Выбери любимый жанр

Кораловий острів - Белентайн Роберт - Страница 22


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

22

По тому ми нарубали каштанових дощок по дюйму завтовшки й пообстругували їх сокирою, але нерівно, бо сокира не дуже годиться на таке діло. На кожен борт пішло п'ять дощок; ми надали човнові округлої, схожої на бочку форми, бо хоч згинати дошки було легко, але щоб викрутити їх, довелося довго поморочитись. Не маючи гвіздків, ми облишили всі кораблебудівні приписи і виробили свої власні. Отож ми притуляли дошки краями і зшивали їх докупи міцними мотузками, про які я щойно згадував. Потім прив'язували до носа, корми та кіля через кожні шість дюймів у такий спосіб: просвердлювали три дірки у верхній дошці і три в нижній. Крізь ці отвори ми пропускали мотузку, отож вони були зв'язані потрійно. До того ж ми напхали поміж дошками кокосового клоччя, яке мало набубнявіти від води й утворити, як ми сподівалися, водостійку прокладку. Про всяк випадок ми зібрали чимало смоли з хлібного дерева, зварили її в старому казанку, вимастили нею зсередини дно човна, поналіплювали здорові клапті кокосової тканини, а згори їх ще раз змастили смолою. Таким чином зсередини човен був надійно вимощений водостійким шаром, а зовні лишився невкритий, тож клоччя мало набухнути і, як ми сподівалися, надійно захистити човен від течі. Можу додати, що наші сподівання справдилися. Поки Джек клопотався біля човна, ми з Пітером часом йому допомагали; але що наша поміч була не дуже потрібна, то ми частіше йшли полювати на широкий мочар біля війстя довгої долини, що лежала найближче до нашого куреня. Там жирували великі зграї різних качок; деякі з них дуже скидалися на тих, що гніздилися у нас на батьківщині; гадаю, то були ті самі. Ми брали з собою лук та пращу і часто вживали їх успішно, хоч, мушу визнати, мені щастило рідше, аніж Пітерові. Отак ми приємно урізноманітнювали свою вечерю і часом мали стільки наїдків, що не знали, з чого почати.

Мушу також додати, що бідолашному котові, якого ми принесли додому, завжди припадала добра частка здобичі, і всі ми, а особливо Пітер, так дбайливо його доглядали, що він набагато подужчав, погладшав та й чути став краще.

Здорова коралова плита чи каменюка, що лежала перед нашим куренем, правила нам за стіл. На тій каменюці ми розіклали всю свою мізерію того дня, коли нам пощастило врятуватися з гинучого корабля; і на тій самій каменюці день за днем по тому ми розкладали їстива, якими нас щедро постачав Кораловий острів. Часом ми сідали за той стіл до бенкету, що складався з гарячих пампушок — як Пітер називав щойно спечені плоди хлібного дерева, — смаженої свинини, смаженої качки, варених і смажених ямсів, кокосових горіхів, таро й солодкої картоплі, а на закуску були сливи, яблука і банани — здорові смачні овочі, які росли на великих кущах чи деревах заввишки не більших як дванадцять футів, з ясно-зеленим довжелезним і широчезним листям. Цю розкішну трапезу ми звичайно запивали кокосовим лимонадом.

Час від часу Пітер пробував зготувати нову страву — «конгломерат», як він її називав; але страва та незмінно виявлялася такою бридкою сумішшю, що врешті він облишив свої спроби, не забувши, однак, нагадати Джекові, що його невдача цілком суперечила приказці, якою він, Джек, безнастанно колов йому очі, а саме: «де хотіння, там і вміння». Він-бо дуже хотів стати кухарем, а способу до того ніяк не вмів добрати.

Одного дня, коли ми з Пітером сиділи за столом, на якому чекав обід, прийшов з берега Джек і, кинувши сокиру, проголосив:

— Ну, хлопці, човен нарешті докінчено! Отож нам лишилося тільки вистругати дві пари весел, і ми можемо вибиратися в море хоч зараз.

Почувши ту новину, ми страшенно зраділи, бо хоч і знали, що довга робота наближається до кінця, але гадали, що човен виспіє хіба тижнів за два або три. Одначе Джек працював з усієї сили й нічого не казав, аби нас здивувати.

— Друже мій милий! — вигукнув Пітер. — Такого молодця, як ти, ще світ не знав. Але чому ти не казав нам, що човен майже готовий? То завтра уволю поплаваємо, га?

— Не базікай над міру, Пітере, — сказав Джек. — І прошу тебе, дай мені поросятини.

— Будь ласка, любчику! — вигукнув Пітер, хапаючи сокиру. — Яку тобі частину? Стегенце, чи спинку, чи шматочок груднини? Що саме?

— Задню ногу, — відповів Джек. — А ще, коли твоя ласка, додай хвоста.

— Від щирого серця, — сказав Пітер. Він кинув сокиру, взяв ножа, викуваного з залізного обруча, й одкраяв Джекові поросячу ногу. — Я дуже радий, любчику, що ти маєш добрий апетит і що не збираєшся врізати йому хвоста. Релфе, друже мій, чому ти не смієшся? — запитав він, ураз повернувшись і вдивляючись у мене суворим допитливим поглядом.

— Не сміюся?! — мовив я. — Над чим, Пітере? Чого мені сміятися?

Джек з Пітером відповіли мені гучним реготом, і я почав гадати, що не зауважив якогось жарту, отож попросив, аби вони його розтлумачили, та хлопці тільки мовчки реготалися. Тоді я усміхнувся і взяв ще одну скибку банана.

— Гаразд, я завів був мову про те, щоб завтра поплавати з вітрилом, — провадив Пітер. — Можна буде, Джеку?

— Ні, — відповів Джек. — Поплавати з вітрилом нам не вдасться. Але сподіваюся, що ми повеслуємо. Я ж бо маю намір сьогодні змайструвати й весла, і якщо ми не впораємося до заходу сонця, то треба засвітити горіхові свічки і докінчити їх, перш ніж полягаємо спати.

— Чудово, — сказав Пітер, кидаючи шмат поросятини котові, який ухопив його, радо нявкнувши. — Я допоможу тобі.

— Згодом ми зробимо з кокосової тканини вітрило, — провадив Джек, — і поставимо щоглу, а по тому можна буде попливти на сусідній острів і відвідати наших давніх друзів пінгвінів.

Нас дуже врадувала близька нагода обстежити інші острови та поплавати морем, і по обіді ми завзято заходилися майструвати весла. Джек подався в ліс і вирубав сокирою дрючки, я обстругав їх ножем, а Пітер залишився в курені, сукаючи, або, точніше, сплітаючи, міцну грубу мотузку, щоб поприв'язувати весла до човна.

Працювали ми швидко й завзято, отож, коли зайшло сонце, вернулися до куреня з чотирма здоровими веслами, які треба було хіба що трохи ножем поскромадити. Підійшовши ближче, ми враз спинилися, зачувши голос. Це неабияк нас здивувало — більше того, майже стривожило — бо хоч Пітер, ніде правди діти, любив побалакати, але досі нам ніколи не доводилося чувати, щоб він розмовляв сам із собою. Ми прислухалися й знову-таки почули наче розмову. Джек приклав до вуст пальця; підступивши навшпиньки до куреня, ми зазирнули всередину і вздріли прекумедне видовисько.

На колоді, що часом правила нам за стіл, сидів з поважним виглядом чорний кіт, а проти нього вмостився долі Пітер. Тієї миті він пильно вдивлявся котові в лице, встромивши руки в кишені штанів, а його ніс був дюймів за чотири від котового.

— Кицю, — мовив Пітер, злегка схиливши набік голову. — Я тебе люблю!

По тому він змовк, ніби чекаючи відповіді. Та кіт не відмовив нічого.

— Ти чуєш? — вигукнув Пітер. — Я тебе люблю, кажу тобі щиро. Невже ти мене не любиш?

У відповідь на це зворушливе освідчення кіт тихенько нявкнув.

— То ж бо й є, старий шибенику! Чому ти не сказав цього відразу? — І Пітер поцілував кота в ніс!

— Атож, — провадив він за мить. — Я тебе люблю. Невже ти гадав, що я кажу неправду, чорний негіднику? Я люблю тебе, бо маю за тебе піклуватись і глядіти, щоб ти не помер…

— Няв, ня-яв! — озвався кіт.

— Гаразд, — провадив Пітер, — твоя правда. Не маю жодного сумніву. Але не перебивайте мене, сер. Прикусіть язика, поки я скажу все, що хочу сказати. Я люблю тебе, котику, ще й тому, що ти підійшов до мене з першого разу і не злякався, очевидячки, мене уподобав, хоч і не був певний того, що я тебе не вб'ю. Ти вчинив сміливо, вчинив відважно й пречудово, друже, і за це я тебе люблю — люблю щиро!

По тому знову запала недовга мовчанка, протягом якої кіт зберігав незворушний вигляд, а Пітер дивився собі під ноги, наче поринувши в задуму. Раптом він підвів очі.

— Ну, котику, про що ти зараз міркуєш? Не хочеш признатися, га? Чи не здається тобі, що в тих двох негідників, Джека та Релфа, немає ні стиду, ні бриду? Як довго вони примушують нас чекати вечері!

22
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело