Янголи і демони - Браун Дэн - Страница 38

• Предыдущая
• 38/116
• Следующая

— Релігійне мистецтво.

Ленґдон кивнув і, захопившись, заговорив швидше.

— Друга вимога полягала в тому, що ці чотири скульптури мали відповідати дуже конкретним темам. Кожна мала непомітно прославляти один із чотирьох елементів науки.

— Чому лише чотирьох? — здивувалася Вітторія. — їх понад сто.

— Не забувайте, що йдеться про сімнадцяте століття, — нагадав Ленґдон. — Перші алхіміки вважали, що всесвіт складається лише з чотирьох елементів; Землі, Повітря, Вогню і Води.

Ленґдон знав, що колись у давнину хрест був найпоширенішим символом чотирьох стихій — чотири рамена відповідали Землі, Повітрю, Вогню й Воді. А крім цього, історія знає буквально десятки інших символічних зображень Землі, Повітря, Вогню й Води — піфагорові цикли життя, китайський гонг-фан, чоловічі й жіночі рудименти Юнґа, квадранти зодіаку… Навіть мусульмани вшановували чотири давні стихії, хоч в ісламі вони були відомі як «квадрати, хмари, блискавки та хвилі». Однак на Ленґдона найбільше враження справляло одне сучасніше трактування цієї концепції — чотири містичні ступені масонів на шляху до Абсолютної Ініціації: Земля, Повітря, Вогонь і Вода.

Вітторія була заінтригована.

— Отже, цей скульптор-ілюмінат створив чотири скульптурні композиції, що здавалися релігійними, а насправді символізували Землю, Повітря, Вогонь і Воду?

— Саме так, — підтвердив Ленґдон, швидко звертаючи на віа Сентінел до архівів. — Вони розчинилися в морі релігійних скульптур, що розкидані по всьому Риму. Подарувавши анонімно ці композиції відповідним церквам і застосувавши свій політичний вплив, братство домоглося, щоб їх установили у конкретних, наперед визначених храмах у Римі. Кожна скульптура слугувала знаком… що непомітно вказував на наступну церкву… де чекав наступний знак. Утворився такий собі ланцюжок вказівників, замаскованих під релігійні Скульптури. Якщо кандидат в ілюмінати знаходив першу церкву із символом Землі, то міг іти далі до Повітря… тоді до Вогню… до Води… і нарешті, до храму Просвітлення.

Вітторії здалося, що Ленґдон дедалі більше відхиляється від того, що насправді важливо.

— І як це все може допомогти нам спіймати убивцю?

Ленґдон усміхнувся. Головного аргументу він іще не виклав.

— Я забув сказати, що ілюмінати дали цим чотирьом храмам дуже цікаву назву. Оптарі науки.

Вітторія не зрозуміла.

— Пробачте, але це ще нічого не означ… — Вона змовкла на півслові. — Laltare di scienza? — вигукнула. — Той убивця-ілюмі-нат. Він сказав, що кардинали будуть незайманими жертвами на олтарях науки!

Ленґдон знову усміхнувся.

— Чотири кардинали. Чотири храми. Чотири олтарі науки.

Вітторія була вражена.

— То ви вважаєте, що чотири церкви, у яких планують убивати кардиналів, — це ті самі чотири храми, що слугували вказівниками на стежці світла?

— Думаю, що так.

— Але навіщо тоді вбивця дав нам цю підказку?

— А чому б і ні? — відповів Ленґдон. — Дуже мало хто з істориків знає про ці скульптури. Ще менше вірять, що вони справді існують. А їхнє розташування залишалося таємницею чотириста років. То невже хтось розкриє цю таємницю за наступні п’ять годин? До того ж ілюмінатам більше не потрібна їхня стежка світла. Таємного місця зустрічей, мабуть, і так уже давно немає. Тепер ілюмінати живуть у сучасному світі. Зустрічаються на засіданнях рад директорів банків, у фешенебельних клубах, на приватних полях для гри в гольф. Сьогодні вони хочуть відкрити свої таємниці світові. їхній час настав. Вони виходять із підпілля.

Ленґдон боявся, що тріумфальна з’ява ілюмінатів супроводжуватиметься особливою симетрією, про яку він іще не сказав. Чотири тавра. Убивця дав зрозуміти, що кожному кардиналові випалять інший символ. Ти переконаєшся, що давні легенди не брешуть, сказав він. Легенда про чотири символи-амбіграми була настільки ж давня, як і самі ілюмінати: «земля», «повітря», «вогонь», «вода» — чотири слова, складені повністю симетрично. Так само, як «ілюмінати» на грудях у Леонардо Ветри. Кожному кардиналові випалять на тілі назву одного з давніх елементів науки. Чутки про те, що ці чотири амбіграми були написані анг-пійською, а не італійською — рідною мовою ілюмінатів — залишалися предметом суперечки серед істориків. Англійська видавалася випадковим відхиленням від норми… А ілюмінати, як відомо, нічого не робили випадково.

Ленґдон звернув на вимощену цеглою доріжку перед будинком архівів. У голові швидко змінювали одна одну страхітливі картини. Грандіозний план ілюмінатів почав відкриватися йому в усій своїйвеличі. Братство заприсяглося мовчати стільки, скільки буде потрібно, і терпляче чекало, доки здобуде достатньо влади, щоб вийти з підпілля без страху й відкрито обстоювати свої ідеї. Ілюмінати більше не збираються ховатися. Тепер вони хочуть продемонструвати світові свою владу й довести, що міфи про них правдиві. Сьогодні вони покажуть такий трюк, що прославить їх на весь світ.

— Ось нащ супровід, — сказала Вітторія. Ленґдон побачив швейцарського гвардійця, що поспішно йшов навпростець через га/щвдену до входу в архіви.

Побачивши їх, гвардієць вкляк на місці й витріщився так, наче побачив якусь мару. Не вимовивши ні слова, він відвернувся й витяг рацію. Очевидно, засумнівавшись, що правильно зрозумів наказ, він швидко заговорив у мікрофон. Сердитого гаркоту, що почувся у відповідь, Ленґдон не розібрав, але суть його це залишала сумнівів. Гвардієць знітився, сховав рацію і з неза-доволеним виглядом підійшов до них.

За той час, що вони йшли до архівів, ніхто не вимовив ані слова. Вони проминули четверо сталевих дверей, два ізодьовані тамбури, спустилися довгими сходами й опинились у холі з двома цифровими панелями на стіні. Проминувши складну систему електронних детекторів, вони вийшли в довгий коридор, що закінчувався подвійними дубовими дверима. Гвардієць зупинився, ще раз прискіпливо їх оглянув і, щось бурмочучи собі цід ніс, Підійшов до металевої скриньки на стіні. Відчинив її кдючем і набрав усередині код. У дверях щось загуділо, і масивний замок відімкнувся.

Гвардієць повернувся і вперше за весь час заговорив до них:

— Архіви — за цими дверима. Мені наказано супроводжувати вас до цього місця, а тоді повернутися для інструктажу з іншого питання.

— Ви залишаєте нас самих? — здивувалася Вітторія.

— Швейцарським гвардійцям не дозволено заходити до таємних архівів. Ви тут лише тому, що мій командир дістав прямий наказ від камерарія.

— Але як ми звідси вийдемо?

— Система безпеки діє лише в одному напрямку. Назовні ви иийдете без проблем. — Із цими словами гвардієць розвернувся і швидко закрокував до виходу.

Вітторія щось сказала з цього приводу, але Ленґдон її Не чув. Нін не зводив погляду з важких подвійних дверей і думав про

і.ісмниці, що криються за ними.

Камерарій Карло Вентреска знав, що часу в нього обмаль, однак не поспішав. Він хотів хоч трохи побути на самоті, щоб зібратися з думками перед вступною молитвою. Стільки всього трапилось одразу! Повільно йдучи порожнім північним крилом, камерарій відчував, що втома від останніх п’ятнадцяти днів пронизала все його тіло і віддається болем аж у кістках.

Він сумлінно виконував усі свої священні обов’язки до найменшої дрібниці.

Згідно з традицією, коли Папа помер, камерарій особисто підтвердив факт смерті — приклав пальці до сонної артерії покійного, пересвідчився, що той не дихає, і тричі голосно проказав його ім’я. За законом, розтину не робили. Тоді камерарій опечатав спальню Папи, знищив папську печатку з образом святого Петра, розбив форми для виготовлення свинцевих печаток і розпорядився щодо похорону. Покінчивши з цією частиною своїх обов’язків, він почав готувати конклав.

Конклав, думав він. Останнє випробування. Одна з найдавніших традицій християнства. Нині, коли результат конклаву за-іпичай відомий заздалегідь, цей ритуал критикують як застарілий. Кажуть, що він більше нагадує фарс, аніж справжні вибори.

• Предыдущая
• 38/116
• Следующая