Пафос - Ешкилев Владимир - Страница 48
- Предыдущая
- 48/69
- Следующая
Чунь терпляче перечекав процесію гетьманового почту і прошмигнув до вогнища перед срібно-чорним наметом. Затягнуті у шкіряні панцири найманці-уртаси тільки блиснули очима з-під сталевих мізирок — тарханів травник статечно пройшов між ними у передпокій величезної шістнадцятистовпової юрти, де, впоперек проходу, спав старший охоронець Ісмет-бея Енлюй. Китаєць спритно перескочив через гору м'язів, заліза та вовчого хутра. Гора спросонку спробувала схопити його за ногу, але верткий травник в останню мить висмикнувся із сталевого кільця пазурячистих пальців.
— Старий лис! — схвально промурмотів Енлюй і знов заснув.
Чунь шанобливо привідкрив повстяну завісу.
Тархан, як личить воєначальникові Великого Непереможного хана, вже прокинувся, зробив ранковий намаз і приймав ушанування від наймолодших наложниць.
Нечутно, й ніби зменшуючись, травник пройшов бічним ковдряним проходом до ложа, де відпочивав хворий гість Ісмет-бея — людина з блідим видовженим обличчям, одягнутий у чорний дорожній одяг заможного європейця. Пальці обидвох рук хворого прикрашало з півдюжини великих і чудернацьких перснів з кольоровими каменями й загрозливими містичними символами. Від дорогих простирадел (алтабас, щільний трапезонський вісон, блакитна камка), на котрих лежав гість, смерділо. Чунь запалив ароматичні палички і прислухався крізь подвійну турецьку ковдру: у центральному відсіку юрти наложниця грала на лютні, інша вдоволено хихотіла. Травник відкрив свою скриню, витяг срібний млинок і став перетирати ластовине зілля.
З— за іншої ковдри (червоної кафської) донісся приглушений жіночий вереск. Як завжди, дівчата сварились за подарунки, а п'яний євнух занедбував службу і спав.
Хворий проснувся, застогнав.
Чунь на мить припинив розтирання, глянув на хворого і знову закрутив млинок.
— В ім'я Трипелюсткової Лілії, за що мені все це? — прошепотів власник перснів.
— Fiat voluntas Тuа! [42] — відповів йому веселий молодий голос.
— Міserere mеі! [43] — відізвався хворий. — Невимовно радий Вас бачити й чути, високосяйний пане Ладаре.
Нобільний бранець Ісмет-бея, підкоморій Спіжський Ладар Казуман увійшов до Чуневої лічниці бічним проходом, що вів до його особистого намету. Підкоморія, родича Семиградського деспота Павула і претендента на валаський престол, тархан полонив чи не в перший день облоги і передбачав повернути славетній фамілії не менш як за три тисячі повноважних папських цехінів; тому тримав на правах почесного мілітарного трофею й майже гостя. Ладар не відзначався войовничою вдачею, але родовід вів від Альбанських дуків і князів Колонна.
— Хто-хто, а Ви таки напевне відаєте, мій високовчений і таємничий друже, пане Ґермаго, що я ще не втік з цього смердючого, вбогого й дикунського кубла до славного легіону непереможного Вишневецького тільки з одної причини. Й ця преференційна причина — Ви, мій друже, й та незрівнянна насолода, яку маю від бесід з Вами й від долучення до гідних подиву, безмежних та глибинних знань Вашої честі, — повідомив куртуазний нащадок дуків, підгортаючи під своє широке сідалище величеньку циліндричну подушку з фунтовими китицями.
— На жаль, — відповів на це Ґермаго, підводячись на ліктях і намагаючись хоча б якось вклонитись шляхетному співрозмовникові, — я поки що спроможний лише згущувати сморід у цій вбогій оселі і не заслуговую й на грам тої істинно царської уваги, якою Ваша високоосвічена милість так щедро і милосердно обдаровує упослідженого й невдатного учня справді великих Майстрів Таємного Роблення. Але всі мої знання й уміння з цього часу у повному й нероздільному розпорядженні Вашої милості.
— Не напружуйтесь, мій друже, — підкоморій посміхнувся привітно і щиро, легеньким нахилом голови дозволяючи хворому лягти в його присутності. — Я сподіваюсь, що після перемоги над ордою і хлопами Ви станете бажаним і почесним гостем у моїх володіннях і там задемонструєте всі знання світського етикету, котрі для Вас, людини досвідченої і прийнятої при дворі Імператора Фердинанда, не є таємницею (у чому я щоденно переконуюсь навіть тепер, у гіркому полоні, котрий підлаштувала мені — і Вам у певний спосіб — для випробувань твердосерда Фортуна).
— А для мене, Ваша милосте, цей гіркий полон став солодшим за халву і перські шербети, завдяки зустрічі з таким блискучим співрозмовником і цінителем Прекрасного, як Ви.
— Як поціновувач Прекрасного, мій друже, я скажу Вам, що всі скарби хана не вартують скарбів Вашої пам'яті і Ваших герметичних вмінь. Я вже тепер не можу дочекатись тої миті, коли Ви проведете у моєму палаці повний Ритуал Хімічних Заручин за чином Монсегюрського Майстра. Думаю також, що мої думки щодо Ваших здібностей та знань повністю співпадають з таємними думками нашого теперішнього господаря-тархана, який готовий заплатити велику ціну за доторк до Скарбниці Первісних Знаків.
— Це правда, — погодився хворий і очима показав у бік китайця. — Але я тепер не маю достатньої сили не тільки для Ритуалу, але й для найпростіших чоловічих виправ, які щохвилинно доступні найостаннішому із задрипанців Хмельницького. Навіть якщо незрівнянні ліки цього травника подолають нутряну хворобу, яка жере мій шлунок, то пройде немало часу, доки це слабе тіло, цей прах тванного світу, спроможеться стати достойним вмістилищем неплотських Сил, здатних притягти до Ритуалу ангелів і монстрів Потойбіччя. Жодний мечний двобій з найпотужнішим лицарем Речі Посполитої чи Імперії не відбирає у Майстра стільки сил і життєвої енергії (котру послідовники кабаліста Батауса також іменують вітальною еманацією єства), як кілька миттєвостей спілкування з істотами, яким дозволено за мить перелітати Всесвіт і свідчити перед Паргадом — завісою Господа. Кожна така зустріч відбирає у містаґоґа три-чотири роки життя, і я не помилюся, якщо скажу, що милістю Кетера, Вінця Господнього, це мізерна плата за ті таємниці, які відкриваються у форотичному сяйві і блаженному тріпотінні райдужних ангельських крил!
— Чи не має серед цих дивовижних і наснажуючих таємниць пізнання таємних шляхів, накреслених шляхетній крові у ристалищах світу сього?
- Предыдущая
- 48/69
- Следующая
