Цифрова Фортеця - Браун Дэн - Страница 58

• Предыдущая
• 58/88
• Следующая

— Я нікого не збираюся вбивати.

— Та невже? Розкажеш про це Картукяну!

Стретмор підійшов іще ближче.

— Картукян помер.

— Не тринди. Це ти його вбив. Я сам бачив!

— Кидай Сюзанну, Ґреґу, — спокійно наказав Стретмор.

Ґейл міцніше притиснувся до Сюзанни й прошепотів їй на вухо:

— Це Стретмор штовхнув Картукяна — присягаюся!

— Вона не купиться на твій прийомчик «розділяй і пануй», — завважив Стретмор, підходячи ще ближче. — Відпусти її.

Ґейл просичав у темряву:

— Картукян — хлоп’я, заради Бога! Навіщо ти це зробив?! Щоб захистити свою жалюгідну таємницю?

Стретмор, здавалося, й оком не зморгнув.

— І що ж це за таємниця така?

— Ти, трясця твоїй матері, прекрасно знаєш, про що я кажу! Про «Цифрову фортецю»!

— Ой-ой-ой... — іронічно-поблажливо проказав Стретмор голосом холодним і незворушним, як айсберг. — То ти знаєш про «Цифрову фортецю»? Бо мені чомусь здалося, що ти заперечуватимеш і її існування.

— Пішов ти в сраку!

— Украй цікавий аргумент захисту!

— Слухай-но, йолопе, — сплюнув Ґейл. — Знай, що твій «Транскод» перегрівається й невдовзі вийде з ладу.

— Та невже? — саркастично хихикнув Стретмор. — Так чого ж ти від мене хочеш: щоб я розчахнув двері і викликав техніків із безпеки комп’ютерних систем?

— Саме так, — визвірився Ґейл. — І будеш останнім ідіотом, якщо цього не зробиш.

Цього разу Стретмор розреготався.

— Так ось у чому полягає твоя військова хитрість! Великий стратег знайшовся! «Транскод» перегрівається, тому відчини двері й випусти мене?

— Це правда, чорт тебе забирай! Я був у підземеллі! Аварійного живлення не вистачає, щоб прокачувати фреон!

— Дякую за підказку, — сказав Стретмор. — Але «Транскод» має автоматичну систему вимикання. При перегріванні він має вимкнутися — і «Цифрова фортеця» зникне сама собою.

Ґейл зневажливо пирхнув:

— Ти — божевільний. Та мені пофіг — згорить твій суперкомп’ютер чи не згорить. І цю бісову машину таки слід оголосити незаконною.

Стретмор зітхнув:

— Це белькотіння для малюків, Ґреґу. Відпусти її.

— Щоб ти мав змогу мене застрелити?

— Не збираюсь я в тебе стріляти. Мені просто потрібен пароль.

— Який іще пароль?

Стретмор знову зітхнув:

— Той, що прислав тобі Танкадо.

— Я й гадки не маю, про що ти кажеш.

— Брехун! — вичавила нарешті Сюзанна. — Я бачила електронні повідомлення від Танкадо у твоєму поштовому ящику!

Ґейл заціпенів. І крутнув Сюзанну обличчям до себе.

— Ти залазила до мого поштового ящика?

— А ти скасував мого «слідопита»! — відрубала вона.

Ґейл відчув, як кров ударила йому в скроні. Він сподівався, що добре замів сліди; тому й гадки не мав, що Сюзанна знала, що він зробив. Не дивно, що вона не вірила жодному його слову. Ґейл відчув, як стіни стискаються довкола нього. Він збагнув, що ніколи не доведе власної правоти — йому забракне часу на переконування. І він у відчаї прошепотів:

— Сюзанно, Стретмор убив Картукяна...

— Відпусти її, — спокійно сказав командир. — Вона тобі не вірить.

— Ще б пак! — огризнувся Ґейл. — Жалюгідний брехливий вилупок! Звісно — не повірить, бо ти вже встиг прочистити їй мозок і зазомбувати її! Ти розповідаєш їй лише те, що вигідно тобі! Вона знає, що ти насправді хочеш зробити з «Цифровою фортецею»?

— Ну і що ж? — глузливо спитав Стретмор.

Ґейл знав: те, що він скаже, може стати або його квитком на волю, або смертним вироком. Він увібрав повні легені повітря і пішов ва-банк:

— Ти плануєш створити чорний хід до «Цифрової фортеці».

З того, що в шифрувальному відділі надовго запала тиша, Ґейл зрозумів, що влучив у ціль.

Спокійність та врівноваженість Стретмора зазнала важкого випробування.

— Хто тобі це сказав? — суворо спитав він хрипким та нервовим голосом.

— Я про це прочитав, — саркастично відказав Ґейл, намагаючись скористатися зміною ситуації. — В одному з твоїх «мозкових штурмів».

— Цього не може бути. Бо я ніколи їх не оприлюднюю.

— Та знаю, знаю. Я прочитав це безпосередньо з твоєї пошти.

Стретмор завагався.

— Ти що — проникнув до мого офісу?

— Ні. Я шпигував за тобою з блоку № 3.

Ґейл вимучив із себе самовпевнений смішок. Він знав: для того, щоб вибратися з шифрувального відділу живим, йому знадобиться вся майстерність переговірника, якої його навчили в морській піхоті.

Виставивши вперед пістолет, Стретмор присунувся іще ближче.

— А звідки ти дізнався про те, що я збираюся зробити чорний хід?

— Я ж сказав, що заліз до твого комп’ютера.

— Це неможливо.

Ґейл нарочито зневажливо пирхнув.

— Одна з проблем, коли наймаєш найкращих, командире, — це те, що вони виявляються кращими за тебе.

— Юначе, — скипів Стретмор, — я не знаю, звідки у вас така інформація, але я достеменно знаю, що ви зайшли надто далеко. Або ви негайно відпускаєте міс Флетчер, або я покличу службу безпеки, і ви проведете за ґратами решту свого життя.

— Ти цього не зробиш, — спокійно кинув Ґейл. — Виклик служби безпеки зруйнує твої плани. Бо я їм усе розповім. — Ґейл на мить замовк. — Але якщо ти випустиш мене звідси, то я нікому й слова не скажу про «Цифрову фортецю».

— Так не вийде, — відрізав Стретмор. — Мені потрібен пароль.

— Немає в мене ніякого довбаного пароля!

— Годі брехати! — гримнув Стретмор. — Де він?

Ґейл стиснув Сюзанні шию.

— Випусти мене, інакше вона помре!

Раніше Тревору Стретмору досить часто доводилося брати участь у важливих переговорах, де на кону стояли вкрай важливі речі, тому він добре знав, що Ґейл перебуває в дуже небезпечному психологічному стані. Молодий шифрувальник загнав себе в кут, а загнаний у кут опонент є найнебезпечнішим — через відчайдушність і непередбачуваність. Стретмор знав, що його наступний крок стане вирішальним. Від нього залежало Сюзаннине життя — і майбутнє «Цифрової фортеці». Стретмор знав, що спершу йому треба зняти напругу в перемовинах, тож після тривалої мовчанки він неохоче зітхнув:

— Гаразд, Ґреґу, ти переміг. Що ти від мене хочеш?

Тиша. Здавалося, Ґейл на мить розгубився, не знаючи, як поставитися до примирливого командирового тону. Він трохи ослабив хватку на шиї Сюзанни.

— Н-ну, — мовив він несподівано невпевненим тоном, — спочатку віддай мені свій пістолет. І ви обидва підете зі мною.

— Хочеш взяти нас у заручники? — саркастично розсміявся Стретмор. — Ґреґу, це тобі не допоможе. Між нами й автостоянкою — з десяток озброєних охоронців.

— Я не дурень, — відрізав Ґейл. — Тому збираюся скористатися твоїм ліфтом. Сюзанна піде зі мною. А ти — залишишся.

— Мені дуже неприємно тобі це казати, але в моєму ліфті немає струму.

— Брехня! — визвірився Ґейл. — Ліфт працює від струму, що подається з головної будівлі. Я бачив план!

— Ми вже намагалися скористатися ним, — здушеним голосом докинула Сюзанна, намагаючись допомогти командиру. — Ліфт не працює.

— Ви обидва — лантухи з гівном, тому я не вірю вам, — відрізав Ґейл і знову міцніше обхопив Сюзаннине горло. — Якщо ліфт не працює, я вимкну «Транскод» і поновлю живлення.

— Ліфт не працює без пароля! — вичавила Сюзанна.

— Яка ж страшна проблема! — розсміявся Ґейл. — Я певен, що командир скаже нам пароль. Авжеж, командире?

— Не діждешся, — просичав Стретмор.

Ґейл скипів.

— А тепер слухай мене, діду! Ось тобі мої умови: ти випускаєш мене із Сюзанною через свій ліфт, ми їдемо, а за кілька годин я її відпускаю.

Стретмор відчув, як ставки зростають. Він вплутав сюди Сюзанну і тепер так само мав виплутати. Його голос залишився спокійним та твердим, як скеля:

— А як же щодо моїх планів стосовно «Цифрової фортеці»?

Ґейл розсміявся.

— Можеш створювати свій чорний хід — я й слова не скажу. — А потім додав із лиховісною ноткою в голосі: — Але того ж дня, коли мені здасться, що ти за мною шпигуєш, я звернуся до преси й розповім усю цю історію. Розкажу, що «Цифрова фортеця» — туфта, і вся твоя організація накриється мідним тазом!

• Предыдущая
• 58/88
• Следующая