Цифрова Фортеця - Браун Дэн - Страница 55

• Предыдущая
• 55/88
• Следующая

Фонтейн дійшов висновку, що Стретмор у нормі й працює на сто десять відсотків. Як і завжди, цей чоловік був хитрий, розумний і відданий. Найкраще, що міг вдіяти директор, — це не заважати і спостерігати, як командир творить своє чудо. Стретмор виробив план... і Фонтейн не мав наміру цей план перепиняти.

Стретмор помацав «берету» в себе на колінах. Попри лють, що кипіла в нього в крові, він запрограмував себе мислити чітко. Те, що Ґреґ Ґейл посмів зачепити Сюзанну Флетчер, страшенно його дратувало, але той факт, що це була його провина, дратував його ще більше, бо то була його ідея — послати Сюзанну до блоку № 3. Стретмор міг добре дати собі раду: упоратися зі своїми емоціями, розклавши їх по поличках, щоб вони жодним чином не завадили впоратися з проблемою під назвою «Цифрова фортеця». Він був заступником директора Агентства національної безпеки. І сьогодні його робота стала важливою, як ніколи.

Стретмор уповільнив дихання, щоб угамувати нервове напруження.

— Сюзанно, ви знищили електронні повідомлення Ґейла? — спитав він спокійним діловим тоном.

— Ні, — збентежено відповіла вона.

— Ви здобули пароль?

Сюзанна похитала головою.

Стретмор нахмурився і, прикусивши губу, став швидко міркувати. У нього виникла дилема. Він міг легко ввести пароль у свій ліфт — і Сюзанна поїде додому. Але вона була потрібна йому, тут, була потрібна її допомоги в пошуку пароля Ґейла. Стретмор ще не розповів їй, що знаходження того пароля було більше, ніж справою суто наукового інтересу, — то була абсолютна необхідність. Стретмор підозрював, що він і сам може здійснити пошук невідповідностей і знайти пароль, але він уже мав проблеми із запуском програми-«слідопита». І тому не хотів ризикувати знову.

— Сюзанно, — рішуче мовив він. — Я хочу, щоб ви допомогли мені знайти пароль Ґейла.

— Що?! — підвелася Сюзанна, лиховісно блиснувши очима.

Стретмор приборкав бажання підскочити й нагримати на неї. Він знав багато про мистецтво ведення переговорів: сильна позиція завжди в того, хто сидить. Він сподівався, що Сюзанна візьме з нього приклад. Але вона не зробила цього.

— Сядьте, Сюзанно.

Вона проігнорувала його слова.

— Сядьте, — повторив він тоном наказу.

Та Сюзанна стояла.

— Командире, якщо вам і досі не терпиться знайти алгоритм Танкадо, то ви можете зробити це самі. Я хочу звідси піти.

Стретмор опустив голову й набрав повні легені повітря. «Що ж, таки доведеться їй усе пояснити. Вона того варта», — подумав він. І Стретмор ухвалив рішення: Сюзанна Флетчер почує все. Він молив Бога, щоб його рішення виявилося правильним.

— Сюзанно, — почав командир. — Я не розраховував, що ситуація зайде так далеко. — Він провів рукою по голові. — Є деякі речі, про які я вам не сказав. Інколи людині мого рівня доводиться... — Він завагався, немов збирався зробити болісне зізнання. — Інколи людині в моєму положенні доводиться казати неправду людям, яких вона любить і поважає. І сьогодні був один із таких днів. — Він затримав на ній сумний погляд. — Те, що я вам скажу, я ніколи не збирався вам казати, і не лише вам, а й узагалі — нікому...

Сюзанна відчула на спині неприємний холодок. На обличчі командира застиг лячно серйозний вираз. Він і справді мав на думці щось таке, у що вона не була втаємничена. Жінка сіла.

Довга пауза.

Стретмор затопився поглядом у стелю, збираючись із думками.

— Сюзанно, — нарешті мовив він надтріснутим голосом. — Я не маю сім’ї. — Він поглянув на неї впритул. — Я не маю подружнього життя як такого. Моє життя підпорядковувалося любові до нашої країни. Моїм життям була робота отут, в АНБ.

Сюзанна мовчки слухала.

— Як ви, можливо, уже здогадалися, я невдовзі збирався вийти у відставку. Але я хотів вийти у відставку славно, з гордістю. Я хотів піти, знаючи, що справді увійшов в історію.

— Але ви вже увійшли в історію, — почула Сюзанна власний голос. — Ви створили «Транскод».

Та Стретмор, здавалося, її не почув.

