Выбери любимый жанр

Подорож Досвітнього мандрівника - Льюис Клайв Стейплз - Страница 17


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

17

Повсідалися всі, крім одного — Едмунд тут же підстрибнув, мов ужалений.

— Яке на цьому острові гостре каміння, — сказав він, порпаючись рукою у вереску. — Де ж ця клята штукенція?.. О, нарешті знайшов… Агов! Ніякий це не камінь, це руків’я меча. О леле, ні! Це цілий меч — чи те, що від нього залишила іржа. Він, мабуть, пролежав тут кілька століть.

— Судячи з вигляду, меч нарнійський, — сказав Каспіян, коли товариство зібралось навколо.

— Я теж на чомусь сиджу, — повідомила Люсі. — На чомусь твердому.

Виявилось, що це рештки кольчуги. І ось усі вже навкарачки порозповзалися густим вереском у всіх можливих напрямках. Пошуки виявили шолом, кинджал та кілька монет — не келорменські кресценти, а справжні нарнійські «леви» й «дерева», які можна побачити щодня на ринку в Бобровій Заґаті чи Беруні.

— Здається, це все, що залишилось від одного з лордів, — мовив Едмунд.

— Я щойно про це подумав, — сказав Каспіян. — Цікаво, хто з них це був. На кинджалі жодних знаків. І знати б, як він загинув.

- І як ми можемо за нього помститись, — додав Рипічип.

Едмунд, єдиний з товариства, хто читав детективи, на кілька хвилин замислився.

— Послухайте, — сказав він. — У всьому цьому є щось підозріле. Він не міг загинути в сутичці.

— Чому? — запитав Каспіян.

— Кісток немає, - сказав Едмунд. — Супротивник мав би забрати обладунки і залишити тіло. Хто зустрічав таких вояк, котрі, перемігши у битві, дбатимуть про тіло і покинуть зброю?

— Можливо, його убив дикий звір, — припустила Люсі.

— Це мав би бути страшенно розумний звір, — сказав Едмунд, — котрий уміє знімати з людей кольчуги.

— Може, дракон? — висловився Каспіян.

— Не підходить, — сказав Юстас. — Дракон на таке не здатний. Я добре знаю.

— Так чи інак, давайте забиратися з цієї місцини, — запропонувала Люсі. Після того як Едмунд завів розмову про кістки, вона більше не могла тут сидіти.

— Як хочеш, — погодився Каспіян, підводячись. — Не думаю, що ці речі варті того, аби їх забирати з собою.

Спустившись униз, вони підійшли до невеликої прогалини між камінням, крізь яку річка витікала з озера, і зупинилися, милуючись глибокою водою у кільці скель. Якби день був спекотним, хтось без жодного сумніву спокусився б купанням тут, а решта вгамували б спрагу. Скажімо, Юстас був ладен нагнутись і зачерпнути руками води, коли це Рипічип та Люсі одночасно вигукнули:

— Дивіться! — тож він забув про воду і звів очі. Дно водойми було всіяне великими сіро-голубими каменями, вода вражала прозорістю, і крізь неї виднілася зроблена з золота фігура чоловіка у повен зріст. Фігура лежала долілиць, простерши руки над головою. І сталося так, що, поки вони роздивлялись статую, хмари розступилися і визирнуло сонце. Золота форма була суцільною з голови до ніг. Люсі подумала, що це найкрасивіша статуя, яку їй довелося бачити в житті.

Подорож Досвітнього мандрівника - img_24.png

— Оце так! — присвиснув Каспіян. — Це варто було побачити! Як ви гадаєте, ми зможемо її витягнути?

— Ми можемо за нею пірнути, пане, — сказав Рипічип.

— Це не годиться, — мовив Едмунд. — Принаймні, якщо це справжнє золото — суцільний злиток золота — він надто важкий, щоб ми могли підняти його. А глибина водойми — від дванадцяти до п’ятнадцяти футів. Однак зачекайте кілька секунд. Як добре, що я прихопив свій спис для полювання. Побачимо, яка тут глибина. Потримай мене за руку, Каспіяне, я трохи нахилюся над водою.

Каспіян взяв Едмунда за руку, і той, нахилившись уперед, почав занурювати спис у воду.

Коли спис увійшов наполовину, Люсі сказала:

— Не думаю, що та статуя золота. Це так відбивається світло. Твій спис має такий самий колір.

— Що трапилось? — запитали одночасно кілька голосів, оскільки Едмунд несподівано випустив списа.

— Не міг його втримати, — задихано відповів хлопець. — Він став надто важким.

— Он він, на дні, - сказав Каспіян, — а Люсі таки має рацію. Він став такої ж барви, як і статуя.

Проте Едмунд, який, здавалось, мав якісь труднощі з черевиками — принаймні, він нахилився і дивився на них — рвучко виструнчився і різким голосом, якому не можна було не скоритись, закричав:

— Відійдіть! Геть від води. Всі! Негайно!

Всі так і зробили, не зводячи з нього очей.

— Погляньте, — мовив Едмунд, — погляньте на носаки моїх черевиків.

— Вони трохи пожовтіли, — почав Юстас.

— Вони стали золотими, з чистого золота, — перебив його Едмунд. — Погляньте. Доторкніться до них. З них злізла шкіра. І вони важкі, мов свинець.

— Аслане всемогутній! — мовив Каспіян. — Ти ж не хочеш сказати…?

— Так, хочу, — кивнув Едмунд. — Ця вода перетворює предмети на золото. Спис став золотим, ось чому так важко було його втримати. Вода лише омивала мої стопи (добре хоч, що я не був босим) — і зробила носаки черевиків золотими. А той бідолаха на дні — самі розумієте.

— Отже, ніяка це не статуя, — тихо зітхнула Люсі.

— Ні. Тепер усе зрозуміло. Він прийшов сюди спекотного дня. Роздягнувся на вершечку пагорба — там, де ми сиділи. Одяг зогнив або птахи розтягли його на гнізда. А обладунки залишились. Він пірнув і…

— Не треба, — зупинила його Люсі. — Яке жахіття.

- І як близько ми від нього були, — зауважив Едмунд.

— Справді близько, — погодився Рипічип.

— Кожної миті будь-чий палець чи нога, чи бакенбард, чи хвіст могли зіслизнути у воду.

— В кожному разі, - сказав Каспіян, — ми можемо це перевірити.

Він нахилився і зірвав гілочку вереску. Тоді дуже обережно зупинився біля водойми і занурив її у воду. Занурив вереск — а вийняв звідти ідеальну копію вереску з найчистішого золота, важку та м’яку, наче свинець.

— Король, який є власником цього острова, — повільно почав Каспіян, а його обличчя почервоніло, — невдовзі став би найбагатшим королем на світі. Проголошую цю землю довічною власністю Нарнії. Нарікаю її Островом Золотих Вод. А від вас вимагаю зберігати таємницю. Ніхто не повинен про неї знати. Навіть Дриніян — під загрозою смерті, чуєте?

— З ким ти розмовляєш? — запитав Едмунд. — Я не твій підданий. Все навпаки. Я один із чотирьох давніх правителів Нарнії, а ти — підданий великого короля, мого брата.

— Отже, справа дійшла ось до чого, королю Едмунде, так? — мовив Каспіян, поклавши руку на руків’я меча.

— Припиніть, обоє! — вигукнула Люсі. — Вічно так з вами, хлопцями. Що за самовдоволені, задерикуваті ідіоти — оооох!

Дівчинка раптом зойкнула — і всі побачили те, що бачила вона.

По сірому схилу над ними — сірому, бо вереск іще не зацвів — безшумно, не кинувши на них жодного погляду і виблискуючи, наче в сонячному промінні, хоча сонце вже заховалось, повільною ходою пройшов найбільший лев, якого доводилось бачити людським очам. Пізніше, описуючи цю сцену, Люсі казала:

— Він був завбільшки зі слона.

Хоча іншого разу розповідала інакше:

— Такий великий, як кінь.

Проте розмір не мав значення. Ніхто не насмілився запитати, що ж то було. Всі знали: це Аслан.

І жоден з них не помітив, як чи куди він зник. Лише перезирнулися між собою, мов люди, котрі щойно оговталися від сну.

— Про що ми розмовляли? — запитав Каспіян. — Здається, я поводився, як останній телепень?

— Пане, — сказав Рипічип, — це місце зачароване. Негайно вертаймося на борт. І якщо мені буде подарована честь назвати цей острів, я дам йому ім’я Мертвої Води.

— Дуже влучна назва, Рипе, — мовив Каспіян, — хоча, розмірковуючи про це, я сам не розумію, чому. Погода, здається, покращилась і я насмілюсь припустити, що Дриніян хотів би рушати далі. Скільки всього ми йому розповімо!

Насправді ж розповідати не було що — спогади наших героїв про події останньої години виявилися украй плутаними.

- їхні величності повернулись на борт наче якісь зачаровані, - сказав Дриніян Ринсові кілька годин після того, як «Досвітній мандрівник» знову плив під вітрилом, а Острів Мертвої Води зник за обрієм. — На тому острові з ними щось трапилось. Єдине, що я зрозумів точно — вони впевнені, наче знайшли тіло одного з лордів, яких ми шукаємо.

17
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело