Код Да Вінчі - Браун Дэн - Страница 60

• Предыдущая
• 60/104
• Следующая

— Що Ісус був батьком, — Софі все ще не була переконана.

— Так, — підтвердив Тібінґ. — І що Марія Магдалина була тим лоном, що виносило Його спадкоємця. Пріорат Сіону дотепер вшановує Марію Магдалину як Богиню, Святий Ґрааль, Троянду і Святу матір.

Софі знову згадала ритуал, який бачила в підземеллі.

— Пріорат Сіону вважає, — продовжував Тібінґ, — що коли,' Христа розіп’яли, Марія Магдалина була вагітна. Щоб урятувати ще не народжену дитину Ісуса, їй довелося втікати зі Святої землі. З допомогою відданого учня Ісуса, Йосипа Ариматейського, Марія Магдалина таємно перебралась до Франції, яку тоді називали Ґалією. Тут вона знайшла надійний притулок у єврейській громаді. Тут же, у Франції, народила доньку, яку назвала Сарою.

— То вони знають навіть ім’я дитини?

— І не тільки це. Євреї-захисники Магдалини й Сари докладно описали їхнє життя. Пам’ятаєте, дитина Магдалини належала до роду юдейських царів — Давида й Соломона. Тому у Франції євреї вважали Магдалину недоторканою царською особою і шанували як засновницю династії царів. Безліч літописців тієї епохи описали життя Марії Магдалини у Франції, включаючи народження дитини, а згодом склали і генеалогічне дерево.

Софі була вражена.

— Ви кажете, існує генеалогічне дерево Ісуса Христа?

— Так. І це начебто один із наріжних каменів у документах Санґріл. Докладний родовід перших нащадків Христа.

— Але яка користь від цих документів? — запитала Софі. — Вони не є доказом. Навряд чи історики можуть довести їх автентичність.

Тібінґ фиркнув.

— Так само, як і автентичність Біблії.

— Ви про що?

— Про те, що історію завжди пишуть переможці. Коли зіштовхуються дві культури, переможений відходить у забуття, а переможець пише підручники з історії, які возвеличують його справу і принижують переможеного ворога. Наполеон якось сказав: «Що таке історія, як не байка, у яку домовились вірити?» — Він усміхнувся. — Історія, вже за визначенням, — це зажди суб’єктивна оцінка подій.

Софі про це ніколи не думала.

— Документи Санґріл просто відображають інший погляд на історію Христа. Зрештою, якій версії вірити — вирішувати вам самим. Важливо, що інформація вціліла. Документи Санґріл налічують десятки тисяч сторінок. Ті, кому довелося бачити цей скарб, казали, що його несли в чотирьох величезних скринях. Вважається, що в цих скринях «папери туристів» — тисячі сторінок автентичних докостянтинівських записів, що їх зробили перші послідовники Ісуса, які глибоко шанували Його як смертного учителя й пророка. Крім того, за чутками, там є й легендарний документ «0» — у його існування вірить навіть сам Ватикан. Кажуть, що це книга проповідей Ісуса, можливо, навіть написана Його рукою.

— Її написав Сам Ісус?

— А чом би й ні? — відповів Тібінґ. — Чому б Ісус не мав записувати власні проповіді? Тоді це було звичною практикою. Інший унікальний документ, що мав би належати до цього скарбу, — рукопис із назвою «Щоденники Магдалини». Це розповідь самої Марії Магдалини про її стосунки з Ісусом, Його розп’яття та її життя у Франції.

Якийсь час Софі мовчала.

— І ці чотири скрині з документами — це той скарб, який тамплієри знайшли під храмом Соломона?

— Той самий. Це ті документи, що дали тамплієрам таку владу. Святий Ґрааль, який так довго і марно шукають.

— Але ж ви сказали, що Святий Ґрааль — це Марія Магдалина. Якщо всі шукають документи, чому ви називаєте це пошуком Святого Ґрааля?

Тібінґ уважно подивився на неї, і його обличчя пом’якшало.

— Тому що там, де заховано Святий Ґрааль, є ще саркофаг.

За вікном вітер завивав поміж дерев.

Тібінґ заговорив тихіше:

— Пошук Святого Ґрааля — це насправді пошук місця поховання Марії Магдалини, щоб уклонитися її останкам. Це паломництво, щоб помолитися біля ніг вигнанки, помолитися згубленій священній жіночності.

Софі здивувалась:

— Місце заховання Святого Ґрааля — це що... могила?

Карі очі Тібінґа затуманились.

