Ольвія - Чемерис Валентин Лукич - Страница 33

• Предыдущая
• 33/101
• Следующая

Ольвія ворухнула губами, щось хотіла сказати, але тільки над силу прошепотіла:

— Який гарний ранок у степу…

Як старий місяць помер і народився молодик і завис над степами вузеньким серпиком, до кочовища примчав гонець із приємною вісткою: від грецького архонта, від Гостинного моря, від міста Ольвії до Тапура їдуть гості.

Купецький караван прибув на другий день і став табором у долині біля чорного каміння, де за традицією відбувалися і торжища, і ради скіфів, коли готувався набіг, і де воїни гострили свою зброю. Вози стали півколом, нап'яли шатра, і слуги погнали волів та коней на пастівник, а купці на килимах заходилися виставляти свої товари. Тут же вертілася скіфська дітлашня, намагаючись хоч що-небудь потягти, і греки мали великий клопіт, як вберегти товари, котрі — зазівайся тільки! — в один мент розтягне чорноока метка дітлашня.

Того ж дня на торжище прибув Тапур, зіскочивши з коня, привітався з купцями, поцікавився здоров'ям архонта і запевнив купців, що вони — його гості найдорожчі і хай почувають себе в його кочовищі як удома. Купці поскаржилися на дітей, Тапур свиснув, і слуги вмить розігнали їх нагаями.

По обіді почався торг.

Спершу молилися: греки своїм богам, прохаючи їх, аби не продешевити, а скіфи з Тапуром — своїм, аби дешевше обміняти товари. По тому купці стали по один бік товарів, а Тапур по другий. Перед греками лежали гостродонні амфори з оливою та вином, стояв блискучий чорнолаковий посуд з Аттіки, громадились щити, мечі, шоломи, панцири. Тапур нетерпляче поглядав на зброю, і очі його горіли вогнем. Окремо, на килимах, спалахували проти сонця золоті та бронзові прикраси, серед яких були персні, жіночі дзеркальця, серги, браслети, гривни, гребінці, бляхи із зображенням звірів та птахів. За все це Тапур та його багаті родичі мали платити хутром, худобою, кіньми. Нарешті після молитов почався і торг. Спершу тихо, а далі все голосніше й голосніше, жвавіше й неспокійніше… Ось уже скіфи підбігом понесли на плечах гостродонні амфори з оливою і вином, воїни — щити, панцири, мечі та шоломи, а до греків шкіряні мітки, горами лягали в'язки шкур, заревіла худоба, яку переганяли в гурти, передаючи їх грецьким купцям.

Ледве-ледве дочекалася Ольвія кінця торгу, так хотілося побачити купців, почути від них вістку із рідного міста, од батька…

Вже вечоріло, як спорожніло торжище, все, що виторгували греки, було складено на вози, а гурти худоби зігнані в одне місце, і їх наглядали слуги купців, а все, що вторгували скіфи, було поховане по шатрах і кибитках. З нагоди вдалої торгівлі Тапур запросив гостей на банкет до Великого шатра. Ще до заходу сонця оббілували двох биків, трьох коней і кількох баранів. У бронзових казанах вже закипала вода, і в таборі не спадало пожвавлення: всі чекали вина і шматка м'яса, яким з нагоди вдалого обміну мав пригощати вождь. Біля чорного каміння бенкетувати лишилися прості скіфи. Купців, старійшин та знатних своїх мужів Тапур запросив до Великого шатра.

Коли Ольвія в супроводі вождя вийшла до гостей, серце у неї билося як несамовите.

— Мир вам та щаслива дорога додому, славні і дорогі гості, — Ольвія злегка вклонилася купцям. — Я рада бачити знатних людей мого рідного міста. Хай завжди буде легкою ваша дорога від берегів Гостинного моря до скіфів!

Купці схопилися, низько схилили голови у шанобливому поклоні.

— Мир і щастя тобі, славна донько нашого міста!

Ольвія сіла по праву руку вождя, полегшено перевела подих.

Всілися і купці.

— Чи раді ви торгом, гості мої? — запитав Тапур.

— О, ми задоволені торгом, — закивали завитими бородами купці. — Коли так буде завжди, греки і скіфи стануть близькими і добрим сусідами. Нам не потрібна війна.

Один з купців, низькорослий грек з гострим носом (Ольвія впізнала у ньому багатого купця Михея) ступив наперед і мовив, звертаючись до Тапура:

— Дозволь, великий вождь, передати вітання твоїй жоні від батька її, архонта нашого міста.

— Чому ж… передавай, — хитнув головою на знак згоди Тапур. — Ольвія вже давно чекає вістей од батька.

Купець Михей вклонився Ольвії:

— Місто шле тобі, о мужня жінко, палке вітання і зичить тобі добра та щастя. Твій батько вітає тебе і пишається тобою. І всі городяни пам'ятають тебе.

— Як батько? — запитала Ольвія. — Він не хворіє? Не сумує? Мені дуже хочеться його побачити.

— Дякуючи богам, архонт почуває себе добре. Скучає, правда, за тобою, але радий, що ти знайшла своє щастя у скіфських степах.

— Як місто?

— Дякуючи богам, все добре, — сказав Михей.

Та ось з'явилися виночерпії, розлили по золотих і срібних чашах вино, слуги тим часом внесли мідні тарелі, на яких лежало паруюче м'ясо… Враз ожили гості й господарі.

— Підніміть чаші, подякуйте богам за добру торгівлю! — велів Тапур, і всі зробили так, і дякували богам: греки своїм, скіфи своїм.

— За Тапура і Родона, щоб мир між ними був і дружба та добра торгівля! — підняв другу чашу Михей. — І за чарівну господиню, котра хай завше єднає греків із скіфами. За торгові каравани і гладкі та рівні дороги!

Гості та господарі спорожнили чаші до дна і невдовзі зашуміли, загомоніли… Всі стали веселими, збудженими, одні — що добре спродались, другі — що добре скупилися.

Ольвія, рада, що увагу гостей відвернуло вино, крадькома розглядала купців. Чомусь її насторожував третій купець, котрий не зронив досі й слова. Він мав густу чорну бороду, але як молодо, як палко горіли його голубі очі, коли він дивився на Ольвію! Сам не свій робився, майже не пив, а не спускав із неї очей.

Така поведінка купця трохи бентежила жінку; щось не схожим був на купця. Адже у них лише до товарів та золота горять очі. Губилася в здогадках… Чому він так дивно поводиться? І хто він?.. Щось ніби знайоме в його очах, а не пригадаєш… Ольвія хмурилась, показуючи, що вона невдоволена його поведінкою, що так триматися недоречно гостю, але купець вперто не зводив з неї гарячих очей. Зрештою Ольвія змушена була залишити бенкет. Гості й господарі були вже хмільні, і ніхто не звернув уваги, коли вона вийшла із Великого шатра.

Прийшовши до себе у шатро, Ольвія відчула неспокій. Стояла у задумі посеред шатра, і спогади один за одним попливли перед нею: бачила рідне місто, батька… Опам'яталась, коли на плече їй лягла гаряча рука. Вона рвучко оглянулась і обімліла: він, той дивний купець!

— Ох!.. — Ольвія злякано відскочила од нього. — Чого тобі, чорнобородий? Негайно тікай звідси! Ти ризикуєш своїм життям, нерозумний! Коли Тапур тебе тут застане…

— Ольвіє… — прошепотів купець і тремтячими руками зірвав свою бороду. — Допоки ти будеш мене мучити?

Ольвія здавлено крикнула.

Перед нею стояв… Ясон.

Зблідлий, схвильований голубоокий Ясон.

Вона не в силі була заговорити, стояла із широко розплющеними очима, повними подиву, а десь у серці щось тривожно тенькало, і билося, і боляче її клювало…

Минула мить, друга, третя…

— Ольвіє?! — крикнув він.

Ще минула мить, друга, третя…

Наче вічність…

— Ольвіє!.. — простягнув руки Ясон. — Та це ж я…

Вона заперечливо похитала головою, все ще не вірячи своїм очам, і тихо мовила:

— Ні, ні…

— Ольвіє… я заплатив купцям, щоб вони взяли мене з собою. Я все їм віддав, бо хотів тебе бачити. Смертельна біда мене їсть. Я без тебе — що земля без сонця, що дельфін без моря… Чому ти дивишся на мене, наче я прийшов із того світу?

Ольвія над силу ворухнула сухими губами:

— Що ти хочеш, друже мого дитинства?

— Я за тобою, Ольвіє!.. — голос його затремтів. — Тікаймо звідси. Я вирву тебе із скіфської неволі. Чуєш, кохана моя? Поки не пізно… Я приготував за табором у яру двох коней. На ранок ми будемо далеко-далеко… Ні скіф нас не здожене, ні вітер, ні вовк.

Ольвія вже опанувала собою і, хоч серце тривожно стискалося, запитала зовні спокійно:

• Предыдущая
• 33/101
• Следующая