Цифрова Фортеця - Браун Дэн - Страница 10

• Предыдущая
• 10/88
• Следующая

Однак напад із застосуванням ядерної зброї був не єдиною загрозою. Минулого місяця «Транскод» перепинив одну з найхитромудріших терористичних атак, відомих АНБ. Одна антиурядова організація придумала винахідливий план під кодовою назвою «Шервудський ліс». Мішенню операції мала стати Нью-йоркська фондова біржа з метою «перерозподілу багатства». Упродовж шести днів члени цієї групи заклали двадцять сім невибухових магнітних пристроїв у будівлях довкола біржі. Якщо ці пристрої активувати, то вони генерують потужний магнітний потік у вигляді вибухової хвилі. Одночасна детонація цих ретельно розставлених контейнерів мала створити магнітне поле настільки потужне, що воно стерло б інформацію з усіх її магнітних носіїв у приміщенні фондової біржі: комп’ютерних жорстких дисків, масивних систем пристроїв для запам’ятовування, резервних магнітофонних платівок і навіть із гнучких дисків. Усі записи про те, що кому належало і хто чим володів, були б утрачені назавжди.

Для одночасної детонації цих пристроїв була потрібна дуже точна синхронізація, тому вони були з’єднані Інтернетом за допомогою телефонної мережі. Коли за два дні до операції пішов зворотний відлік часу, внутрішні годинники цих пристроїв почали обмінюватися безперервним потоком зашифрованих синхронізаційних даних. АНБ зафіксувало аномалію в мережі й перехопило ці імпульсні дані, але проігнорувало їх, визнавши безневинною абракадаброю. Та коли «Транскод» розшифрував ці потоки, аналітики відразу ж побачили в них зворотний відлік часу, синхронізований для мережі пристроїв. Магнітні пристрої знайшли і знешкодили за три години до того, як вони мали спрацювати.

Сюзанна усвідомлювала, що без суперкомп’ютера АНБ безсиле перед високотехнологічним електронним тероризмом. Жінка поглянула на операційний монітор — той досі показував, що розкодовування триває п’ятнадцять годин. Навіть якщо файл Танкадо розшифрують за мить, АНБ таки настане гаплик. Дешифрувальна потужність її відділу всохне до максимум двох кодів на день. Навіть за нинішньої продуктивності у сто п’ятдесят кодів на день уже утворився чималенький завал із файлів, що очікували на розшифрування.

— Минулого місяця Танкадо зателефонував мені, — повідомив Стретмор, перервавши Сюзаннині думки.

Жінка здивовано подивилася на шефа.

— Танкадо зателефонував вам?

Стретмор кивнув.

— Щоб попередити.

— Попередити? Та він же вас ненавидить!

— Він зателефонував сказати, що саме тепер удосконалює алгоритм, який створює незламні коди. Але я йому не повірив.

— Аз якого дива він це сказав вам? — спитала Сюзанна. — Може, він хотів, щоб ви його придбали?

— Ні. То був шантаж.

Раптом для Сюзанни все стало зрозумілим.

— Авжеж, — з усвідомленням проговорила вона. — Він хотів, щоб ви реабілітували його ім’я.

— Ні, — нахмурився Стретмор. — Танкадо був потрібен «Транскод».

— Наш суперкомп’ютер?

— Саме так. Він вимагав, щоб я публічно визнав, що наше агентство має у своєму розпорядженні «Транскод». І заявив, що коли ми зізнаємося в несанкціонованому читанні електронних послань, він знищить «Цифрову фортецю».

Сюзанна із сумнівом поглянула на Стретмора, і той стенув плечима.

— Хай там як, але вже пізно. Танкадо розмістив демонстраційну копію «Цифрової фортеці» на своєму сайті. І тепер користувачі з усього світу можуть вільно її завантажити.

Жінка сполотніла.

— Що?!

— Це рекламний трюк. Наразі нема про що турбуватися. Та демонстраційна копія зашифрована. Дійсно, кожен користувач може її завантажити на свій комп’ютер, але ніхто не зможе її відімкнути. Дуже винахідливо, нічого не скажеш. Початкова програма «Цифрової фортеці» зашифрована, вона — під надійним замком.

На Сюзанниному обличчі відбився подив із захватом.

— Он як! Кожен має можливість отримати копію, але жоден не має можливості її відімкнути.

— Так воно і є. Танкадо тримає в них перед носом морквину для приманки.

— А ви самі бачили цей алгоритм?

Шеф здивовано заперечив:

— Ні, я ж сказав, що він зашифрований.

Не менше здивування з’явилося на Сюзанниному обличчі.

— Але ж ми маємо «Транскод». Чому б не взяти і не розшифрувати його? — Та коли Сюзанна поглянула у вічі Стретмору, вона відразу ж збагнула, що правила змінилися. — О Господи! — мимоволі видихнула вона від здогадки. — «Цифрова фортеця» зашифрована за допомогою самої себе?

— Прямо в точку, — кивнув Стретмор.

Здивування й зачарування одночасно сповнили Сюзанну: формулу «Цифрової фортеці» зашифрували за допомогою самої ж «Цифрової фортеці». Танкадо розмістив на своєму сайті безцінний математичний рецепт, але сам текст цього рецепту він заплутав. І для того, щоб заплутати його, використав цей самий рецепт.

— Та це ж справжнісінький сейф Біґлмана! — зачаровано прошепотіла вона.

Стретмор кивнув. Сейф Біґлмана являв собою гіпотетичну криптографічну ситуацію, коли виробник сейфа створює проект незламного сейфа. Він бажає зберегти цей проект у таємниці й тому створює сейф і замикає в ньому проект. Те ж саме Танкадо зробив і з «Цифровою фортецею». Він захистив свій проект, зашифрувавши його формулою, вказаною в цьому ж проекті.

— А як щодо файла в «Транскоді»? — спитала Сюзанна.

— Я завантажив його із сайту Танкадо, як і решта користувачів. І тепер АНБ може пишатися тим, що стало власником алгоритму «Цифрова фортеця». От тільки відімкнути його ми не в змозі.

Сюзанна була в захваті від винахідливості Енсея Танкадо. Не оприлюднюючи свого алгоритму, він довів Агентству національної безпеки, що розшифрувати його неможливо.

Стретмор подав їй вирізку з газети. То було перекладене рекламне оголошення з газети «Ніккей сімбун», японського аналога «Вол-стрит джорнел». У ньому йшлося, що японський програміст Енсей Танкадо завершив написання математичної формули, котра, як він твердив, зможе створювати незламні коди. Ця формула називалася «Цифрова фортеця» й була розміщена в Інтернеті для ознайомлення. Програміст мав намір виставити її на аукціон і продати тому, хто запропонує найбільшу суму. Далі в оголошенні йшлося, що хоча в Японії й виник величезний інтерес до цього винаходу, декотрі американські компанії-виробники програм, які прочули про «Цифрову фортецю», вважали твердження Танкадо сміховинним, чимось на кшталт заяви алхіміка про те, що він зможе обернути свинець на золото. Ця формула, запевняли вони, ніщо інше, як звичайнісіньке шахрайство, і тому її не слід сприймати всерйоз.

Сюзанна аж сіпнулася.

— На аукціон?

Стретмор кивнув.

— Наразі кожна японська компанія-виробник програмного забезпечення вже завантажила зашифровану копію «Цифрової фортеці» й намагається її зламати. І з кожною невдалою спробою ціна програми зростає щосекунди.

— Але ж це абсурд, — роздратовано кинула Сюзанна. — Усі нові зашифровані файли неможливо зламати без «Транскоду». «Цифрова фортеця» може виявитися відкритим базовим алгоритмом, і жодна компанія не зможе його зламати.

— А це таки чудовий рекламний трюк, — зазначив Стретмор. — Лишень подумайте: усі різновиди куленепробивного скла захищають від куль, та коли компанія запрошує вас прострелити саме їхнє скло, усі відразу ж кидаються це робити.

— І японці дійсно вірять, що «Цифрова фортеця» й справді є інакшою? Краще за все, що є на ринку?

— Може, Танкадо й не довіряють повністю, але всі знають, що він — комп’ютерний геній. Для хакерів він — справжнісінький ідол. Якщо Танкадо каже, що цей алгоритм неможливо зламати, його і справді неможливо зламати.

— Але ж для широкого загалу всі коди є незламними!

— Так, — задумливо мовив Стретмор. — Поки що.

— Що ви хочете цим сказати?

Стретмор зітхнув.

— Ще двадцять років тому ніхто й подумати не міг, що ми зможемо зламувати дванадцятибітні шифри. Але техніка не стояла на місці. Вона розвивалася. І завжди розвиватиметься. Виробники програмного забезпечення припускають, що в якийсь момент у майбутньому з’являться комп’ютери на кшталт «Транскоду». Технології прогресують експонентно, і сьогоднішні відкриті алгоритми згодом втратять свою захищеність. І для того щоб триматися попереду комп’ютерів завтрашнього дня, знадобляться кращі, досконаліші алгоритми.

• Предыдущая
• 10/88
• Следующая