Янголи і демони - Браун Дэн - Страница 96

• Предыдущая
• 96/116
• Следующая

Ленґдон, вражений, дивився на мініатюрний пристрій. Очевидно, він був електронний, бо мав напис «Sony RUVI». За мить Ленґдон зрозумів, що це найновіша кишенькова відеокамера. Та пішов ти до біса! подумав він. Колер, мабуть, записав на камеру своє останнє передсмертне звернення до світу і хотів, щоб ЙОГО показали по телебаченню… Це стовідсотково якась урочиста проповідь про значення науки і шкідливість релігії. Ленґдон ви рішив, що сьогодні він уже достатньо попрацював на Колера. Він швидко сховав камеру в найглибшу кишеню піджака, поки ту не побачив Шартран. Передсмертому зверненню Колера пряма дорога на смітник!

Тишу порушив голос камерарія. Він намагався сісти.

— Кардинали… — вимовив насилу.

— Вони досі в Сікстинській капелі! — вигукнув Шартран. — Капітан Рошер наказав…

— Евакуюйте… негайно. Усіх.

Один із гвардійців побіг щоДуху до Сікстинської капели, що(> випустити кардиналів.

Камерарій кривився від болю.

— Гелікоптер… на майдан… відвезіть мене в лікарню.

Швейцарський гвардієць, що сидів у гелікоптері на майдані Свл того Петра, тер скроні. Гамір довкола стояв такий, що не чути було звуку пропелера, який крутився на неробочому ходу. Ні, цс не урочисте чатування зі свічками. Пілотові було дивно, що під Ватиканом досі не спалахнув справжній бунт.

До півночі залишалося двадцять п’ять хвилин, а на п’яца, як i раніше, було повно люду. Хтось молився, хтось оплакував Церкву, хтось вигукував непристойності й заявляв, що Ватикан цього заслужив, а ще хтось цитував біблійні пророцтва.

Голова в пілота розколювалась. У вітрове скло били сліпучі промені прожекторів. Примружившись, він подивився на ошалілий натовп. Над головами людей майоріли лозунги:

АНТИМАТЕРІЯ — ЦЕ АНТИХРИСТ! НАУКОВЕЦЬ = САТАНІСТ І ДЕ ТЕПЕР ВАШ БОГ?

Пілот застогнав. Голова заболіла ще сильніше. Він би із задоволенням натягнув на вітрове скло захисний чохол, щоб не бачити цього всього, однак знав, що за кілька хвилин доведеться злітати. /Іейтенант Шартран щойно передав по рації жахливу новину. Максиміліан Колер напав на камерарія і серйозно його поранив. Шартран., американець і та жінка несуть камерарія до гелікоптера, щоб відвезти в лікарню.

Пілот відчував особисту відповідальність за цей напад. Він докоряв собі, що вчасно не послухався інтуїції. Забираючи Колера з аеропорту, пілот побачив у холодних очах науковця щось дивне. Він не міг зрозуміти, що саме, але воно йому однозначно не сподобалось. Утім, тоді він і так би нічого не змінив. Усім керував Рошер. Це він наказав привезти цього типа до Ватикану. Очевидно, Рошер помилився.

На майдані почулися вигуки, і пілот побачив вервечку. кардиналів, що невесело виходили з Ватикану на майдан Святого Петра. Полегшення, яке кардинали відчули, опинившись у безпеці, швидко змінилось розгубленістю від того, що вони побачили під стінами церкви.

Тиснява на майдані посилювалась. Пілотові здавалося, що ii голові в нього гупає молот. Треба випити аспірину. Краще

15 Янголи і демони відразу три. Він волів не літати, наївшись ліків, але від кількох таблеток аспірину, безумовно, буде менше зла, ніж від цього нестерпного болю. Він витягнув аптечку, що разом із картами й інструкціями лежала в закріпленому між двома передніми сидіннями багажнику. Спробував відкрити її, але виявилось, що вона замкнена на ключ. Пілот розглянувся в пошуках ключа і, не знайшовши його, махнув на все рукою. Сьогодні — явно не мій день, подумав він, і знову заходився масувати скроні.

А тим часом Ленґдон, Вітторія і двоє швейцарських гвардійців, вибиваючись із сил, просувались темним собором Святого Пст ра до головного виходу. Не знайшовши нічого відповіднішого, вони вчотирьох несли камерарія на вузькому столі, весь час на магаючись втримати нерухоме тіло в рівновазі. З-за дверей до линав приглушений гомін. Камерарій був напівпритомний.

Час спливав.

Коли Ленґдон та інші вийшли з собору' було 23:39. В очі їм уда рило сліпуче світло. Білий мармур виблискував у променях про жекторів, неначе сніг під яскравим сонцем. Ленґдон примружив ся і спробував сховатися за велетенськими колонами портика Проте світло било звідусіль. Попереду над юрбою височів кола і. із величезних екранів.

Перед широкими сходами, що спускалися до майдану, Ленґдон почувався актором, що всупереч волі опинився на найбільшііі сцені світу. Десь за сліпучим світлом було чути гудіння гелікон тера і рев сотні тисяч голосів. Ліворуч на майдан виходила при цесія кардиналів. Тепер усі вони зупинилися і з жахом спостсрі гали за тим, що відбувалося на сходах.

— Обережно тут, — стурбовано сказав Шартран, коли вони почали спускатися сходами.

У Ленґдона було таке відчуття, наче вони рухаються під водою. Руки боліли від ваги камерарія і стола. Він ішов і думав, що принизливішої сцени просто не буває. Проте вже наступної миті зрозумів, що буває. Двоє репортерів Бі-бі-сі саме перетинали вільний простір до місця, де стояла преса. Але, почувши ревіння натовпу, вони повернулись. Тепер Ґлік і Макрі бігли назад до них. Камера вже працювала. Стерв'ятники, сердито подумав Ленґдон.

— Alt! — закричав Шартран. — Назад!

Але репортери не зупинились. Ленґдон подумав, що секунд за шість інші канали теж підхоплять прямий репортаж Б-бі-сі. Він помилився. Вистачило двох секунд. Немов з’єднані єдиною глобальною свідомістю, усі, без винятку, екрани на п’яца одночасно перемкнулися від годинників зі зворотним відліком секунд та експертів з питань релігії до трансляції того, що відбувалось на сходах собору. Куди б Ленґдон не подивився — всюди великим планом показували нерухоме тіло камерарія.

Так не можна! подумав Ленґдон. Йому хотілося збігти зі сходів і припинити це неподобство, але він не міг. Однаково ніхто б його не послухався. Що саме так подіяло на камерарія — ревіння натовпу, чи прохолодний нічний вітерець — Ленґдон не знав, але наступної миті сталося щось незбагненне.

Наче пробудившись від жахливого сну, камерарій широко розкрив очі і різко сів. Ленґдон та інші аж ніяк цього не сподівалися й насилу втримали стіл. Передня частина стола опустилася під додатковою вагою, і камерарій почав сповзати. Вони спробували відновити рівновагу, опустивши стіл, але не встигли. Камерарій зслизнув на землю. Неймовірно, але він не впав. Якусь мить він стояв, похитуючись, наче не розуміючи, де він, але вже наступної миті, доки хтось устиг його спинити, попрямував, заточуючись, сходами до Макрі.

— Ні! — закричав Ленґдон.

Шартран кинувся за камерарієм, щоб його спинити. Але той повернувся й подивився на нього диким, безумним поглядом.

— Облиш мене!

Шартран відсахнувся.

Далі сталося ще гірше. Розірвана сутана, яку Шартран накину н камерарію на груди, почала сповзати. На якусь мить Ленґдономі здалося, що вона таки втримається, але надія не справдилась Сутана з’їхала з плечей, оголивши камерарія до пояса.

Зойк, що вирвався з натовпу, здавалося, облетів довкола Зем лі і вмить повернувся назад. Запрацювали відеокамери, замигп ли фотоспалахи. На всіх екранах з’явилися великим планом гру ди камерарія зі страшним чорним тавром. Деякі канали навіть зупинили картинку і повернули на сто вісімдесят градусів.

Остаточна перемога ілюмінатів.

Ленґдон вражено дивився на тавро на екранах. Хоч це буй відбиток тієї квадратної форми, яку він зовсім недавно тримаи у руках, зміст її дійшов до нього аж тепер. Зміст безпомилкови її Дивовижна суть тавра вразила Ленґдона, наче блискавка.

Розташування. Він забув перше правило науки про символи Коли квадрат не є квадратом? А ще він забув, що залізне таи ро — так само як і гумова печатка — виглядає інакше, ніж йоги відбиток. Вони — як дзеркальні відображення. У кабінеті Папи Ленґдон бачив негативі.

Хаос наростав, і раптом давній вислів ілюмінатів набув дли нього нового змісту: «Дивовижний алмаз, народжений давніми стихіями, — такий досконалий, що всяк, хто його бачив, застити у німому подиві».

• Предыдущая
• 96/116
• Следующая