— За останні кілька років наша робота тут, в АНБ, ставала дедалі важчою. Ми зіштовхнулися з такими супротивниками, про яких я навіть гадки не мав. Я кажу про громадян нашої ж країни. Адвокатів, фанатиків громадянських прав, ФЕК — усі вони доклалися до проблем, але справа навіть не в цьому. Є дещо важливіше — люди. Вони втратили довіру. їх охопив параноїчний страх. Вони почали вбачати в нас ворогів. У людях, як ми з вами, людях, яким не байдужі інтереси власної країни. І ми з подивом виявляємо, що нам доводиться боротися за своє право захищати нашу країну і служити їй. Ми більше не миротворці. Ми — нишпорки, цікаві пронири, порушники прав людини. — Стретмор тяжко зітхнув. — На жаль, у цьому світі є наївні люди, які навіть уявити собі не можуть ті жахи, яких би вони зазнали, якби не наше втручання. І я вірю, що рятувати їх від їхнього ж невігластва — це наша місія.

Сюзанна чекала, коли він перейде до суті справи.

Командир зморено опустив очі додолу, а потім знову поглянув на Сюзанну й ніжно їй усміхнувся.

— Вам захочеться перервати мене, але ж вислухайте. Я займаюся розшифруванням електронної пошти Танкадо ось уже два місяці. Неважко уявити те потрясіння, якого я зазнав, коли вперше прочитав про незламний алгоритм під назвою «Цифрова фортеця». Я не повірив, що таке можливе. Та з кожним перехопленим повідомленням Танкадо видавався мені все більш переконливим. І коли я прочитав, що цей японець застосовує мутаційні ланцюжки для написання коду з циклічно-змінним паролем, я збагнув, що Танкадо обігнав нас на багато світлових років. То був принцип, який у цих стінах навіть не наважувалися застосовувати.

— А ми й не думали, — зауважила Сюзанна. — Бо це начебто не мало сенсу.

Стретмор підвівся і став походжати по кімнаті, час від часу поглядаючи на двері.

— Кілька тижнів тому, коли я дізнався, що «Цифрову фортецю» виставлено на аукціон, я нарешті примирився з тим фактом, що Танкадо не жартує. Я зрозумів, що коли він продасть цей алгоритм японській компанії з виробництва програмного забезпечення, нам — хана. І я став думати над тим, як його зупинити. Я подумував навіть про те, щоб убити його, але після тієї бучі, що здійнялася довкола «Цифрової фортеці» та недавніх заяв Танкадо про «Транскод», усі підозри неодмінно впали б на нас. І тоді до мене дійшло. — Він повернувся до Сюзанни. — Я зрозумів, що «Цифрову фортецю» не слід зупиняти.

Сюзанна витріщилася на нього, не знаючи, що й думати.

Стретмор продовжив свою розповідь.

— Я побачив «Цифрову фортецю» як шанс століття. До мене дійшло, що після декотрих модифікацій «Цифрова фортеця» зможе працювати на нас, а не проти нас.

Ще ніколи Сюзанна не чула такого абсурду. «Цифрова фортеця» — це ж незламний алгоритм, він їх просто знищить!

— От якби зробити невеличкі модифікації в цьому алгоритмі... ще до того, як він буде оприлюднений... — і Стретмор блиснув на Сюзанну хитрим поглядом.

їй знадобилася лише мить, щоб усе збагнути.

Стретмор побачив подив у Сюзанниних очах. І він з ентузіазмом виклав їй свій план:

— Якщо я здобуду пароль, то зможу розблокувати «Цифрову фортецю» і ввести в неї потрібні модифікації.

— Чорний хід, — здогадалася Сюзанна, вмить забувши про те, що Стретмор їй брехав. Вона так само відчула приплив ентузіазму й оптимістичних сподівань. — Як у «Стрибунці».

Стретмор кивнув.

— А потім ми зможемо підмінити інтернетівську версію Танкадо нашим модифікованим варіантом. Через те, що «Цифрова фортеця» — японський винахід, ні в кого й підозри не виникне, що ми в АНБ з нею «попрацювали». Усе, що нам треба зробити, — це здійснити підміну.

Сюзанна збагнула, що цей план був не просто геніальним. Він був... суто стретморівським. І згідно з цим планом командир мав намір полегшити оприлюднення алгоритму, який АНБ мала зламати!

— Повний доступ! — зазначив Стретмор. — «Цифрова фортеця» стане загальним стандартом буквально за день.

• Предыдущая
• 55/88
• Следующая