Цифрова Фортеця - Браун Дэн - Страница 9

• Предыдущая
• 9/88
• Следующая

Згодом Танкадо прочитав про Перл-Харбор і воєнні злочини, скоєні японцями. Його ненависть до Америки поволі вщухла. Він став ревним буддистом і забув про свою дитячу клятву помсти, бо прощення було єдиним шляхом до просвітлення.

Коли Енсею Танкадо виповнилося двадцять, він уже став таким собі неприлюдним кумиром програмістів. Компанія IBM запропонувала йому робочу візу й посаду в Техасі. Танкадо вхопився за цей шанс. А три роки по тому він пішов з IBM, перебрався до Нью-Йорка і взявся сам створювати власні програми. Він був на передньому краї нової тенденції—шифрування відкритим ключем. Писав алгоритми й заробляв на цьому шалені гроші.

Як і більшість провідних авторів шифрувальних алгоритмів, Танкадо став об’єктом залицянь із боку АНБ. То була іронія долі: у нього з’явилася можливість працювати в серці уряду країни, якій він колись заприсягнувся помститися. І він вирішив піти на співбесіду. Після зустрічі з командиром Стретмором у нього зникли останні сумніви. Вони відверто поговорили про минуле Танкадо, про ненависть, яку він потенційно міг відчувати до Сполучених Штатів, а також про його плани на майбутнє. Танкадо пройшов тест на детекторі брехні, а потім упродовж п’яти тижнів — найприскіпливіші психологічні тести. Й успішно впорався з усіма. Його ненависть змінилася відданістю Будді. І через чотири місяці Енсей Танкадо став до роботи в шифрувальному відділі Агентства національної безпеки.

Попри велику зарплату, Енсей Танкадо їздив на роботу на старому мопеді, брав із собою пакунок із їжею і їв просто за робочим столом в обід, замість ходити з колегами до буфету, щоб поласувати баликом та супом вішісуаз. Колеги боготворили його. Він був надзвичайно талановитий — талановитішого програміста вони не зустрічали. Енсей Танкадо був добрий та чесний, спокійний та бездоганно моральний. Моральна цілісність мала для нього першочергове значення. І саме тому його звільнення з АНБ та подальша депортація з країни стали для всіх справжнім шоком.

Танкадо, як і решта персоналу шифрувального відділу, працював над проектом «Транскод» з упевненістю в тому, що в разі успішного завершення робіт АНБ використовуватиме суперкомп’ютер для дешифрування електронних повідомлень лише у випадках, заздалегідь санкціонованих міністерством юстиції. Використання агентством нової машини мало регулюватися в такий самий спосіб, як й у випадку з ФБР, якому для встановлення підслухувальної апаратури був потрібен ордер федерального суду. «Транскод» мав передбачати таке програмування розшифровки, яке потребувало паролів, умовно депонованих у третьої особи центральним банком або міністерством юстиції. Це мало завадити АНБ стежити без будь-якої санкції за особистим спілкуванням законослухняних громадян в усьому світі.

Однак коли настав час реалізувати програмування, персоналу шифрувального відділу повідомили, що плани змінилися. Через дефіцит часу, здебільшого пов’язаний з антитерористичними операціями АНБ, «Транскод» мав набути статусу автономного дешифрувального устаткування, чиє щоденне функціонування регулювалося б самим Агентством національної безпеки.

Енсей Танкадо страшенно обурився. Це означало, що АНБ фактично матиме змогу перевіряти будь-чию електронну пошту, а її отримувач чи адресант про це навіть не підозрюватиме. То те саме, що встановити «жучка» у кожному телефоні у всіх країнах світу. Стретмор спробував переконати Танкадо, щоб він ставився до «Транскоду» як до звичайного знаряддя правоохоронців, але марно: комп’ютерний геній уперто твердив, що цей проект грубо порушує права людини. Він відразу ж відмовився від подальшої співпраці й за кілька годин порушив кодекс секретності АНБ — спробував встановити контакт із фундацією «Електронний кордон». Танкадо хотів приголомшити світ розповіддю про секретну машину, спроможну зробити кожного комп’ютерного користувача у світі жертвою підступних планів урядового агентства. АНБ не мало іншого вибору, як зупинити Танкадо.

