Цифрова Фортеця - Браун Дэн - Страница 56

• Предыдущая
• 56/88
• Следующая

— За день? — із сумнівом перепитала Сюзанна. — А звідки ви знаєте? Навіть якщо «Цифрова фортеця» скрізь стане доступною безкоштовно, більшість комп’ютерних користувачів триматиметься своїх старих алгоритмів — для зручності. Який їм сенс переходити на «Цифрову фортецю»?

Стретмор усміхнувся.

— Дуже просто. Ми влаштуємо витік у пресу. І весь світ дізнається про існування «Транскоду».

Сюзанна ошелешено роззявила рота.

— Це ж надзвичайно просто, Сюзанно: ми робимо так, що про наш суперкомп’ютер дізнається кожен пересічний громадянин. На весь світ заявляємо, що АНБ має комп’ютер, здатний зламати кожен алгоритм за винятком «Цифрової фортеці».

Сюзанна захоплено поглянула на шефа й висловила здогадку:

— І всі поспіхом кинуться переходити на «Цифрову фортецю»... не підозрюючи, що ми її вже зламали!

— Саме так, — кивнув Стретмор і надовго замовк. Потім він продовжив: — Перепрошую, що я вам збрехав. Спроба переписати «Цифрову фортецю» — це досить складна комбінація, і я не хотів вас у неї втягувати.

— Тепер... тепер я розумію, — повільно проговорила Сюзанна, і досі шокована геніальністю викладеного задуму. — Ви — непоганий брехун.

Стретмор хихикнув.

— Багаторічний досвід. Брехня була єдиним шляхом утримати вас поза межами цього кола.

Сюзанна кивнула.

— А це широке коло?

— Ви його перед собою бачите.

Уперше за останню годину Сюзанна всміхнулася.

— Я знала, що ви так скажете.

Стретмор стенув плечима.

— Коли «Цифрова фортеця» буде під контролем, я поінформую директора.

Сюзанну вразила грандіозність задуму. План Стретмора обіцяв всесвітній переворот у розвідувальній галузі, переворот іще не бачених масштабів. Дивовижно, але шеф намагався реалізувати його сам-один. І був близький до своєї мети. Пароль там, унизу, у шифровідділі. Танкадо помер. А напарника Танкадо вдалося викрити й ізолювати.

Сюзанна завмерла від несподіваної думки.

«Танкадо — помер. І якось дуже вчасно». Пригадавши, скільки Стретмор останнім часом брехав їй, Сюзанна відчула лячний холодок і стривожено поглянула на командира.

— Це ви вбили Енсея Танкадо?

Стретмор здивовано поглянув на неї й похитав головою.

— Звісно, що ні. Убивати Енсея Танкадо не було потреби. Навпаки — я б волів, щоб він був живий. Бо його смерть кинула б підозри на «Цифрову фортецю» в майбутньому. Мені ж потрібно, щоб підміна відбулася гладенько й непомітно. Початковий план передбачав здійснити підміну й дозволити Танкадо продати свій пароль.

Сюзанна мусила визнати, що це звучало логічно. Танкадо не мав підстав підозрювати, що виставлений в Інтернеті алгоритм уже не є оригіналом. Ніхто не мав до нього доступу, окрім нього та Північної Дакоти. Японець ніколи не дізнався б про чорний хід — хіба що взявся б перевіряти програму після оприлюднення. Він і так прогарував із нею дуже довго, щоб мати бажання повертатися до свого дітища ще раз.

Сюзанна чекала, ніби хотіла, щоб усе почуте закарбувалося в її свідомості. Вона збагнула, навіщо командиру була потрібна така секретність у шифрувальному відділі. Завдання, над яким він працював, вимагало багато часу й було вкрай складним і делікатним — створити прихований чорний хід до вкрай складного алгоритму, а потім непомітно підмінити його в Інтернеті. І ця непомітність мала вкрай важливе — першочергове значення. Навіть натяк на ненадійність «Цифрової фортеці» міг зруйнувати блискучий план Стретмора.

І лише тепер зрозуміла вона, чому він вирішив не вимикати «Транскод». «Якщо «Цифровій фортеці» судилося стати новим дітищем АНБ, то Стретмор хотів пересвідчитися, що зламати її неможливо!»

— Вам і досі хочеться піти? — поцікавився начальник.

Сюзанна підвела на нього очі. Сидячи тут, у темряві, поруч із великим Тревором Стретмором, вона відчула, що всі її страхи дивним чином розвіялися. Переписати «Цифрову фортецю» — то був шанс увійти в історію, шанс зробити неоціненне добро, і тепер Стретмор міг розраховувати на її допомогу. Сюзанна надсилу всміхнулася.

