Выбери любимый жанр

Цар і раб - Білик Іван Іванович - Страница 49


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

49

— Ні, басилевсе.

Скіфський цар звернувся до Діофанта вже по-грецькому:

— А ти, таксіарше?

Діофант блимав то на нього, то на свого царя, нічого не второпавши, князь поблажливо всміхнувсь і перетлумачив.

Покликавшись на те, що гості потомлені, Борис-Палак підвівся, й се могло означати лиш одне. Йдучи просто площі до гостиного дому, Мітрідат мовчав. Розмова на пиру виснажила його, та в грудях не було важко. Сей скіфський володар припав йому до душі, й він охочіше мав би його за друга, ніж за супротивника.

— Як він хвацько випитав тебе, чи ти тямиш по-скіфському! — вколов Мітрідат Архелая. — Соколине око, зразу побачив, хто що вміє й чого — ні.

Дорілай, удоволений тим, що його новий суперник так легко дав себе зганьбити, мугикав під ніс не знати й де почуту пісеньку про дівчину з пристані, яка продає пиріжки по оболу за штуку; пиріжки вичахли, а молодим ефебам кортить гаряченького, й кожен ладен давати й по драхмі, але дівчина тільки лукаво посміхається.

Вже в краватах понтійський цар переповів Діофантові всю свою розмову з Борисом-Палаком, і таксіарх порадив йому завтра ж, не відкладаючи, довести перемови до кінця, до укладу.

— І сей — скіф, і той — скіф, — уголос міркував цар Понту, маючи на оці Бориса та Савмака, — коли ж заходить про смердів, кров замовкає.

— Так улаштовано кумирами, найясніший…

— Так учинили самі смертні, — заперечив молодий понтійський цар.

Діофант здивовано ворухнувсь, і реміння кравата прикро зарипіло.

— Мовиш, наче зібрався відпускати своїх робів і смердів на всі чотири вітри…

— Царі також смертні, — зверхньо проказав Мітрідат, — і нічого людського не цураються. — Се визнання якось ображало його самого, понтійський володар обернув своєму ратеводі спину й заснув, перевертаючи в пам'яті слова сьогоднішньої розмови, сказані й затамовані до часу в собі. А доводити до кінця треба завтра ж, погодився він із Діофантом, і се була остання його свідома думка.

Та наступного дня Борис-Палак не запросив Діофанта в гості. Він наче геть забув і про нього, й про його супутників, навіть про найменшого серед них, циганкуватого й худенького, що майже без приголосу, мов справдешній полянин-русин, розмовояв з ним руською мовою.

Мітрідат просидів у гостиному домі до самого вечора, кленучи й скіфського царка, й себе, що так необачно дозволив йому перервати вдалі змагання й змови. Наступного ранку, взявши лиш Архелая, він подавсь на новгородське торговище й усе зрозумів.

Торговище містилось не на міській аґорі, як у греків, а за Сухою брамою на вигоні, над самим урвищем крутого берега Салгюра. Таких великих торжищ Мітрідат не бачив навіть у Синопі та Мілеті, не кажучи про Пантікапей. Найдужче вразили його коні. Сього швидконогого дива, білого й гнідого, чалого, вороного та яблукатого, тут була така незліч, що в понтійського царя зайнялись очі. Забувши, чого сюди й прийшов, Мітрідат ходив між коней, яких продавали поодинці, в'язками й цілими табунами, й важко дихав. Струнконогі лискучі румаки, під царське сідло кохані, косували більмами на людей у пістрявому вбранні люто й водночас мовби зневажливо. Мітрідат міг би годинами ходити поміж них і милуватись, але в ньому грала бойова жила воїна й майбутнього переможця, й зір його приковували до себе інші коні, присадкуваті й не вельми показні, на вередливе око навіть негарні. Він багато чув і багато знав про сих уславлених скіфських коней, здатних без перепочинку пробігти з вершником у сідлі по п'ятсот стадіїв.

— Осе вони! — схвильовано схопив він Архелая за лікоть. — Осе те, що нам з тобою треба! Багато треба!..

Й довірчий шепіт, і те, що Мітрідат утягав його до своїх задумів, розчулило Архелая, й він теж спалахнув передчуттям далеких січей і вимріяних перемог. Вони ходили в кінському вировиську й примірялися, скільки срібла затягне тисяча, дві тисячі, десять тисяч таких скіфських коней із довгими гривами та волохатими бабками копит.

Якийсь болярин чи князьок у багато розшитому строї верхівця привів на торжище сотню меринів однієї вороної масти. Заїжджий ассірієць чи вірменин у круглій білій шапчині з китицею на снурку запально торгувавсь із власником коней. Вони розходилися й сходились, билися по руках і знову розбігались у різні боки, мов останні вороги, щоб за хвилю-другу почати торги з новим запалом. Вірменин чи ассірієць, калічачи грецькі слова, доводив, що коні геть миршаві, неначе їх годували не сіном та вівсом, а жовтим пісочком з отого берега: він підбігав, не лінуючись, до самої кручі й тіпав рукою вниз, де блищала річка.

Скіф, уже на свій лад калічачи грецьку мову, доводив ассірійцеві чи вірменину, що він несусвітній телепень, коли в нього повертається язик отаке казати про таких-о коней.

— Та мені римлянин отой давав по півміни за хвіст! — вигукнув він у нестямі.

— Яка римляна? Яка римляна? — вдавав невірячого покупець у білій шапчині.

— Ота «римляна»! — передражнив його власник сотні вороних меринів. — Римський сенатор, забув, як його…

Мітрідат із Архелаєм перезирнулися, підійшли ближче й з подальшого сперечання двох менджунів зрозуміли, що той римлянин і досі тут, у Новгороді-Неаполі.

Першим на думку спало ім'я знайомого обом сенатора Публія Муція Сцеволи, й Мітрідат потяг Архелая через густі ряди торгувальників. Тут і там яскріли проти вранішнього сонця й полив'яні вироби скіфських гончарів, уражаючи тонким візерунком строкатих барв, і грецькі ритони, кіліки й амфори червоної й чорної поливи, і кінська збруя від найпростішої до золоченої, й оружжя бойове та боронне, й зерно пшеничне, яшне та просяне зі скіфських ланів, і вина делоські й навіть фінікійські, скрізь лунала скіфська, грецька, сірійська, перська, зрозуміла скіфові фракійська та галльська мови, але Мітрідата се вже зовсім не цікавило, він майже біг через усе величезне торжище й спам'ятався тільки біля Сухої брами, де подібна квапливість могла кого завгодно вразити.

— Тут є римлянин! — сказав він Діофантові, який міряв дворик гостиного дому дрібними спутаними кроками.

— Я його бачив, — похмуро відгукнувся Діофант. — І він бачив. — На дерев'яних сходах сидів Дорілай, повільними рухами обплутуючи ліву ногу ремінням сандалії.

— Сенатор Сцевола! — здогадався Мітрідат, бо хтось інший навряд чи аж так розхвилював би Діофанта й Дорілая.

Діофант кивнув головою:

— Сенатор Сцевола.

Тепер можна було зрозуміти, чому скіфський царьок, чи князь, не схотів учора продовжувати так удало початі перемови.

— Ви ходили до сенатора? — голосом знудьгованої людини поспитав Мітрідат. — Чи зустріли його на вулиці?

— Він живе в сьому домі. Зустріли його тут.

Цілий день потім Мітрідат не виходив за паркан дому, який незабаром виповнився приїжджим чинним людом, але князь Борис так і не гукнув їх для завершення перемов. Не з'явився й римський сенатор, певно, заночував у котрогось новгородського чинця, й се ще дужче занепокоїло Мітрідата.

Я надто радів звечора, сказав собі Мітрідат, а кумири мстиві й двох щасливих днів зряду смертному не посилають. Се пояснювало невдачу, та не втішало й не зараджувало справі, й Мітрідат намагався вгадати, про що розмовляв учора з Борисом-Палаком сенатор і що пообіцяв йому навзамін, навзаєм і на противагу.

— Рим зазнав поразки, — міркував він уголос. — Нумідійський цар Юґурта змусив сьогорішнього консула Авла Постумія Альбіна провести свої недобиті леґіони під «ярмом ганьби».

Діофант одразу збагнув хід Мітрідатової думки:

— Не мислю, щоб Рим посулив Палакові підмогу. Всі очі Риму тепер дивляться в бік Нумібії.

Поразка консула Авла Постумія Альбіна була випадковою, й Мітрідат пошкодував, що сил у Юґурти занадто мало. Дзьобаємо його, мов кури диню, подумав він про Рим та його супротивників. А коли б усі гуртом…

Далі він не наважувався заглядати навіть подумки, лише сказав Діофантові:

— Хай допоможуть нам кумири посіяти розбрат межи скіфами й римлянами!

У сьому він убачав порятунок, єдино можливий шлях до продовження переговорів із Борисом-Палаком. Діофант цілком погоджувавсь із ним, Архелай з Дорілаєм сиділи мовчки, надто молоді, щоб порадити щось Мітрідатові.

49
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело