Якби - Роздобудько Ирэн Виталиевна - Страница 32
- Предыдущая
- 32/49
- Следующая
Можу поділитися своїм досвідом!
І розповіла історію з навіженою вчителькою.
І що, здійняв брови Мирослав, ці визубрені абзаци вам знадобились?
Звісно! посміхнулась я. Я їх цитувала на кожному кроці! По-перше, це займало чималу частину часу на іспиті, по-друге, ніхто не міг сказати, що це невірно. По-третє, до цих формулювань я додавала свої коментарі. І «п'ятірка» гарантована!
А що то за абзаци? поцікавилась Томочка.
Зараз виконаю цей номер! змовницьки підморгнула я і проказала монотонним голосом: «Двадцять п'ятий з'їзд КПРС визначив подальшу програму послідовного підйому матеріального і культурного рівня радянського народу на основі пропорційного і динамічного розвитку народного господарства…»
Все це я вимовила на одному подиху, без жодної зупинки, дивуючись тому, як довго може сидіти втовкмачена в юну і свіжу голову абракадабра. Адже ці завчені багато років тому фрази лізли з мене механічно, мов перекручене м'ясо з м'ясорубки.
Вони розсміялися.
Хіба таке можливо повторити?!
Я додала ще два завчені абзаци з того ж репертуару.
Ну от, вчіться, діточки, серйозно промовила я. До речі, це вам знадобиться року до… я замислилась, вісімдесят сьомого чи навіть восьмого включно!
Дійсно, чудова порада! згодилась Томочка. Можна будь-який білет починати цим текстом не промахнешся!
А чому лише до вісімдесят восьмого? підозріло запитав Мирось.
Потім почнеться інше життя… невизначено сказала я.
В якому сенсі інше?
Вони дивилися на мене двома парами розширених від цікавості очей майже так само, як кілька днів тому мешканці квартири номер 8 на моїй околиці.
Я зробила вигляд, що пропустила питання повз вуха.
Вибачте, нарешті наважилась задовольнити цікавість Томочка. А ви хто? Наш новий куратор? Чи вчитесь на заочному?
Я зрозуміла, що гачок закинуто, цікавість виникла і має перерости в дещо більше і що тепер можу клеїти будь-якого дурня.
І вже сьогодні ані Томочка, ані мій дорогенький Мирослав не зроблять мені жодного зауваження!
Помиляєтесь, загадково промуркотіла я. Вважайте, що я ваш випадковий співрозмовник. А сюди мене занесла доля і… спека: в цих університетських стінах завжди прохолодно. До того ж немає нічого кращого, як погомоніти з випадковими співрозмовниками. Чи не так?
Вони слухняно закивали головами і обмінялися швидкими поглядами. О, я знала, що значить це переглядання: я здалася їм цікавим «людським матеріалом». Чудово!
І я повела далі:
Принаймні я не знаю більшої комфортності, ніж говорити з людиною, яка тебе не знає і якої не знаєш ти. Але мусиш якийсь час перебувати з нею під одним дахом. Це все одно, що розмовляти з Богом. Ви коли-небудь розмовляли з Богом?
Здається, у Мирося відвалилася щелепа, він категорично похитав головою і хотів щось відповісти, але я не дала йому вимовити ані слова, махнула в повітрі рукою і посміхнулася:
Неправда! Немає такої людини в світі, яка з НИМ не розмовляє!
Я не розмовляю, впевнено сказав Мирось.
Неправда. А у кого сьогодні вранці ви просили гарної оцінки? посміхнулась я. Чи скажете, що такого не було?..
Мирось зніяковіло мовчав.
А-а-але ж… від хвилювання Томочка навіть почала затинатися так само, як я. Але ж Бога немає.
Я знову зобразила котячу посмішку:
Це ви кажете зараз. Після іспиту з політекономії. Цікаво, що ви скажете років через двадцять…
Навряд чи ми змінимо свої переконання, суворо сказав Мирось.
Я подумки розсміялася. Але навіть подумки це вийшло надто голосно: сміх так і стрибав з моїх очей. Згадала, як буквально позавчора він з розумним виглядом переконував Томочку в зворотному…
Люди, що живуть на цій земній кулі, всі різні, продовжувала я. Серед нас є навіть папуаси! Вже не кажучи про різних диваків, злодіїв і збоченців. Є хворі, здорові, мільйонери, жебраки, грішники і святенники, вчені і кретини… Одне слово, можете розвинути цей перелік, як завгодно. Худі і опасисті. Брюнети і блондини. Американці і… албанці. І між всіма нами величезна різниця, часом прірва. Нездоланна прірва у всьому. Але є лише одна схожість: з НИМ принаймні хоч раз говорив кожен! Точно!!! розширила очі Томочка. Вона дивилася на мене з захватом. Мирось виглядав розгубленим. Він напружено шукав аргументів і нарешті вимовив приглушено: І… Сталін… розмовляв?.. Ще б пак! впевнено сказала я, хоча регіт просто душив мене зсередини. Не сумніваюсь була мить, коли він верещав до НЬОГО, мов пацюк! Зависла пауза. Вони напружено осмислювали почуте. Я тим часом поглянула за вікно, де на протилежному боці вулиці висіли плакати з портретами тієї когорти, яку мої батьки шанобливо називали «члени Політбюро». Сказавши «а», треба казати далі, подумала я і продовжувала говорити цілком серйозно: Якби всі вони, вказала рукою за вікно на ті велетенські портрети, одразу знали, що коли-небудь усе ж таки доведеться відповідати, у них би не було таких задоволених пик.
Кого ви маєте на увазі? запитав Мирось, простеживши поглядом за моєю рукою.
Я подумала, що перегнула палицю. Ще здадуть мене до найближчого відділку міліції за розповсюдження крамольних думок серед свідомої радянської молоді.
Я опустила руку і вирішила бути обережною.
Всіх, хто вважає за можливе розпоряджатися чужим життям...
Вони були достатньо заінтриговані. Але збурити свідомість двох студентів-атеїстів не було моєю метою.
Вони дивилися на мене, як на слона, що несподівано з'явився посеред Хрещатика.
Томочка стояла з напіввідкритим ротиком, з якого мило поблискували її білі гострі зубки. В очах Мирося світився захват.
Вони були малі і наївні. І дуже підходили одне одному. А можливо, таку ілюзію створювала красуня Томочка. Принаймні в її присутності Мирось набував значущості і виглядав солідно.
Я бачила, що вони б залюбки поспілкувалися зі мною ще трошки, і вирішила віддати ініціативу в їхні руки. А тому глибокодумно замовкла, відвернувшись до вікна. Вони знову перезирнулися я відчула спиною їхній мовчазний діалог.
За мить вони озвучили його:
Чи можемо ми запросити вас на каву? сказав Мирось.
Відсвяткуємо іспит! з благоговінням в голосі додала Томочка.
Навіть не знаю… з вдаваною неохотою відповіла я. У вас, певно, купа своїх справ…
На сьогодні ніяких справ! весело сказав Мирось. Ходімо! Я пригощаю!
Остання фраза мені особливо сподобалась, адже у мене, як я вже зазначала, не було ані копійки.
І, відверто кажучи, страшенно хотілося випити кави...
Ми пішли довгим прохолодним коридором на центральні сходи, вкриті затоптаною килимковою доріжкою.
Я мимоволі поринула в цю призабуту наелектризовану атмосферу іспитів, коли здавалося, що твоє життя залежить від легкого розчерку в заліковці. А весь час до здачі ходиш на ватяних ногах, язик в роті розпухає від жаху. Хода моїх супутників була легкою: вони вижили!
Краєм ока я помічала, як Томочка весь час намагається вхопити Мирося за руку, а він з лагідною відстороненістю потискає і відпускає її тендітну лапку.
Пробившись крізь спітнілі натовпи студентів, ми нарешті вийшли на перехрестя. Мирось кивнув на протилежний бік там на перетині вулиць містився гастроном. Біля нього купчились різного роду громадяни, здебільшого ті ж студенти, що відбули навчальні тортури.
Я зрозуміла, що гастроном і є та «кав'ярня», де ми мали випити каву. Інших кав'ярень поблизу не спостерігалось.
Зайшли досередини. Біля прилавку вилася довга вервечка спраглих. Обслуговувала одна продавчиня в біло-сірому халаті і грайливій накрохмаленій короні в збитому коконі волосся.
Вона нагадувала багаторуку індійську богиню Калі, адже одночасно виконувала купу справ. Зі здивуванням я помітила, що кавового апарату тут немає лише широка металева таця з розігрітим піском і десяток-другий маленьких «турок».
Приймаючи замовлення, продавчиня кілька секунд поводила «турками» в піску і майстерно відривала їх від цієї «пательні» рівно в мить кипіння, розливала по філіжанках з відбитими ручками (мені пояснили, що ручки філіжанок працівники гастроному псували навмисно, аби їх не крали). Одночасно продавчиня нарізала по два-три шматочки ковбаси чи сиру величезним кинджалом, загортала їх в цупкий сірий картон, зважувала на вагах, брала гроші, відраховувала здачу, відмірювала на око по п'ятдесят-сто грамів горілки, розливала в чарки коньяк, перегукувалась з завсідниками закладу, приймала товар тістечка у великих картонних ящиках, підписувала накладні.
- Предыдущая
- 32/49
- Следующая
