Выбери любимый жанр

Цар і раб - Білик Іван Іванович - Страница 29


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

29

— Я хочу побачити басилісу!

— Побачити чи полапати? — Робові ставало явно весело, й се могло б означати що завгодно. Савмак рвучко крутнувся й побіг стрімким узвозом під гору, обминаючи воїв і громадян, що блукали згинистими вулицями Четвертої, Третьої та Другої терас. Біля хорому Кібели, що тулився вівтарем до ґроту, він став, перетнув ще й широку Першу терасу, та, діставшись аґори, знову подався назад і повз наляканих жриць Кібели шаснув у ґрот. Лазівка починалася ще одним вівтарем, і біля нього сиділа старезна жінка, верховна жриця хорому Даїра, мнучи в пелені віхтик басиліку. Савмак глянув у її страшні совині вічі й побрався сходами вгору. Сходи незабаром скінчились, і він пішов навпомацки, б'ючись об нерівні стіни ліктями й головою. Ся темрява й вогкий холод нагадали йому інший лаз, по той бік Тірітакського рову, та він одгонив страшний спогад і ступав крутим лазом далі й далі. Все: й ноги, й руки, й в'язи напружились од уявних марниць, і коли перед очима попливли жовті кола, голову стисло тугим обручем, а в грудях забракло повітря, — він одчув протяг і додав кроку, так само б'ючись об виступи скель.

Печера вивела його під сходи хорому Аполлона Лікаря — він сей з обох кінців чатуваний жерцями хід знав іще змалечку, хоч ніколи й не наважувався дослідити його. Зараз над краєм склепіння, звісивши босі ноги з перістилю, сиділа людина, й Савмак спинився віддалік. Перша думка була — стягти чатника, чи хто він є, за ноги, та се могло спричинити галас. Але й гукати товку не було — роби могли просто пристрелити його спереляку. Савмак підкрався й, схопивши людину за худі немиті ноги, з усієї сили крутнув їх униз. Людина вдарилася головою об землю й навіть не ворухнулась. Він поглянув уздовж вулиці. Скрізь було тихо й порожньо, лише на мурах вешталося кілька постатей — аж за дахом царського хорому. Чіпляючись пальцями ніг за щілини підмурку, Савмак подерсь угору, бо се було основне. Стрімкий, майже прямовисний підмурок не мав краю, пальці Савмакові геть обшмургалися й кривавили, але він не давав собі перепочинку. Й коли врешті ступив на Десяту терасу, обставлену понад краєм подобами колишніх царів, знизу хуркнув добрий дрюк — мало не зачепив його. Роб, якого Савмакові щойно пощастило приголомшити, вже прочнувсь і ціляв у нього чим зверне.

Савмак пірнув між постаментами скульптур у священні хащі бузини, й коли вибіг на площу басиліки, опинився віч-на-віч із кремезним, як скеля, робом. Чи роб упізнав його, чи якимось чуттям угадав у ньому ворога, але важкий меч у його руці помалу здіймавсь угору. Та не встиг він опустити його на голову Савмака, як з-поза подоби й жертовника Перісада-Кумира вихопилася дрібненька жіноча постать, плутаючись у довгому хітоні, підбігла й повисла в здоровезного роба на правиці:

— Не вбивай! Се — Савмак!..

Їх негайно оточили, а з хорому та від Царського клімакса надходили й надходили нові й нові роби. Савмак з байдужою приреченістю дивився на сих людей. У їхніх очах не було жаги крови, та він був певен, що се не порятує його, бо на війні вбивають один одного й без люті, а тут була війна. Тим часом підбіг і роб, якого Савмак допіру приглушив на перістилі хорому Аполлона Лікаря, й похмура холодна ворожість робів поступилася якомусь іншому настроєві.

Роб із обдертою до крови щокою, ліктями проклавши собі дорогу, почав одтручувати всіх, і кожен рух його мов забивав у мізки сих людей по маленькому гострому цвяшку. Коли тих цвяшків стане більше можливого, вони дадуть сьому телепневі вбити мене, з холодною розважливістю подумав Савмак, мов ішлося про когось іншого, стороннього, а якщо й про нього, то з геть незначного приводу. Він бачив, як Вероніка дужче й дужче розплющує очі, й се не вістувало нічого доброго.

Басиліса й справді знепритомніла й упала, він нахилився допомогти їй, у сю мить ошаленілий скривавлений роб здійняв дубця й був би розсадив Савмакові голову, та той кремезний роб не дав йому сього зробити. Він узяв Савмака за руку, як перед сим самого хапала Вероніка, й сказав:

— Давайте поведемо його до Платона!

Всі враз угамувались і втратили цікавість до Савмака. Кремезний роб скинув із себе коротку хламиду з простого конопляного веретища й рушив попереду. Вся спина його, могутня, широка й виплетена м'язами, була змережена орлами, левами та ґрифонами. Він ступав широко й важко, певен, що бранець іде за ним; Савмак, повагавшись, таки пішов, глянувши востаннє на збунтованих невільників, що розходились просторою площею, ніяково туплячи перед ним очі. Й раптом у Савмаковому серці спалахнуло щось схоже на жаль до сих людей, він зупинився й гукнув так голосно, аби його почули всі:

— Що ви хочете?

Роби пристали й поволі заобертались, але в очах у них не було ні відповіди на його запитання, ні жодної виразної думки.

— Кажіть же! — майже благально крикнув Савмак, але невільники мовчали й тупилися, не розуміючи його, неначе слухали незнайому говірку. Кремезний роб повернувся й схопив Савмака за плече невірогідно дужою рукою, ефеб спробував і йому заглянути в вічі, та в них було порожньо.

Той, кого роби називали Платоном, сидів на підлозі в першому закапелку, де махерофори здебільшого складали свої хламиди та мечі. Він якнайточніше відповідав своєму йменню чи прізвиську: був кремезний, як і сей, що привів Савмака, тільки куціший — се Савмак бачив дуже добре, хоч той сидів, перехрестивши ноги.

— Що з ним робити? — спитав у нього здоровило. — Скинути з мурів чи вбити тут?

— А ти як радиш? — відгукнувся Платон, а Савмак завважив і другу різницю між ними: в Платона вищий, гарно окреслений прилисинами лоб.

— Як ти мовиш, так і вчинимо, — відповів голий до пояса, змережаний на грудях та спині роб.

— Лиши його тут, Расине, — сказав Платон. — Савмак порятував од смерти Ґеланікового сина.

— Всі вони добрі, — буркнув здоровило, якого Платон назвав Расином, але пішов геть, виграючи м'язами.

— Чого ти прийшов?

— Одпустіть цареву доньку, — сказав Савмак, знаючи, що каже нісенітницю.

Платон і справді сумно похитав головою. Вероніка була єдиним, на що вони могли сподіватись у такому становищі. Савмак раптом знайшов те слово, яке мав би вимовити найуперше:

— Чого ви хочете? — Роб глянув і знову посміхнувся: — Волі?

— А чого може хотіти невільник, ефебе? — сказав він. — Се ти добре знаєш…

Савмакові в його словах учувся натяк. То була сіра тінь, яка переслідувала його останнім часом на кожному кроці. Апсірт, ледве живий вибравшись із заклятої скіфської гробниці в степу, три дні тому теж йому закинув: «Думаєш, пика твоя мавп'яча нам сподобалася? Ми взяли тебе до гурту, бо в твоїх жилах тече скіфська кров, а скіфські кургани чужим не відкриваються!» Перед тим щось подібне натякали євнух Полікрат із не чесаним Асклепідом. Савмак ладен був учепитися в горлянку сьому заколотному робові Платонові, що навіть до царського хорому ввійти не наваживсь, так і лишився сидіти в сінях коло дверей. Але Платон уточнив свою думку:

— Ти ж добре знаєш, як живеться робові, сам же маєш робу, стару Лію.

Савмак полегшено відітхнув:

— Добре, я скажу Перісадові.

— Перісадові… — вслід за ним повторив Платон. — Роб царям віри не йме, ти сам се добре знаєш.

Савмака мов ошпарило:

— Що я добре знаю? Що? Доказуй, коли почав!

Платон підвівся й став справді куцим і ще кремезнішим, як і думав Савмак, хоч зараз йому було не до сього.

— Бо й сам царем хочеш стати.

Ефеб крутнувся й кинувсь до порога, але вслід собі ще почув:

— Прийшов же рятувати царівну!

З Акрополя Савмак виходив уже через Царський пілон. Роби теж, як і гопліти сьогодні вранці, прочинили йому лиш одну стулку брами, й у тому чоловікові, що витягав колоду засува, він упізнав худезного черепичника.

— Як твій син, Ґеланіку? — спитав Савмак, згадавши його ім'я.

— Живий-здоровий, кіріє… Я моливсь Афіні Робітниці за тебе.

— Спасибі… Він теж тут?

Ґеланік сумно хитнув головою, й Савмак подумав, який то терпець мусив урватися сим людям, щоб штовхнути їх на подібний учинок: на заколот, позбавлений крихти надії. Та сю думку виштовхала інша, й він усміхнувся так само безрадісно, згадавши своє.

29
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело