Выбери любимый жанр

Ліцей слухняних дружин - Роздобудько Ирэн Виталиевна - Страница 37


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

37

Я оглянув зал.

Помітив, що за столиком у кутку сиділи дві дівчини. На відміну від інших відвідувачів, столи яких вгиналися від наїдків, перед ними стояли дві філіжанки кави і по високому тістечку з кремом. Вони дуже повільно, боячись прискорити вживання цих надто дорогих страв, відсьорбували каву мікроскопічними ковтками.

Я посміхнувся, адже зрозумів: вони тут заради таких, як мій візаві — шукачки заможних чоловіків.

Не там шукаєте, подумав я у світлі всього почутого від Струтівського, вам, милі мої, прямий шлях до ліцею, де з вас зроблять такий собі «планктон» для «щасливого і заможного життя». Та чи захотіли б ви його, якщо б зараз чули нашу розмову?

Алекс простежив за моїм поглядом.

— Подобаються тьолки? От якраз про таких полювальниць на гаманці я і говорив. Гадають, що ми їх не розкусимо. Ги-ги.

Промовляючи це, він обернувся до дівчат, лагідно посміхнувся їм, здійняв чарку, приязно кивнувши їм головою.

У відповідь вони гордо знизали оголеними плечиками, перезирнулися, намагаючись зберегти незалежний вигляд.

— Бач, зраділи, хоч і придурюються! Ці теж дурні, - крізь зуби, продовжував говорити Алекс, не відводячи привітний погляд від подружок. — Але — по-своєму. Не розуміють, що кожному овочу — свій фрукт. Посудомийки стають дружинами олігархів лише в мильних операх і казках Шарля Перро!

З ними можна лише розважатися. І, до речі, непогано — задешево. Ресторан, каблучка, парочка компліментів… А вони губу розкатали… Умреш! Якість п’ять хвилин — і вони наші!

Ще тепленькі. Тобі яка більше подобається?

— Обидві нічого… — аби не мовчати, промовив я.

— Атож. Пішли до них!

Він підвівся.

Мені не лишалося нічого, як вирушити за ним.

Він підійшов до столика й одразу набув свого звичайного респектабельного вигляду, трохи уклонившись, запитав:

— Дозволите? — вказуючи очима на вільні місця навпроти.

Дівчата перезирнулись.

— Взагалі-то ми чекаємо на друзів, — невпевнено сказала білява.

— Ну так вважайте, що ви їх вже дочекалися! — засміявся Алекс, падаючи на крісло поруч із нею.

— Ми дійсно чекаємо на друзів, — впевненіше додала чорнява дівчина.

— Не зрозумів… — вередливим голосом промовив Апекс. — Ми вам що, не подобаємося? Ось він, — Алекс кивнув на мене, — іноземний журналіст, приїхав знімати про мене кіно. А я…

Він витяг з кишені по візитівці і підсунув їх під філіжанки з кавою. Дівчата скосили погляди на візитку. Чорнява підчепивши її нігтиком, відсунула до попільниці.

— Картина Рєпіна «Не ждалі»… — безбарвним тоном промовив Струтівський, байдуже підвівши очі до стелі.

Зітхнув…

А потім все сталося миттєво. Настільки миттєво, що я можу змалювати це трьома реченнями. А саме.

Раз — швидким і точним рухом Алекс взяв зі столу кремове тістечко і щосили вліпив його прямо в обличчя чорнявій дівчині.

Два… Тут я мало що пам’ятаю крім гарячого свинцевого струменю, що вдарив мені в голову і на рефлекторному рівні перемістився в кулак, котрий сам по собі полетів в пику Алекса Струтівського.

Три — натовп, ґвалт і — постріл охоронця навздогін «харлею», що мчав мене крізь ніч.

Було ще й «чотири» — відчуття глибокого задоволення.

Алес!

***

…Кішка Кицька скочила мені на коліна, щойно я примостився на дивані, щоб перевести подих. Підсмикнула мою руку своєю великою пухнастою головою, змусивши гладити, поткнулась до обличчя, обнюхуючи губи.

— Ага, — кивнув я, — довелося їсти салат з креветками…

Я потер руку — ту саму, з якої нещодавно лише зняв пов’язку після бійки з Феліксом. Доведеться знову трохи побинтувати, адже я ніколи не можу правильно розрахувати силу удару.

Цікаво, чи вийде завтра Алекс Струтівський роздавати гречку татусевим підопічним.

Я засміявся, здер із себе костюм, засунув його в пакет, пакет — на антресолі. Звісно, якщо мене вирахують і буде обшук, знайти його буде просто.

Незважаючи на пізню годину, я набрав номер свого приятеля-бізнесмена і хлюпнув собі в келих цілком заслуженого коньяку.

— У мене ще одне прохання, — сказав я. — Іноземний режисер Вільгельм Штилер мусить зникнути!

Слухавка розсміялась довгим басовитим сміхом:

— З тобою не засумуєш! Вляпався?

— Еге ж! — сказав я.

— У що?

Я теж розсміявся у відповідь:

— Довго розповідати. Сподіваюсь, завтра про це напише весь Інтернет!

— Зрозуміло. Почитаємо. А про Вільгельма Штилера не турбуйся — зараз він вже летить в літаку в напрямку рідного фатерлянду!

— Чудово! Дякую. Відслужу, як зможу.

— Так отож! — відгукнулась слухавка. — Це все?

— Так.

— Тоді — доброї ночі!

— Доброї, - сказав я, думаючи про те, що не всі «боси» в цьому світі заслуговують на удар в пику.

— Можна питання? — почув наостанок.

— Хоч сотню! — посміхнувся я, відсьорбуючи з келиха і радіючи своєму відкриттю.

— Чому ти обрав це прізвище — Штилер? Може, краще було б — Штирліц?

Я відчував, як теплота розливається по всьому тілі і з нього випаровуються залишки люті.

— Люблю Макса Фріша, — пояснив я. — У нього є роман з такою назвою — «Штилер».

— А-а-а… — глибокодумно проспівала слухавка. — Даси почитати?

— Звісно. У мене теж питання — навзаєм, — сказав я.

— Валяй!

— Скажи, твоя дружина, пані Марія… Вона — звідки?

— Тобто?

— Ну… як і де ви познайомились?

Слухавка розреготалась:

— На картопляному полі ще на першому курсі. Тридцять років тому. А що?

— Нічого. Дякую. Добраніч, — сказав я.

У душ я пішов із мобільним телефоном. І заснув, тримаючи його біля щоки.

Але він не дзеленькнув жодного разу, повідомляючи, що прийшло СМС від абонента під кодовою назвою «Колібрі»…

…Ранком я в першу чергу поліз на сайт новин.

Звісно, вони вже були. І не лише в розділі світських хронік. Екран майорів заголовками, від яких у мене аж коліки пішли по всьому тілі — такий сміх розібрав.

«Замовлення чи дебош? Замах на сина депутата Костянтина Струтівського!», «Олексій Струтівський в реанімації!»,

«Іноземний журналіст захистив дівчину від брутального поводження сина депутата Струтівського», «Дарина Мелешко (певно, подумав я, це була та сама дівчина): я не давала жодної підстави так поводитись зі мною!».

Було навіть фото і відео, зроблені мобільними телефонами! Алекс недаремно старався — таки потрапив у кіно!

Я уважно, через стоп-кадр, роздивився відзняте і зітхнув з полегшенням: упізнати мене на вулиці чи, скажімо, моїм сусідам майже неможливо. Волосся прилизане гелем, костюм, краватка — те, в чому мене ніколи ніхто не бачив, ракурс — зі спини, адже цікаві спостерігачі знімали головним чином Алекса — те, як він сахнувся і відлетів в інший кінець зали від мого удару, те, як один охоронець кинувся йому на допомогу, а інший — за мною. До того ж скрізь про мене писали — зі слів потерпілого — як про німецького режисера-кінодокументаліста, котрий, втершись у довіру, намагався вбити відомого підприємця.

Упізнати мене могли б хіба що секретарка Алекса, дівчина-дизайнерка Агата і покоївка, Віра Іванівна. Та й те, якби я прилизав волосся і одягнувся в той скафандр! Але якщо перші дві мене не цікавили, то з останньою я хотів зустрітися. Та чи захоче вона говорити зі мною після того, що я накоїв з її хазяїном? І взагалі, як мені її дістати? Можливо, вона ніколи не виходить з того будинку — живе там постійно?

Але тепер, коли Алекс, судячи з усього, перебуває в лікарні, симулюючи «страшні тілесні пошкодження», вона, що цілком імовірно, може дозволити собі вилазку в місто.

З міського апарата я зателефонував до Алексового офісу, назвався секретарці кур’єром, сказав, що маю завдання негайно доправити до помешкання її боса зразки шпалер прямо з Еміратів (вона, на моє щастя, була в курсі цих будівничих справ!), і з легкістю отримав потрібні цифри.

Я не міг гаяти часу і тому одразу ж набрав цей номер. І уявив, як по всіх трьох поверхах лунають трелі старовинних, а точніше, зроблених під старовину, телефонних апаратів, слухавки яких лежать на золотих ріжках. Ніхто довго не підходив.

37
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело