Выбери любимый жанр

Шлях Срібного Яструба - Білий Дмитро - Страница 4


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

4

— Може, вб’ємо його зараз?

— Але хто саме його вб’є?

— Звісно, я! Саме я першою побачила, як він з’явився серед хвиль Борисфену.

— Але ж тільки я змогла накинути свій аркан на нього, перше ніж цей юнак встиг знову зануритися у воду!

— Але без нас ти не змогла б витягнути його на берег!

…Голоси, немов здалеку, доносилися до вух Атея. Туман у його голові розсіювався, і поступово відчуття повернулися до нього. Голоси ставали все ближче й ближче, аж поки він не здогадався, що ті, хто розмовляє, знаходяться поруч з ним. Друге, що його вразило, це те, що голоси, які так завзято сперечалися, хто має його вбити, були жіночими. Атей, намагаючись не показати, що вже отямився, ледь відкрив очі. Спочатку він побачив обриси повного місяця, який ледь пробивався крізь хмари нічного неба.

Він знав, що одяг його наскрізь мокрий, але холоду Атей не відчував. Він лежав поблизу вогнища, навколо якого сиділи три дівчини й палко сперечалися між собою, не звертаючи уваги на хлопця. Трохи далі у відблисках вогню темніли постаті декількох коней.

Атей здогадався, що ці дівчата належать до якогось таємничого військового сарматського жіночого товариства. Він знав, що сарматські дівчата відрізняються від скіфських жінок своєю войовничістю, а, згідно з сарматським звичаєм, дівчина могла одружитися тільки після того, як вб’є в бою ворога. Сарматські дівчата й жінки об’єднувалися в таємні товариства й разом з чоловіками брали участь у всіх війнах, які вели їх племена. Нерідко слава про деяких найбільш войовничих, вмілих і хоробрих воїнів-жінок лунала по всьому степу, іноді вони ставали вождями та верховними жрицями свого народу. Грецькі купці, які вели торгівлю зі скіфами, називали таких войовниць амазонками й розповідали, що з ними колись воював сам Геракл. Тепер ось і Атею прийшлося зустрінутися з цими таємничими дівчатами. І ця зустріч не обіцяла йому нічого доброго…

…Атей спробував поворушитися і з жахом відчув, що його руки й ноги міцно зв’язані. Ну ось, варто було втекти від аланських вершників, ледь не втонути у Борисфені, щоб отак по-дурному потрапити в полон до цих сарматок. Тим більше, що дівчата мали дійсно дуже войовничий вигляд. Вони були одягнені в цупкі шкіряні куртки, обшиті залізними бляхами, на широких поясах висіли мечі та кинджали. Неподалік лежали їх луки та горити зі стрілами. На ногах, взутих у м’які шкіряні черевики, тьмяно блищали високі захисні поножі — кнеміди, вкриті складним візерунком. Довге сплутане волосся вкривало їх плечі, очі під час суперечки палали люттю й завзяттям. «Щит Таргітая!» — спалахнула думка в голові у хлопця. Він тріпонувся, і з полегшенням зітхнув, помітивши, що одна з дівчат — русява воїтелька — уважно розглядає загадковий щит.

— Нам не пощастило, ми запізнилися на битву, але цей хлопець, напевно, брав у ній участь. Тому він ворог і його треба вбити, — рішуче промовила висока дівчина й мотнула головою у бік зв’язаного Атея. Її довге чорне волосся, ледь перехоплене на голові широкою шкіряною стрічкою, звилося, немов вороняче крило.

— Так, Томіридо, у нього був якийсь дивний щит і акінак, а в гориті лише дванадцять стріл, він, напевно, вбив когось з наших воїнів, — підхопила інша дівчина, теж чорноволоса і, судячи з усього, не менш войовнича. Вона грізно блимнула очима на безпорадного Атея й стиснула руків’я свого кинджалу, — отже одній з нас пощастить сьогодні вбити ворога.

— Але кому саме випаде така вдача, Лаено? — похмуро запитала білявка, розглядаючи Щит Таргітая, — нас троє, а він лише один. Якби я не побачила його руку серед хвиль Великої ріки, він би так і загинув і ми не мали б цієї здобичі…

— Не сперечайся з нами, Оріє, — перервала її Томірида, — ти наймолодша з нас, ти народилася тільки чотирнадцять зим тому, і ми прийняли тебе у наше товариство тільки цієї осені.