— То який наш наступний крок?

Стретмор аж засяяв і поклав їй на плече руку.

— Дякую. — Він усміхнувся й відразу ж перейшов до справи. — Ми разом спустимося вниз. Ви зробите пошук у терміналі Ґейла. Я вас прикрию, — додав Стретмор, піднявши свою «берету».

Від думки про те, що треба йти вниз, у Сюзанни волосся стало дибки.

— А чому б нам не почекати дзвінка від Девіда тут? Він має зателефонувати, коли роздобуде копію пароля Танкадо.

Стретмор похитав головою.

— Чим скоріше ми здійснимо підміну, тим краще. Ми не можемо гарантувати, що Девід неодмінно знайде другу копію. Якщо через якусь випадковість перстень потрапить до лихих рук, то я волів би, щоб на той час ми вже встигнули все зробити. І тоді хто б не роздобув той пароль, він завантажить з Інтернету нашу версію «Цифрової фортеці». — Стретмор помацав пістолет і підвівся.

— Нам час рушати на пошуки пароля Ґейла.

Сюзанна помовчала. Командир мав рацію. їм і справді був потрібен пароль Ґейла. І негайно.

Вона підвелася — та ноги її затремтіли. «Треба було сильніше стукнути Ґейла», — подумалося їй. Сюзанна окинула поглядом командирський пістолет — і їй стало зле.

— Ви й справді збираєтеся встрелити Ґреґа Ґейла?

— Ні, — кинув Стретмор, крокуючи до дверей. — Але сподіваймося, що він цього не знає.

А біля термінала севільського аеропорту стояло таксі з увімкненим двигуном та лічильником. Пасажир у дротяних окулярах уважно дивився крізь широке скло добре освітленого вестибюля. Він зрозумів, що приїхав саме вчасно.

Він побачив там біляву дівчину. Вона допомагала Бекеру сісти в крісло. А тому, вочевидь, було боляче.

«Він іще не знає, що таке справжній біль», — подумав пасажир.

Дівчина дістала з кишені якийсь маленький предмет і подала Бекеру. Той підняв його до яскравого світла, обдивився й надів собі на палець. Потім дістав із кишені стос купюр і заплатив дівчині. Кілька хвилин вони про щось поговорили, а потім білявка обняла його. Помахавши рукою, вона накинула на плече свою дорожню торбу й рушила через вестибюль.

«Нарешті, — подумав чоловік у таксі. — Нарешті».

Наставивши пістолет, Стретмор вийшов зі свого офісу на сходовий майданчик, гадаючи, чи й досі Ґейл у блоці № 3.

Світло з монітора його комп’ютера кидало лячні тіні на риф-лену поверхню майданчика, тож Сюзанна інстинктивно підсунулася ближче до командира.

Коли вони віддалилися від дверей, світло монітора зблякло, і Стретмор із Сюзанною занурилися в темряву. Тепер підлогу шифрувального відділу освітлювало лише сяяння зірок угорі та слабкий відблиск у розбитому вікні блоку № 3.

Стретмор поволі просувався вперед, видивляючись місце, де починалися вузенькі сходи. Переклавши «берету» до лівої руки, правою він намацав поруччя. Він розумів, що з лівої стріляє так само погано, як і з правої, тому вирішив за краще триматися за поруччя правою рукою. Впасти з цих сходів із такої висоти означало довічне каліцтво, а пересування в інвалідному візку не входило в плани Стретмора на пенсії.

Сюзанна, засліплена темрявою під куполом шифрувального відділу, спускалася, тримаючи руку на командировому плечі. Навіть із відстані у два фути вона не могла розгледіти його силует, тому перш ніж ступити на сходинку, човгала по ній туфлею, намацуючи край.

Її гризли сумніви щодо візиту до блоку № 3 і пошуків там пароля Ґейла. Командир був певен, що в Ґейла забракне сміливості напасти на них, але Сюзанна не розділяла його впевненості. Ґейл опинився в безвихідному становищі й мав лише два варіанти вибору: втекти з шифровідділу або потрапити до в’язниці.

Внутрішній голос час від часу повторював Сюзанні, що краще б їм почекати, поки Девід роздобуде пароль Танкадо, але вона знала, що немає гарантії того, що він його взагалі знайде. «Цікаво, чому Девід так довго затримується?» — майнула в неї думка. Та вона відкинула свої побоювання й рушила далі за шефом.

• Предыдущая
• 56/88
• Следующая