— Так. У ній поховано тіло Марії Магдалини і документи, що відкривають справжню історію її життя. Пошуки Святого Ґрааля, по суті, завжди були пошуками Магдалини — збезчещеної цариці, похованої разом із доказом' законного права її родини на владу.

Софі зачекала хвильку, доки Тібінґ заспокоїться. Стільки всього, пов’язаного з її дідусем, залишалось незрозумілим.

— Члени Пріорату Сіону, — нарешті заговорила вона, — усі ці роки охороняли документи Санґріл і могилу Марії Магдалини?

— Так, але це братство має ще й важливіший обов’язок: охороняти самих нащадків Ісуса. Ці люди постійно перебували в небезпеці. Церква боялась, що коли рід Ісуса продовжуватиметься, то таємниця Його одруження з Магдалиною рано чи пізно відкриється, а це піддасть сумніву головну доктрину католицтва — міф про богоподібного Месію, що не зв’язувався з жінками і не вступав у статеві стосунки. — Він на мить замовк. — Однак, попри всі старання Церкви, рід Христа таємно від усіх продовжувався у Франції, і почули про нього аж у п’ятому столітті, коли він з’єднався з французькою королівською кров’ю, заснувавши династію Меровінґів.

Ця новина здивувала Софі. Про Меровінґів чув кожен французький студент.

— Меровінґи заснували Париж.

— Правильно. Це одна з причин, чому легенда про Ґрааль така популярна у Франції. Чимало місій Ватикану до Франції начебто для пошуків Ґрааля насправді мали на меті знищити членів царського роду. Ви чули про короля Даґоберта?

Софі невиразно пригадувала, що начебто чула це ім’я на уроці історії.

— Даґоберт був одним із Меровінґів? Король, якому встромили кинджал в око, коли він спав?

— Саме так. Убитий унаслідок змови Ватикану з Пепіном Ерістальським. Кінець сьомого століття. Із загибеллю Даґоберта лінія Меровінґів майже обірвалась. На щастя, син Даґоберта, Сіґісберт, таємно урятувався і продовжив рід. Одним із його нащадків був Ґодфруа де Буйон — засновник Пріорату Сіону.

— Той самий, — зауважив Ленґдон, — який наказав тамплієрам добути документи Санґріл з-під храму Соломона і довести, що Меровінґи ведуть рід від Ісуса Христа.

Тібінґ важко зітхнув.

— Сучасний Пріорат Сіону має дуже важливу місію. Вона складається з трьох частин. Братство мусить оберігати документи Санґріл. Вони мають охороняти могилу Марії Магдалини. І нарешті, вони повинні захищати рід Ісуса Христа — тих кількох нащадків королівської династії Меровінґів, що дожили до наших днів.

Слова ці зависли у просторі величезної зали, і Софі відчула дивне тремтіння, наче в її тілі резонувала якась нова істина. Нащадки Ісуса, що дожили до наших днів. Голос дідуся знову нашіптував на вухо: «Принцесо, я мушу розповісти тобі правду про, твою родину».

Їй стало моторошно.

Царська кров.

Неймовірно.

Принцеса Софі.

— Сер Лі! — з динаміка на стіні почувся голос слуги, і Софі здригнулась. — Чи не могли б ви на секунду зайти до мене на кухню?

Тібінґ насупився. Він підійшов до переговорного пристрою і натиснув кнопку.

— Ремі, ти ж знаєш, що я зайнятий з гостями. Якщо нам ще щось буде потрібно з кухні, ми візьмемо самі. На сьогодні ти вільний. Дякую і добраніч.

— Тільки одне слово, господарю, перш ніж я піду спати, якщо ваша ласка.

Тібінґ щось пробурчав і натиснув кнопку.

— Кажи, тільки швидко.

— Це домашня справа, господарю, навряд чи варто обтяжувати нею гостей.

Тібінґ не міг повірити.

— І що, це не може почекати до ранку?

— Ні, господарю. Це питання не потерпить ані хвилини.

Тібінґ театрально закотив очі, а тоді винувато подивився на Ленґдона й Софі.

— Іноді я не розумію, хто тут у кого на службі. — Він знову натиснув кнопку. — Зараз прийду, Ремі. Принести тобі щось?

— Тільки свободу від утисків, господарю.

— Ремі, ти усвідомлюєш, що єдина причина, чому я тебе й досі тримаю, це твої біфштекси з перцем?

— Як вважаєте, господарю. Вам видніше.

Принцеса Софі.

• Предыдущая
• 60/104
• Следующая