— Але ж ви теж поки ще не вбили жодного ворога й не взяли участі в жодній війні, — насуплено вимовила Орія. Втім, незважаючи на явну зацікавленість у обговоренні подальшої долі Атея, ця білява амазонка здавалася не такою вже кровожерною, як інші. Коли вона час від часу кидала з-під лоба погляди на хлопця, у її очах навіть з’являвся прихований сум.

— Тоді нам залишається кинути жереб, — примирливо сказала Лаена, — і кому він випаде — саме тій дістанеться право вбити цього скіфського воїна…

Атею, який зі зрозумілих причин надзвичайно уважно прислуховувався до цієї суперечки, на мить стало приємно, що його визнали воїном, але він відразу отямився. Судячи з усього, шансів дожити до ранку у нього майже не залишалося. Ситуація вимагала його термінового втручання.

Атей підняв голову й спробував щось сказати, але замість слів у нього вихопилося якесь харчання, і він зайшовся довгим натужним кашлем.

Дівчата перервали суперечку й вперлися хижими поглядами у свого полоняника.

— Він прийшов до тями! — радісно повідомила Лаена.

— Добре, тепер нам не прийдеться вбивати його непритомним! — захоплено підхопила Томірида.

Атей помотав головою, виплюнув залишки води зі своїх легенів і нарешті промовив:

— І що це буде за слава, якщо хтось дізнається, що ви вбили напівнепритомного скіфа, якого, до того ж, висмикнули, немов рибу з води?

— А хто дізнається, за яких обставин одна з нас вбила тебе? — засміялась Томірида.

— Ну, наскільки я зрозумів, вбити мене може тільки одна з вас. Невже інші двоє, яким не пощастить це зробити, із задоволенням не розкажуть, що я був вбитий не в чесному бою? — впевнено заявив Атей.

Дівчата замислились і насуплено перезирнулися. В їх поглядах Атей не без втіхи помітив вогники взаємної недовіри. Запала мовчанка, і Атей зрозумів, що саме в цю мить вирішується його подальша доля.

— Може, дійсно, влаштуємо чесний бій? — промовив Атей, намагаючись посміхнутися.

Амазонки ще хвилину повагалися. Нарешті Томірида рішуче сказала:

— Добре, скіфе, ми будемо битися прямо зараз, біля вогнища, — озирнулася на дівчат і додала беззастережно, — і першою з ним буду битися саме я.

Глава 6. Меч, спис, кинджал

Томірида нахилилася над Атеєм і швидко перерізала мотузки, якими він був зв’язаний. Хлопець ледь підвівся, розминаючи закляклі руки. Томірида взяла свій шолом, до якого був прикріплений хвіст лисиці, уважно подивилася на нього і щось прошепотіла. Атею здалося, що вона шепоче молитву, звернену до духу Лисиці — покровительки свого клану. Він помітив, що такі ж руді лисячі хвости були й на шоломах інших двох дівчат. Томірида наділа шолом, старанно застібнула ремінці й витягла довгий сарматський меч. Атей трохи невпевнено озирнувся, шукаючи свій акінак.

— Ось твій меч! — Орія підійшла до нього, простягаючи акінак. Атей із легким вдячним поклоном прийняв меч і повільно витяг його з піхв. Оздоблене турячою кісткою руків’я несподівано легко лягло на долоню. Відчувши у руках зброю, Атей стрепенувся. Меч випромінював стримку силу. Він згадав, як батько розповідав, що цей меч зробили із крижаного струменю для їх роду самі скіфські боги. Слабкість і втома миттєво залишили хлопця. Тепер він був готовий до бою. Атей ще ніколи не бився по-справжньому на мечах, але добре пам’ятав декілька уроків, які дав йому батько. «Наш скіфський меч — акінак — коротший за сарматські чи готські мечі, але немає більш зручної зброї, якщо бій відбувається у тісняві або один на один, коли потрібна швидкість і вправність. Ти завжди переможеш, якщо сам перетворишся на меч», — згадалися Атею батькові слова…

Лаена й Орія підкинули декілька оберемків хмизу у вогнище. Полум’я спалахнуло з новою силою. Томірида виглядала досить грізно в бойовому обладунку. Атей навіть помітив, як палають її очі під металевим забралом шолома.

Томірида декілька разів махнула мечем. Довге зігнуте лезо зі свистом розсікло повітря.

— Я, Томірида, воїтелька клану Священної Лисиці, викликаю тебе, скіфе, на смертельний двобій! — дзвінким голосом вигукнула вона.

Атей позіхнув і стиха промовив:

4
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело