Код Да Вінчі - Браун Дэн - Страница 59

• Предыдущая
• 59/104
• Следующая

— Атож.

— То вся легенда про Святий Ґрааль — це насправді розповідь про царську кров?

— Саме так, — відповів Тібінґ. — Буквально. Слово Санґріл походить від San Greal — тобто «Святий Ґрааль». Але спершу слово Sangreal було поділене на частини в іншому місці. — Тібінґ написав щось на аркуші і простягнув Софі.

Вона прочитала:

І вмить зрозуміла, що це означає.

Sang Real дослівно перекладалося як «королівська кров».

Черговий у штаб-квартирі «Опус Деї» на Лексінґтон-авеню в Нью-Йорку здивувався, почувши у слухавці голос єпископа Арінґароси.

— Добривечір, ваша святосте.

— Мені ніхто не залишав повідомлення? — єпископ говорив якось схвильовано.

— Так, ваша святосте. Добре, що ви зателефонували. Сам я не міг до вас додзвонитися. З півгодини тому вам прийшло термінове повідомлення.

— Справді? — у голосі чулося полегшення. — А той, хто телефонував, назвався?

— Ні, ваша святосте. Він тільки залишив номер. — І черговий продиктував номер телефону.

— Код тридцять три? Це, якщо я не помиляюся, Франція?

— Так, ваша святосте. Париж. Той чоловік просив, щоб ви терміново з ним зв’язалися.

— Дякую. Я чекав цього дзвінка. — Арінґароса швидко відімкнувся.

Поклавши слухавку, черговий подумав: дивно, чому Арінґаросу було так погано чути і до того ж у слухавці весь час щось тріщало? Згідно з розкладом, цього вікенду єпископ мав бути в Нью-Йорку, однак здавалося, що він говорить з іншого кінця світу. Але черговий не довго переймався. Зрештою, останні кілька місяців єпископ Арінґароса взагалі поводився дуже дивно.

«Мій мобільний телефон, очевидно, був поза зоною досяжності», — думав Арінґароса, коли «фіат» під’їжджав до римського аеропорту Чампіно, звідки літали чартерні рейси. Учитель намагався мені додзвонитися. Хоч Арінґароса і стурбувався через те, що пропустив дзвінок, його підбадьорило, що Учитель почувався достатньо впевнено, аби зателефонувати безпосередньо до штаб-квартири «Опус Деї».

Мабуть, у Парижі все пройшло добре.

Набираючи номер, Арінґароса з приємністю думав, що скоро й він сам буде в Парижі. «Я приземлюся ще до світанку». В аеропорту на Арінґаросу чекав турбогвинтовий літак, що мав швидко доправити його до Франції. До послуг комерційних авіаліній о цій порі краще було не вдаватися, особливо з огляду на вміст його дипломата.

У слухавці почулися гудки.

— Direction Centrale Police Judiciaire²⁷, — відповів жіночий голос.

Арінґароса завагався. Цього він не очікував.

— Е-е... добривечір. Мене попросили подзвонити за цим номером.

— Qui etes-vous?²⁸ — запитала жінка. — Як ваше ім’я?

Арінґароса не знав, чи варто називатися. «Французька судова поліція?»

— Ваше ім’я, месьє, — наполягала жінка.

— Єпископ Мануель Арінґароса.

— Un moment. — У слухавці щось клацнуло.

За досить довгий час почувся грубуватий і стурбований чоловічий голос:

— Єпископе, я радий, що нарешті знайшов вас. Нам багато чого треба обговорити.

Санґріл... Sang Real... San Greal... Королівська кров... Святий Ґрааль.

Це все взаємопов’язано.

Святий Ґрааль — це Марія Магдалина... жінка, що продовжила царський рід Ісуса Христа. Софі все ще не могла прийти до тями. Вона стояла посеред тиші величезного кабінету і збентежено дивилась на Роберта Ленґдона. Що більше частинок Ленґдон із Тібінґом викладали на стіл, то несподіванішої форми набувала складанка.

