Пафос - Ешкилев Владимир - Страница 49
- Предыдущая
- 49/69
- Следующая
— Так, — посміхнувся Ґермаго усмішкою передбачливого розуміння. — Шляхи крові обраних Богом для престолів земних відкриті істотам Потойбіччя, як людині рядки Книги Царств, написаної богонатхненим пророком Самуїлом. Вже тепер накреслені незримі і незнищенні знаки харизми на чолах і долонях тих, хто посяде престоли земних царств майбутнього віку.
— Чи розпізнаються ці Знаки без здійснення містичного Ритуалу?
— Ніколи.
— Тоді я приготую для відновлення Ваших вітальних сил найкращих лікарів, найкрасивіших дівчат і хлопчиків у моїх володіннях. В їхніх гарячих тілах струменить та незборима воскресаюча міць, котрою наснажувався Орфей, цілуючи і пестячи юну Еврідіку.
— Всі ці схованки та вмістилища життєвої енергії дійсно можуть знадобитись для Ритуалу. Перед досконалою світанковою красою юних земних істот схиляються навіть наймогутніші і найстрахітливіші із Князів Потойбіччя.
— Коли Ви побачите цих дівчат, Ви зрозумієте, що я недарма вважаюсь поціновувачем Прекрасного, — гордовито промовив підкоморій. — Наложниці і наложники Великого хана настільки ж поступаються вродою перлинам моєї колекції, наскільки корови поступаються Грацією ланям з імператорського парку.
Ладар Казуман раптом нахилився над ложем хворого і пошепки запитав:
— А Ви ж можете наслати чуму на весь цей охлос [44] .
— Реtіtо рrіnсіріі [45] , ваша милість.
— Аж ніяк, мій любий друже. Мені відомий Ваш ступінь посвяти. Про Вас свідчив високошановний доктор Теодор Асмус, Великий Коен Трансильванії, який в часи мого перебування в Парижі надавав суто конфіденційні послуги королеві Анні. Я навіть знаю, що в одному з Ваших пречудових перснів заховано краплину крові Гуґо де Пейна [46] , а в інший заплавлено попіл з вогнища, на котрому було спалено Великого Магістра Храмовників Жака де Моле.
— Теодор Асмус! — посміхнувся Ґермаго. — Балакучий товстун, який не може вилікувати сам себе від французької хвороби, підчепленої у Луврі… Але, як би там не було, Ваша милість з гідною подиву ретельністю убезпечує себе від пройдисвітів.
Підкоморій розсміявся.
— Якщо Ви, мій високопосвячений друже, вже спроможні дратуватись, то цей дикун-травник, що сидить у кутку і шпигує за нами, недарма їсть ханські пляцки. Ви на шляху до одужання. Моїм красуням і красунчикам варто вже зараз купити нові притирання і гребені. Шкода, що поштові кур'єри не забредають до цього вертепу. Я б офірував талярів десять, щоб попередити свій гарем.
— Щодо чуми, — перейшов на шепіт Ґермаго, — то це було б небезпечно передовсім для Вас.
— Я не страхополох, мій друже, — набундючився підкоморій. — Я нащадок войовничих готських королів і хрестоносців! Невже Ви думаєте, що я не схотів би врятувати мого сюзерена і благотворця Яна Казиміра ціною власного життя?
— Вибачте, Ваша милосте. Бог мені свідком, що мав я, недорікуватий учень славетних риторів, на увазі тільки те, що особи, передбачені у Вищих Промислах для змін земних, не повинні наражатись на небезпеку зайвий раз і тим випробовувати Милосердя Боже.
— А звідки Вам вже тепер може бути відомо, що саме мене, Ладара Домініка-Евстагія Казумана-Альбана, призначено для великої долі? — насторожився шляхтич. — Ви ж самі казали, мій посвячений друже, що таємниці майбуття відкриваються лише під час Ритуалів.
— Я не відмовляюсь від виголошеного ніколи, Ваша милосте, але загальновідомо, що ті, у чиїх жилах тече шляхетна кров, вже є обранцями долі, і при накресленні шляхів народів і царств їх згадано у першу чергу.
— Мій друже, — зітхнув нащадок хрестоносців. — Уже під час цієї баталії мені довелося бачити стількох синів шляхетних фамілій, безглуздо зарізаних захланними рабами, безрідними чабанами і рільниками з собачими прізвиськами, що вже й не дуже вірю Вашим куртуазним передбаченням. Нехай замість пристрасних смертних слово своє скажуть досконало обізнані Вищі Судді. А я підкорюсь волі Безсмертних істот. Принаймні я сподіваюсь під час Ритуалу на власні очі побачити одну з них і на власні вуха почути про той престол, який уготований моїй дупі.
— Ви шляхетні навіть у недовірі.
Після недовгого мовчання Казуман сказав:
— Хочу нанести візит тарханові. У Вас немає дзеркала?
— Ось воно, — Ґермаго вказав підкоморію на полірований срібний дискос біля ложа.
— Ця річ була в церковному вжитку, мій друже. Чи не гріхом використовувати її як дзеркало?
— Не думаю, Ваша милосте, що я перший перепризначив цю тацю.
Підкоморій перехрестився, поставив перед собою дискос і взявся поправляти мережаного комірця.
— Чи є у Вашої милості новини про осаду Збаража? — поцікавився хворий.
— Волею Викупителя гріхів наших, на штиб мого теперішнього поводження з церковним причандаллям, преславний vis major [47] лицар Ярема [48] і реґіментарії [49] відбили найжорстокіший штурм, який бачили з часів оборони Родоса. Кажуть, що в бою загинув великий воїн Хмельницького полковник Бурляй і що сарацинський канцлер Шафір Кассіяґа третій день пиячить з хлопчиками і цілонічно плаче, позаяк нетривка сарацинська Фортуна показала його непереможному ханові дупу. А жиди втричі підняли ціну викупу за своїх, і у таборі від того велика радість та ясирний торг. Кажуть також, що найясніший наш король (нехай Господь і Матір Божа примножать його перемоги!) вже у Топорові і готовий кинути тридцять тисяч одної тільки шляхетської кінноти на сарацинів і Хмельницького. З ним до нас на допомогу йдуть найкращі полководці Речі Посполитої і серед них мій славний родич коронний канцлер Оссолінський! Як писав премудрий Теренціус: «Fortes fоrtuna аdjurat!» [50]
— Вельми втішні реляції, Ваша милосте, хоча яко лицар Трипелюскової Лілії я відношу звістки про очікуваний і невідворотний морд стількох християнських душ до звісток скорботного чину…
— Сойм небесний прийме до свого лона усіх праведників, мій друже. Нам, воякам, пристало тішитись земними перемогами…
Завіса у проході несподівано відхилилась і з'явилось лискуче і кругле, немов мідна таця, обличчя старшого євнуха. Він заштовхнув до лічниці перелякане напівголе дівчисько років дванадцяти і щез у повстяному лабіринті.
- Предыдущая
- 49/69
- Следующая
