Серце Всесвіту - Бердник Олесь Павлович - Страница 23

• Предыдущая
• 23/42
• Следующая

Отже, ти зрозумієш мене, далекий брате.

Отже, слухай…

Слухай про останні дні історії планети Та-іни. Моєї планети Мабуть, ти будеш жити в цій же системі, в системі Зірки-матері. Ти будеш її дитям, породженням її щедрого проміння, її вогняного лона.

Ось чому я знаю, що ти будеш близьким, рідним і зрозумілим…

Голос замовк.

Якусь мить панувала тиша. Погляд космонавта сягав у безмежжя, ніби намагався побачити того, з ким він бажав обмінятися думкою. Потім чужинець знову кинув нас в лавину образів і думок. Почалася вражаюча калейдоскопічна розповідь — історія планети Та-іни, неймовірна за своїми масштабами. Я розповідаю її вам так, як вона склалася в моїй уяві. Звичайно, це не точний переказ. Адже я більшість думок чужинця перевів через власну психіку, через призму земного сприйняття.

Майже все різнило їх від нас. Вони жили на планеті, в кілька разів більшій від Землі, серед воднево-метанової атмосфери Вони купалися в углеводневих морях, розмножувалися за іншим принципом, ніж ми, володіли даром антитяжіння, спілкувалися не тільки акустичним способом, але й передавали думку на відстань.

Але вони любили, боролися, ненавиділи, помилялися, вони кидали в рабство братів своїх і боролися за свободу, вони шукали шляхів до істини і вмирали на тій безконечній дорозі.

Саме тому їхня розповідь буде зрозумілою нам…

Небесний диск опускався на планету.

Велетенські тварини з люттю і подивом дивилися на нього. Деякі з них з острахом втікали геть, ламаючи товстими ногами густі зарості високих дерев, деякі ховалися в теплі зеленкуваті води. І лише хижі літаючі дракони з криком витали навколо небесного диска, намагалися вкусити його плоскими зубатими щелепами. І як тільки вони потрапляли в потік прозорого блакитного струменя, що оточував дивний утвір, як невідома сила кидала їх вниз, ламаючи крила, спалюючи лускату шкіру. А легіони інших потвор ще з більшим завзяттям нападали на гостя з-за хмар…

Голубе сяйво зникло, диск повільно опустився на березі океану. Заблищавши в промінні Зірки-матері, він завмер непорушно.

Вгорі з’явився широкий отвір. З нього випливли три постаті космонавтів. Передній був старшим, могутнішим своєю будовою. Навіть срібляста тканина скафандра не скрадала сильних м’язів його тіла і рук. З-за прозорого покриття шолома видно було круте чоло, вольові очі, суворі риси обличчя. Супутники його були зовсім юними — з допитливими, ясними поглядами, веселими обличчями, нестримними рухами. Вони трималися позаду старшого, захоплено висловлюючи свої враження. Старший неуважно сприймав їх думки, дивився навколо, похмуро зиркаючи на галасливих літаючих тварин, що загрозливо репетували вгорі.

Постоявши непорушно в повітрі, він попросив уваги. Прозвучало шанобливе:

— Ми слухаємо тебе, сей[2] Сіт…

— Я вітаю вас з першою небесною подорожжю, учні мої, — надійшла відповідь.

Очі Сіта тепло засяяли. Юні космонавти вдячно схилили голови перед Учителем.

— Віднині перед вами одкрито шлях до вдосконалення, до Вищих Сфер. Чи хочете ви цього? Ось ти, Од?

Ніжно-голубі щоки Ода поблідли від хвилювання, праву руку він з вдячністю приклав до чола.

— Мудрий Учителю, я все життя віддам заради цього…

— А ти, Мар?

Другий юнак стримано доторкнувся до чола, подумав. На чорному обличчі з’явився вибачливий вираз.

— Я не знаю, сей Сіт… Старший здивувався.

— Чому не знаєш?

— Пробач, Учителю. Я перед тобою не хочу говорити неправди.

— Тоді кажи правду.

— Я дивився древні записи, слухав безліч переказів, запитував старих тайя.[3] Ніде я не знайшов відповіді: що роблять Вищі Сфери?

— Шукають істину для всіх тайя! — була сувора відповідь Сіта. — Хіба ти не знаєш цього?

— Не знаю, сей Сіт, — смиренно відповів Мар.

— Схаменися, друже, — схвильовано втрутився Од. Його очі палахкотіли острахом. — Хіба ти можеш сумніватися в словах Учителя?

— В словах сей Сіта — ніколи, — твердо заявив Мар. — Але ж він теж не ввійшов ще у Вищі Сфери?!

Сіт дивився в чесні очі юного супутника свого, довго не відповідав. Зрештою, він наблизився до нього, ніжно обняв Мара за торс. Великі чорні очі Сіта з-за покриття заглянули глибоко в душу юнакові.

— Ясне серце твоє, Мар. Хвалю. Ти не обманюєш ні себе, ні інших. Це найкраще, що я знаю в світі. Але сумніватися в істинах Вищих Сфер — не дозволено.

— Я знаю, Учителю… І все-таки…

— І все-таки, Мар, ми й сюди, на планету Гро-оча,[4] прибули за бажанням Вищих Сфер. Ви стали космонавтами завдяки їхнім школам, їхнім учителям, ви бачите іншу планету — легендарну, казкову — саме тому, що Тайя-Боги забажали цього. Все зв’язане з їхньою волею — наше життя, наші думки, наше майбутнє. Хіба ж можна в такому разі сумніватися в істинах Вищих Сфер?..

Мар сумно мовчав. Йому нічого було відповісти.

— Тайя-Боги — дух Та-іни, її Розум. До них, у Вищі Сфери, приходять лише достойні. Ті, які пройшли велику, важку дорогу вдосконалення. Перед ними відкриваються двері Храму Космічної Насолоди. Це вища нагорода за Труд і Стремління. Ми маємо ідеал. Хіба це не прекрасно? Замість невідомого шляху — ясна, зрима ціль, без плутанини, без сумнівів…

Над головами космонавтів з жахливим вереском промайнула крилата потвора. Зовсім недалеко клацнули гігантські зуби. Сіт одсахнувся, гнівно блиснув очима. Юні супутники бачили, як обличчя Учителя посіріло, погляд сповнився напівневидимим ясно-фіолетовим сяйвом, спрямувався на летючого дракона. Зубатий хижак коротко крикнув і впав на берег океану. Він більше навіть не ворухнувся.

Молоді космонавти з острахом дивилися на Сіта. Він перехопив ті погляди, зрозумів їхні почуття. Дружньо всміхнувся.

— Що, дивно? Це лише одна з сил Тайя, яку розвиває дорога Вдосконалення. Ви, друзі мої, підете по цій дорозі…

— Чому ти так вважаєш, Учителю? — захоплено запитав Од.

— Тому, що знаю. Ми прибули на Гро-очу не для пробного польоту. Це завдання Великої Трійки Вищих Сфер.

— Що ж ми будемо робити?

— Роботи багато. Ми побудуємо на планеті шість високих башт. Там, де найбільше тварин. На берегах океану поставимо станції для підводних лі-а.[5] Потім керівний центр на високій горі. А навколо планети запустимо три а-лу,[6] зв’язаних на хвилі думки з усіма об’єктами.

— Для чого все це, Учителю?

— Велика Трійка не відкриває своїх таємниць, — строго відповів Сіт. — Ми повинні знати лише одне: все, що роблять Вищі Сфери-істинно, правильно, не підлягає сумніву. Виконання цього плану дасть вам велику нагороду — шлях Вдосконалення. А я перейду у Вищі Сфери. І тоді…

Сей Сіт озирнувся, ніби боявся, щоб його думки ніхто не підслухав, змовницьки закінчив:

… — Тоді я, незважаючи на заборону, відкрию вам таємницю Вищої Сфери і Храму Космічної Насолоди… І зроблю все, щоб ви обидва потрапили туди.

— Коли це буде, Учителю? — сумно запитав Од.

— Не поспішай. Треба заслужити нагороду, а тоді добиватися її… А тепер — до праці…

Три постаті піднялися над небесним диском, попливли над жовтим піском, над буйними в’юнкими рослинами, над хащами гігантських гостролистих дерев Побачивши дивних блискучих істот, кинулися врозтіч з галявини гурти полохливих тварин з довгими шиями і товстими хвостами. Од засміявся, звернув на них увагу Сіта.

— Примітивне життя, Учителю. Чи не так?

• Предыдущая
• 23/42
• Следующая