Його арешт та депортація, широко висвітлені новинарями Інтернету, відчутно зіпсували репутацію геніального програміста. Проти бажання Стретмора кризові менеджери АНБ із мінімізації потенційної шкоди, занепокоєні тим, що Танкадо спробує переконати широкий загал в існуванні «Транскоду», поширили чутки, котрі знищили довіру до нього. Енсей Танкадо став персоною нон-ґрата у світовій комп’ютерній спільноті: ніхто не довіряв каліці, якого звинуватили у шпигунстві. Обтяжувальною обставиною було те, що він намагався купити свою свободу абсурдними твердженнями про те, що уряд Сполучених Штатів начебто мав у розпорядженні машину для дешифрування кодів.

Найдивнішим було те, що Танкадо, здавалося, усе добре розумів: проект «Транскод» — це інструмент суперництва у сфері розвідувальної інформації. Він начебто не таїв ні на кого зла, просто був настроєний вкрай рішуче. Коли охоронці виводили його з приміщення, Танкадо з лячним спокоєм сказав Стретмору своє останнє слово:

— Ми всі маємо право на таємниці. І колись я потурбуюся про те, щоб це право гарантувати.

Голова йшла обертом. «Енсей Танкадо написав програму, яка створює незламні коди!» Ця думка ледве вміщалася в Сюзанниній свідомості.

— Це справжня «Цифрова фортеця», — зауважив Стретмор. — Саме так ми й називаємо цю програму. Вона є абсолютною зброєю контррозвідки. Якщо ця програма потрапить на ринок, кожен третьокласник із модемом створюватиме коди, які АНБ не в змозі розшифрувати. Наша розвідувальна діяльність втратить сенс.

Але Сюзаннині думки крутилися далеко від потенційних політичних наслідків появи «Цифрової фортеці». Вона й досі намагалася усвідомити факт її існування. Усе своє життя Сюзанна займалася розшифруванням, твердо заперечуючи саму можливість створення абсолютного коду. «Кожен код можна зламати — це ж непохитний принцип Берґовського!» Вона відчула себе атеїсткою, яка несподівано зустрілася віч-на-віч із Богом.

— Якщо цей код оприлюднять, — прошепотіла вона, — криптографія як наука помре.

Стретмор кивнув.

— Це найменша з наших проблем.

— А чи можна відкупитися від Танкадо? Знаю, він нас ненавидить, але чому б не запропонувати йому кілька мільйонів доларів? Переконати його не поширювати свій винахід?

Стретмор розсміявся.

— Кілька мільйонів? А вам відомо, скільки коштує ця штука? Та за цю програму торгуватимуться уряди всіх країн, виставляючи захмарні суми! Як я скажу нашому президентові, що ми й досі перехоплюємо повідомлення саддамівського режиму в Іраку, але не спроможні їх розшифровувати? Проблема стосується не лише АНБ, вона стосується всієї розвідувальної мережі. Наш суперкомп’ютер постачає інформацію всім: і ФБР, і ЦРУ, й агентству боротьби з наркотиками — і всі ці організації перетворяться без нашої підтримки на сліпих кошенят. Неможливо буде відстежити, куди наркокартелі відправляють партії наркотиків, великі корпорації матимуть змогу переказувати величезні суми грошей в обхід податкових служб, а терористи — вільно базікати про свої плани; одним словом, у світі запанує хаос.

— Для фундації «Електронний кордон» настав зоряний час, — зауважила бліда, як крейда, Сюзанна.

— ФЕК має дуже приблизне уявлення про те, чим ми тут займаємося, — відказав Стретмор із презирством у голосі. — Якби вони знали, скільки терористичних атак нам вдається перепинити завдяки можливості розшифровувати коди, вони б змінили своє ставлення до нас.

Сюзанна погодилася з цими словами, але вона також була реалісткою: ФЕК ніколи не дізнається про важливе значення «Транскоду». Суперкомп’ютер допоміг зірвати десятки потенційних нападів, але ця інформація була надсекретною й ніколи не мала вийти назовні. Раціональне обґрунтування такої секретності було простим: уряд не може допустити сплеску масової істерії в разі оприлюднення правди; ніхто не знає, як відреагує широкий загал на новину про те, що минулого року групи фанатиків-фундаменталістів двічі робили спроби організувати ядерний вибух на території Сполучених Штатів.

• Предыдущая
• 9/88
• Следующая