Приречені на щастя. - Чемерис Валентин Лукич - Страница 46

• Предыдущая
• 46/68
• Следующая

- Видатна, видатна, - сміялася Єва. - Згодна, Щоб від нас починалася ера. Може, хоч таким способом потраплю в історію?

- Взагалі час вимірюється шляхом спостережень процесів, які періодично повторюються: за ніччю, як відомо, наступає день, за зимою - весна, за весною - літо, за літом - осінь. В основу ж вимірів часу астрономія поклала рух небесних тіл, обертання планети навколо своєї осі і руху планети навколо свого світила - Сонця. Леонійське подвійне сонце, зірка А та її супутник зірка Б, робить повний оберт по екліптиці приблизно, як і Земля, за 365 діб. Але час, як ти знаєш, різний буває. Астрономія знає зоряний час, сонячний час, місцевий час, всесвітній час, поясний час, декретний час, атомний час і так далі. Ми ж, очевидно, будемо користуватися місцевим часом. Отож, за місцевим часом сьогодні у нас Новий рік. Перший рік у мільярднолітній історії Леонії.

- Ти мене аж стомив своєю вражаючою премудрістю, - зітхнула Єва. - А Новий рік завжди простий, без премудрості і довгих пояснень. Новий рік - і все сказано. - Замислено повторила: - Новий рік... Де не зустрічала, а такого ще не було.

Обстругавши кедр, Адам виніс із печери два крила, які вирізав ще раніше, і, примірявши та підігнавши, прибив їх бронзовими цвяхами до вершка стовпа.

- Крилатий стовп? - оглядаючи Адамів витвір, Єва знизала плечима. - Що сіє означає? Мовби щось знайоме, а не пригадаю.

- Як впораюсь із роботою, усе, все сьогодні скажу, - Адам якось дивно глянув на Єву, і вона зрозуміла, що сьогодні й справді має щось статися.

Тим часом Адам заходився готувати з мідних порошків фарби. Назбиравши чаїного пір’я, зробив із нього щось на зразок квача і пофарбував стовп у три кольори: зелений, синій і червоний.

Доки фарба сохла, неподалік од входу до печери викопав яму і закопав стовп, добре його втрамбувавши камінням. Єва тільки руками сплеснула:

- І як же я не здогадалася відразу? Та це ж тотем! Як він гарно виглядає - очам приємно. І вілла наша ніби ожила з цим стовпом. Зразу видно, що це не просто печера, а житло людей.

- Спершу трохи історії, - Адам весело блимав очима. - Вислухай, і ти оціниш мою задумку. У сиву давнину індійці тихоокеанського узбережжя Канади завжди ставили такі тотеми біля своїх осель. Для них тотем слугував єдиним документом сім’ї. Він підтверджував родовід. Господар вирізав на тотемі значки про всі події, пов’язані з життям сім’ї: хто коли народився, хто коли помер, що коли сталося і так далі. Тотем вважався живим, але з тієї миті, як глава роду вирізав йому крила - символ Птиці Грому, посланниці Великого Духа. Оскільки у нас із тобою немає ні документів, ні паперу взагалі, тотем також служитиме нам документом. І, звичайо ж, календарем. Крила у нашого тотема є, тож і в нас він вважатиметься живим.

Ставши на камені, Адам вирізав на стовпі прямокутник, а всередині виколупав шість ямок, остання, шоста, була більша за інші, і від неї навсібіч розходилися промені. Придивившись, Єва збагнула, що перед нею сузір’я Кассіопеї, а шоста ямка з променями - земне Сонце. Нижче Сонця Адам виколупав ще одну ямку і біля неї вирізав одне лише слово: “Земля”.

- Тепер із тотему зрозуміло, звідки ми з тобою ведемо наш родовід. - Ми - люди Землі, шостої зірки, що сіяє у сузір’ї Кассіопеї, якщо, звісно, дивитися на небо з поверхні цієї планети. Це наша, так би мовити, домашня адреса.

Під прямокутником, що зображував сузір’я Кассіопеї, в небі Леонії, Адам (простоявши на камені півдня) викарбував таке:

“Крилатий тотем встановлено на ознаменування початку літочислення на планеті Леонія - система зірки А, сузір’я Центавра.

Сьогодні, 22 липня 2119 року за земним літочисленням, почався Перший рік нової ери планети Леонії. І почали її двоє відважних землян - Адам і Єва, які вже прожили тут на віллі “Кам’яні пенати” 12 місяців Нульового року”.

- Отже, - прокоментував творець тотему, - 22 липня ми вперше опинилися на цій планеті. Сьогодні теж 22 липня. Тільки вже першого року. Ось це я і вирізав на тотемі. Віднині всі події, які з нами стануться, знайдуть своє відображення на крилатому стовпі. Тотем із крилами Птиці Грому буде охоронцем і литописцем нашого роду.

- Що ти... сказав? - пошепки перепитала Єва, не вірячи почутому.

А далі відбулося те, що автор вирішив винести в окремий розділ. Отже:

- Що ти сказав? - пошепки перепитала Єва.

- Я сказав, що тотем... - Адам розгубився. - Тотем стане літописцем і охоронцем нашого роду.

- Прошу уточнити, якого це роду?

- Твого і мого, а разом... нашого.

- Я поки що не твоя дружина і не брала на себе ніяких зобов’язань разом із тобою творити новий рід людський на планеті Леонія.

І Адам зважився на те, на що не міг зважитись на Памірі, на Місяці і на Марсі. І на що не міг зважитися протягом всього Нульового року планети Леонії. А зважившись, зробив рішучий крок до Єви, котра завмерла в очікуванні чогось незвичайного, і то блідла, то червоніла, і категорично заявив:

- Я знаю, що ти не моя дружина, але я хочу... щоб ти нею стала!

- Наскільки я розумію, ти освідчуєшся?

- Так! - Адам стояв під тотемом із крилами Птиці Грому і був рішучий, як ніколи. - Я хочу, щоб ти стала моєю. Від сьогодні і назавжди!

- Так відразу й - назавжди?

- І крилата Птиця Грому, посланниця Великого Духа, - кивнув він на мальовничий тотем, - тому свідок. Клянусь, що берегтиму тебе все життя і не скривджу тебе ані словом, ані вчинком.

- Цього ще не вистачало, - пирхнула Єва, - щоб ти мене ще кривдив. А я така, що можу... дошкулити і словом, і вчинком. Ти це зважив?

- Так! - твердо заявив Адам і злегка зблід. - Я все зважив.

- Що ж, наміри у тебе, як я розумію, серйозні, - розмірковувала Єва. - Але ти забув... що я заміжня.

- Ти була заміжньою, але твій чоловік загинув. Звідтоді минув рік, і ти вільна розпоряджатися своєю долею.

Єва подумала і кивнула головою.

- Так, минув уже рік, і ніхто мене не засудить, якщо я спробую влаштувати своє життя.

- Єво!.. - Адам ще ближче підступив до неї: - Я прошу твоєї руки!

- О-ох, як у кіно! - Єва сплеснула руками, а її очі так і сяяли. - І чому ти раніше не поставив цього симпатичного тотему, що надихнув тебе на такий подвиг?

- Раніше я не зважувався, - чесно зізнався Адам.

- Невже за цей рік, що ми прожили на Леонії і протягом якого я добряче помотала тобі нерви, ти встиг мене покохати?

Адам узяв її руки в свої.

- Я кохаю тебе, Єво, - прошепотів, червоніючи. - А покохав тебе ще на Памірі і з того часу не можу забути.

- Невже це... правда?

І з її очей потекли сльози.

- Ти жорстокий, Адаме! - мовила вона крізь сльози. - Я стільки років чекала від тебе цих слів. На Памірі чекала, на Місяці чекала, на Марсі чекала. Чекала і - не дочекалася. Вирішила, що я тобі байдужа, і... з відчаю вийшла заміж.

- А мені здавалося, що я тобі... байдужий.

- Коли б ми не потрапили на цю планету, я так і не почула б від тебе зізнання. - І Єва враз накинулась на Адама: - Ну чого ж ти стоїш, дурнику?!

- А що я... маю робити? - розгубився Адам.

- Та обніми ж свою молоду дружину і поцілуй її, чи що.

Озирнувшись, чи ніхто не бачить, він рвучко притягнув Єву до себе і тільки обняв, як вона, легко війнувши пругким станом, вислизнула з його обіймів. Одбігши від нього, притулилась до тотема, обхопила мальований стовп руками, зашепотіла до нього:

- Все чув, що сказав мені Адам? Він попросив моєї руки, і я дала згоду... Віднині ми будемо з Адамом подружжям. От що діється на Леонії Першого року нової ери, яка почалася від Адама і Єви... Ох, тотеме, віднині ти будеш символом нашого щастя. Хай же крила твої стануть крилами нашої любові, а грім твій стане на її сторожі!

Адам підійшов до тотема з другого боку, теж притулився до стовпа. Вони простягли одне одному руки, і руки їхні сплелися. І хоч між ними був стовп, але Адам відчув на своїх губах дотик її напіввідкритих уст, і їм здалося у ту мить, що планета Леонія раптом почала обертатися навколо своєї осі все швидше і швидше й, зрештою, завертілася у шаленому, солодкому, відчайдушному вирі...

• Предыдущая
• 46/68
• Следующая