Цифрова Фортеця - Браун Дэн - Страница 26

• Предыдущая
• 26/88
• Следующая

Потім Девіду спало на думку поблукати в злачному районі Тріана і спробувати знайти там оту загадкову жінку. А може, йому слід перевірити всі ресторани й пошукати там товстелезного німця? Та все це здавалося лише марнуванням часу.

Слова Стретмора знову і знову спливали в його пам’яті: «Це справа національної безпеки... ви мусите знайти той перстень».

Внутрішній голос підказував Девіду, що він щось випустив з уваги — щось надзвичайно важливе, але він ніяк не міг здогадатися — що саме. «Зрештою, я ж викладач, а не якийсь там агент до біса секретної служби». Дедалі частіше йому спадало на думку: «А чому, власне, Стретмор не послав замість нього професіонала?»

Бекер підвівся й пішов навмання по кале Делісіас, подумки перебираючи можливі варіанти. Брукований тротуар розпливався перед його очима. На землю швидко падала ніч.

Росинка.

Щось у цьому абсурдному імені не давало йому спокою. Росинка. Вкрадливий голос сеньйора Рольдана з «Ескортес Белен» безперервно крутився в нього в голові: «У нас лише двоє рудоволосих дівчат... Інмакуляда і Рочіо... Рочіо... Рочіо...»

Бекер зупинився, як укопаний. Раптом він усе зрозумів. «От телепень! А ще величаю себе лінгвістом! Як же ж це я відразу не здогадався!»

Рочіо — одне з найпоширеніших дівчачих імен в Іспанії. Воно мало все, що характеризує молоду католицьку дівчину: чистота, незайманість та природна краса. Усі поняття чистоти та незайманості витікали з буквального значення імені: Краплина роси! Росинка!

У вухах Девіда пролунав голос старого канадця. Росинка. Рочіо переклала своє ім’я на єдину мову, якою володіли і вона, і клієнт, — англійську. Збуджений Бекер швидко пішов шукати телефон.

А на протилежному боці вулиці чоловік в окулярах із дротяною оправою рушив слідком — на безпечній відстані.

У приміщенні шифрувального відділу тіні подовжувалися й блякли. А вгорі автоматичне освітлення поступово посилювалося, компенсуючи ослабле світло дня. Сюзанна й досі сиділа за своїм терміналом, терпляче очікуючи новин від свого «слідопита». Чекати довелося довше, аніж вона сподівалася.

Її розум блукав між двома бажаннями — якомога швидше зустрітися з Девідом і якомога швидше спекатися Ґреґа Ґейла. Хоча Ґейл і не реагував на її бажання, він, слава Богу, сидів тихо за своїм терміналом, поглинутий якоюсь роботою. Сюзанні було абсолютно байдуже, чим він там займався, аби тільки на оперативний монітор не виходив. Вочевидь, він цього ще не зробив — бо обов’язково б вигукнув від подиву, побачивши, що «Транс-код» уже шістнадцять годин не може впоратися із завданням.

Сюзанна пила вже третю чашку чаю, коли, нарешті, сталося те, чого вона чекала: її термінал пискнув. Її пульс пришвидшився. На моніторі з’явилася іконка-конверт, сигналізуючи надходження електронної пошти. Сюзанна швидко зиркнула на Ґейла. Він із головою занурився в роботу. Затамувавши дух, Сюзанна клацнула двічі по конверту.

«Що ж, Північна Дакото, — прошепотіла вона сама собі. — Давай подивимося, хто ти такий».

Коли повідомлення розкрилося, виявилося, що воно містить лише один рядок. Сюзанна прочитала його. А потім — прочитала ще раз.

Сидячи напроти неї, Ґейл приглушено хихикнув. Сюзанна перевірила шапку послання.

Сюзанна відчула приплив роздратування, але стримала його. І видалила повідомлення.

— Дуже вдало, Ґреґу. Як і личить справжнім дорослим мужчинам.

— Вони готують неперевершене карпачіо. — Ґейл усміхнувся. — Ну, що скажете? А потім ми зможемо...

— І не думай.

— Ти диви, яка неприступна цариця! — Ґейл зітхнув і знову втупився у свій монітор.