— Як бачите, моя люба, — мовив Тібінґ, шкутильгаючи до полиць із книжками, — не тільки Леонардо намагався розповісти світові правду про Святий Ґрааль. Про продовження царського роду Ісуса Христа докладно писало багато істориків. — Він провів пальцем по корінцях кількох десятків книжок.

Софі схилила голову набік і прочитала кілька назв:

— Оце, мабуть, найвідоміша праця, — сказав Тібінґ. Він витягнув якусь товсту книжку в подертій обкладинці і простягнув Софі.

На обкладинці було написано:

Софі здивовано підвела очі:

— Світовий бестселер? Я ніколи про нього не чула.

— Ви тоді були ще дитиною. У вісімдесятих роках минулого століття ця книжка наробила багато галасу. Як на мене, автори висунули деякі занадто сміливі припущення, але головна концепція в них правильна. І треба віддати їм належне — вони таки спромоглися донести ідею про нащадка Христа до свідомості загалу.

— А як Церква сприйняла цю книжку?

— З люттю, звісно ж. Але цього варто було сподіватися. Зрештою, у книжці йдеться про таємницю, яку Ватикан намагався поховати ще в четвертому столітті. Для цього, зокрема, влаштовувалися хрестові походи. їхня мета була збирати й знищувати інформацію. Адже Марія Магдалина несла величезну загрозу для керівників новоствореної Християнської Церкви. Мало того, що це була жінка, якій Ісус доручив створити Церкву, — вона ще й мала фізичний доказ того, що новопроголошений християнський Бог дав життя смертному нащадкові. Щоб захиститися від влади Марії Магдалини, Церква зробила з неї повію і знищила докази її одруження з Ісусом, унеможлививши будь-які подальші розмови про те, що Ісус мав нащадка і був смертним пророком.

Софі подивилась на Ленґдона, той кивнув:

— Софі, історичних фактів на доказ цього достатньо.

— Погоджуюсь, — вів далі Тібінґ, — що все це звучить дико, але мусимо розуміти, що Церква мала потужний стимул замовчувати правду. Вона б не вижила, якби про дитину Христа стало широко відомо. Це підірвало б уявлення про Його божественність, а отже, й основи Християнської Церкви, яка проголосила себе єдиною ланкою між людьми й Богом і єдиними воротами до царства небесного.

— О, троянда з п’ятьма пелюстками, — раптом сказала Софі і показала на корінець однієї з книжок Тібінґа. Така самісінька, як на скриньці трояндового дерева.

Тібінґ глянув на Ленґдона й усміхнувся.

— А вона має добру інтуїцію. — Тоді знову повернувся до Софі. — Це символ, яким Пріорат Сіону позначає Ґрааль. Марію Магдалину. Оскільки Церква заборонила вимовляти її ім’я, Марії Магдалині дали багато псевдонімів — Чаша, Святий Ґрааль і Троянда. — Він помовчав. — Троянда пов’язана з пентаграмою Венери і з розою вітрів, що вказує напрям. До речі, слово «троянда», або «роза», є однаковим в англійській, французькій, німецькій і багатьох інших мовах.

— Англійське слово «rose», — додав Ленґдон, — це ще й анаграма імені грецького бога кохання — «Eros».

Софі подивилась на нього здивовано, а Тібінґ тим часом вів далі.

— Троянда завжди була головним символом жіночої чуттєвості. У первісних культах богині її п’ять пелюсток символізували п’ять етапів життя жінки — народження, менструацію, материнство, менопаузу і смерть. А в наш час зв’язок розквітлої троянди з жіноцтвом уважають іще очевиднішим. — Він глянув на Ленґдона. — Може, фахівець із символів це пояснить?

Роберт зам’явся. Пауза затяглася.

— О Господи! — не витримав Тібінґ. -— Ви, американці, такі святенники! — він знову обернувся до Софі. — Роберт не може вимовити, що розквітла троянда нагадує жіночі геніталії — ту прекрасну квітку, з якої все людство приходить у світ. Якщо ви бачили картини Джорджії О’Кіфф, то розумієте, що я маю на увазі.

— Річ у тім, — сказав Ленґдон, показавши на полицю з книжками, — що всі ці книжки містять докази на користь тієї самої історичної істини.

• Предыдущая
• 59/104
• Следующая