторі капці, пройшовся по світлиці і знову сів, але вже за стіл.

— Нарешті прояснився Шредер, — сказав. — Із Центру надійшло повідомлення, що він надійна людина, заслуговує повної довіри. Жаль, Юрку, що ти втягнув його в цю халепу. Нарубав ти, хлопче, дров — далі нікуди. І сам ледве не загинув, і село фашисти могли пустити за димом. Не треба було тобі відвідувати вчительку, вести до неї Шредера.

— Хіба ж я знав, що так буде? — важко зітхнув Юрко.

— Та воно так, — погодився Святий, — якби ж знаття, де будеш падати, то там загодя соломки б намостив. І знову показав зуби Рудий. — Святий мало не застогнав від болю та розпуки. — Знову видав фашистам наших людейі Хто він? Звідки дізнається про партизанські таємниці?..

Другого дня, після сніданку, Юрко пішов до старости, поніс відро тільки-но наловленої риби. Після великої повені побільшало риби в Прип'яті. Поставить Юрко ятери та сітку і має за день відер п'ять риби. Особливо багато розвелося судаків та лящів. Частину риби забирає староста, а решту Юрко роздає сусідам. Фашисти суворо заборонили ловити рибу в Прип'яті без дозволу коменданта. За порушення наказу — розстріл.

Дружина Щупака, побачивши повний кошик судаків, розгублено розвела руками:

— Коли ж я її почищу? І відмовитися не можна: судаки як перемиті, один в одного! Спасибі тобі, Юрку!

Хлопець стояв посеред кухні, чекав чи не з'явиться Шредер. І ось двері кімнати прочинилися й на порозі з'явився німець у білій майці, з рушником через плече та зубною щіткою в руках. Він привітався, побачив рибу, здивовано вигукнув:

— Які чудові судаки! Я теж хочу сьогодні порибалити!

— Будь ласка, — запросив Юрко. — Гер Клейст лишив у нас свою вудку та спінінг, і ви можете ними скористатися.

Німець швидко поснідав і вийшов з Юрком на вулицю. Юрко повів його понад Прип'яттю, так зручніше — мало хто побачить їх на зарослому шелюгою березі. Шредер нічого не розпитував, мовчав, за всю дорогу не зронив жодного слова.

Юрко завів німця до хати, де на них уже чекав Святий. Він чемно привітався, запросив німця сідати. Шредер сів, запитливо глянув на Юрка:

— Де ж потрібна нам людина?

— Пастор, — пояснив Юрко, — і є представник партизанської розвідки. Командир.

— Пастор?! — здивовано і водночас розгублено вигукнув Шредер. — Хіба таке може бути? Невже він займається політикою?

Святий вислухав пояснення Юрка, сказав:

— Переклади йому, що я ніякий не пастор, а офіцер Червоної Армії, майор, і вимушений носити рясу, щоб відвернути від себе підозру гестапівців.

— Дивно, — посміхнувся Шредер, почувши таке. — Пастор є майор Червоної Армії, носить рясу і спокійно проживає в режимному селі? Хто б міг подумати!

Святий наказав Юрку:

— Запитай, що він хоче мені розповісти.

Шредер поглянув на Святого, заговорив — і в його голосі забриніли нотки недовіри, сумніву.

— Я хотів би, — почав він, — зустрітися з командуванням партизанського загону, маю повідомити про надзвичайно важливу таємницю і повинен бути певний, що моя інформація потрапить в надійні руки.

— Не турбуйтеся, гер Шредер, — проказав Святий, — ви можете бути зі мною відвертим до кінця. У нас з вами є спільні знайомі… І ви їм, безумовно, цілком довіряєте.

— Які знайомі?

— Хоча б Маленький Садівник, — загадково мовив Святий, — якому ви винні п'ять марок.

— Нарешті, — вигукнув Шредер, — нарешті!

Він подав руку Святому, міцно її потис, сказав зворушено:

— Я так чекав цього дня! У нас обмаль часу! Треба хутчій діяти!

— Запитай гера Шредера, — звелів Святий Юрку, — що він хоче передати партизанському командуванню?

Юрко переклав запитання Святого, і Шредер швидко почав розповідати:

— Я вже говорив Юргену. На Татарський острів мають привезти отруйні речовини. Спеціальний поїзд доставить їх на залізничний переїзд Сухиничі о 12 годині п'ятнадцятого вересня.

— Що ж це за речовини? — запитав Святий.

— «Табун-5». Надзвичайно небезпечний газ шкірно-наривного і нервово-паралітичного характеру.

— Чому вирішено створити склад-завод на Татарському острові? — поцікавився Святий.

— Острів дуже зручний для зберігання отруйних речовин, — відповів Шредер. — При першій потребі води Прип'яті можна спрямувати в його підземні склади, і все буде знищено. Ніхто не зуміє нічого довести!

Шредер на хвилю замовк, а потім заговорив знову:

— Я вже казав Юргену — необхідно захопити балони з газом, приховати їх і при першій можливості переправити в Москву. Концерн «Фарбеніндустрі» буде спійманий на місці злочину. Обов'язково треба знищити й склад на Татарському острові.

— Слушні поради, — погодився Святий, — але ж острів захопити дуже важко. Навколо мінні поля, доти, мінометні батереї. Об'єкт охороняє два батальйони есесівців. І навколо острова протікає глибока стариця.

— Острів можна досить легко захопити, — заперечив Шредер. — Для цього потрібно два-три взводи солдат, а для захоплення підземелля досить і двадцяти солдатів — не більше!

— Три взводи? — недовірливо перепитав Святий. — Не мало? І лише двадцять бійців для захоплення підземного складу? Чи так я вас зрозумів, гер Шредер?

— Саме так, — переконливо відповів німець. — Я розробив план захоплення острова, все продумав. Є в плані позитивне, а є й негативне. Негативне полягає в тому, що всі двадцять солдатів, які захоплять підземний склад, загинуть. Надії на їх порятунок — ніякої. Але війна є війна! Якщо Татарський брати штурмом, може загинути значно більше солдатів, і невідомо взагалі, чим цей штурм закінчиться.

Шредер став докладно розповідати про розроблений ним план захоплення підземних складів. Він чітко визначив кожну ланку цієї операції, називав кількість людей, обов'язки кожної людини, яка братиме участь в цій операції.

— План оригінальний, — схвалив Святий, — але його необхідно обміркувати, докладно познайомити з ним командування партизанського загону.

— Звичайно, — погодився Шредер. — Можливо, я в чомусь помилився, чогось не врахував. Але іншого шляху для знищення підземних сховищ не бачу.

Святий дістав з кишені блокнот, звернувся до Юрка:

— Попроси гера Шредера, хай ще раз докладно розповість про свій план. Мушу записати.

Шредер розуміюче посміхнувся, схвально кивнув головою:

— Дійсно, в пам'яті втримати все просто неможливо. Святий швидко записував, часом перепитував Шредера, уточнював, щось прикидав у думці.

Нарешті він заховав свій записник у кишеню.

— Спасибі вам, гер Шредер. Ви подали нам велику і неоціненну допомогу.

— Ні, вам ще треба почути одну мою розповідь, — сказав йому німець. — Хай це буде моя сповідь. І тоді вам все стане зрозумілим. Інакше деякі речі можуть здатися просто неймовірними.

— З великим задоволенням, — погодився Святий.

— Мій батько, — почав німець, — був лікарем. Під час першої світової війни потрапив у полон до росіян. Потім у вас почалася революція. Багато німецьких військовополонених підтримали повсталих, створили інтернаціональний загін. І мій батько, Хайнц Шредер, теж став бійцем цього загону. Він співчував комуністам. Адже його батько був шахтар і на останні пфенінги вивчив свого сина. Мій дід хотів, щоб робітників лікували свої лікарі, вихідці з їх середовища. Потім почалася революція в Німеччині. Мій батько подавав допомогу повсталим робітникам, які стікали кров'ю на барикадах. Пізніше він, як я вже говорив, загинув.

— На барикадах? — запитав Святий.

• Предыдущая
• 59/74
• Следующая