То була його стонадцята невдача із Сюзанною Флетчер. Талановита шифрувальниця не давала йому спокою. Він часто фантазував про те, як кохатиметься з нею: притисне її до вигнутого корпуса «Транскоду», а потім візьме її прямо на теплій кахляній підлозі. Самозакоханого Ґейла просто убивав той незбагненний для нього факт, що вона кохала якогось університетського викладача, котрий гарував за копійки. Самій Сюзанні буде гірше, якщо вона розбавить свій елітний генотип, злягаючись із якимось недоробком, і це тоді, коли вона могла бути з ним, з Ґреґом!

«У нас були б суперталановиті діти», — подумав він.

— А над чим ти працюєш, га? — спитав Ґейл, спробувавши зайти з іншого боку.

Сюзанна не відповіла.

— Ну який же ти командний гравець? Може, даси хоч одним оком поглянути? — Ґейл підвівся і вже було вирушив до неї вздовж кола терміналів.

Сюзанна відчула, що настирлива цікавість Ґейла сьогодні потенційно може стати джерелом серйозних проблем. І вона прийняла блискавичне рішення.

— Це діагностична програма, — пояснила вона, повторивши вигадку Стретмора.

Ґейл напружився.

— Діагностична програма? — У його голосі чувся сумнів. — І ти марнуєш суботу на діагностику замість бавитися з вчителем?

— Він — професор, і звуть його Девід.

— Та нехай, заради Бога.

— Тобі що, більше немає чим зайнятися? — визвірилася на нього Сюзанна.

— А ти що, намагаєшся мене спекатися? — образився Ґейл.

— Узагалі-то так.

— Слухай, Сью, ти зробила мені боляче.

Сюзанна Флетчер зловісно звузила очі. Вона терпіти не могла, коли її називали Сью. Вона не мала нічого проти цього імені, але Ґейл був єдиний, хто насмілювався його промовляти.

— А чому б мені не допомогти тобі? — наполягав Ґейл. І раптом знову рушив до неї. — Я — цар у царині діагностики. До того ж я просто вмираю від цікавості: яка ж це діагностика змусила всевладну Сюзанну Флетчер прийти на роботу в суботу?

Сюзанна відчула приплив адреналіну. Вона зиркнула на трасувальник на екрані свого комп’ютера і зрозуміла — не можна дозволити Ґейлу побачити його. Інакше в нього виникне до неї купа запитань.

— Це секретно, Ґреґу, — пояснила вона.

Та Ґейл і не думав зупинятися. Коли він ішов по колу до її термінала, Сюзанна вже знала, що має діяти швидко. Коли йому залишилося пройти до неї кілька ярдів, вона підвелася назустріч і заступила дорогу. Запах одеколону вдарив їй у ніздрі.

Вона глянула прямо йому у вічі.

— Я ж сказала — ні.

Ґейл схилив голову набік, заінтригований такою тягою до секретності з її боку. І грайливо підступив ближче. Та Ґреґ Ґейл виявився неготовим до того, що трапилося потім.

З непохитним спокоєм Сюзанна виставила вперед руку і тицьнула вказівним пальцем у його міцні, як граніт, груди. І зупинила його поступальний рух.

Ґейл аж сіпнувся і, шокований, позадкував. Сумнівів не залишилося: Сюзанна Флетчер не жартувала; ніколи раніше вона не торкалася до нього, ніколи. Не таким уявляв собі Ґейл їхній перший тілесний контакт, але початок покладено. Він довго і спантеличено дивився на неї, а потім повільно повернувся до свого термінала. І, сідаючи у своє крісло, він чітко збагнув одне: гарненька Сюзанна Флетчер працювала над чимось дуже важливим, а не над якоюсь там діагностикою.

Сеньйор Рольдан сидів за своїм робочим столом в «Ескортес Белен», втішаючись із того, як вправно він уникнув нової спроби поліції заманити його в пастку. Поліцейський говорить із німецьким акцентом і просить дівчину на ніч — то, без сумніву, була пастка. Що ж вони придумають наступного разу?

Телефон на його столі гучно задзеленчав. Сеньйор Рольдан схопив слухавку: «Ти диви, не забарилися!»

— Буенас ночес, це «Ескортес Белен».

— Буенас ночес, — сказав чоловічий голос швидкою, як блискавка, іспанською. Він трохи гугнявив, наче злегка застудившись.

— Це готель?

— Ні, сер. Який номер ви набираєте? — Сеньйор Рольдан більше не збирався сьогодні піддаватися на провокації.

— 34-62-10, — відповів чоловік.

• Предыдущая
• 26/88
• Следующая