Серце Всесвіту - Бердник Олесь Павлович - Страница 24

• Предыдущая
• 24/42
• Следующая

— Чому ти так вважаєш, Од?

— Вони прикуті до планети. Пересуваються лише силою м’язів. Весь час витрачається для пожирання їжі і її перетравлювання. На цій планеті, я бачу, мало енергії. Вона не матиме розумного життя.

— Поспішний висновок, учню. Життя всюди розвивається від простого до складного. Воно дійде до самопізнання. Обов’язково. Тут менше енергії, ніж на Та-іні — це правда. Але життя піде таким шляхом, який буде найдоцільнішим в цих умовах.

— Невже ти хочеш сказати, Учителю, що в таких потворах розів’ється розум? — здивувався Мар.

— Не в них. В їхніх нащадках. Через мільйони спіралей.[7] Це неминуче… А тепер — вниз, друзі мої. Бачите плоскогір’я? Воно панує над навколишньою місцевістю. Тут ми збудуємо першу башту Істини…

Гро-оча два рази оббігла навколо Зірки-матері. Минуло половина спіралі.

Сіт і два його помічники завершили важку роботу. На дикій планеті, серед гір і густих заростів були побудовані високі споруди — башти Істини. На них космонавти встановлювали механізми невідомої конструкції. Принципу їхньої дії не знали не лише юнаки Од і Мар, а й сам Сіт.

Коли було завершено побудову останньої башти, космонавти вивели на орбіту три а-лу — штучні супутники Гро-очі. Вони призначалися для зв’язку між Та-іною і Гро-очею.

Інколи з високих башт вилітали дивні сферичні утвори. Од бачив одного разу, як вони зупинялися над гуртами тварин, ніби спостерігаючи за ними. Особливо довго літальні апарати затримувалися над місцем, де відбувалася бійка хижаків або пожирання летючими драконами своїх жертв.

Юнаки нічого не могли збагнути. Сіт не хотів обговорювати цю проблему. Він попередив друзів, що тепер Вищі Сфери мають очі і вуха на Гро-очі. Отже, треба бути обережними і в словах і в думках.

Молоді космонавти забули про слова сей Сіта. Особливо Мар не пропускав жодного випадку, щоб кинути зерно сумніву в душу Ода щодо мети їхньої роботи.

В той день, коли вони завершили монтування останньої станції на березі океану, Сіт залишив своїх помічників і рушив до небесного диска.

— Сьогодні, ще до того, як зайде Зірка-матір, ми летимо додому, — заявив Учитель на прощання. — Збирайте прилади, я буду ждати вас…

Радісні обличчя юнаків були йому відповіддю. Але коли постать Учителя зникла за стіною дерев, Мар схвильовано заявив:

— Я більше нізащо не полечу в інші світи як слуга Вищих Сфер.

— Що з тобою? — сполохався Од. — Ти хочеш кинути улюблену справу?

— Ні. Не хочу.

— Тоді де ти знайдеш небесні диски? З ким полетиш? Все — в руках Вищих Сфер…

— Знаю, — з болем відповів Мар. — Тільки душа моя отруєна якоюсь підозрою…

— Про що ти, Мар?

— Все про те ж… Я з дитинства думаю про страшну таємницю, якою оточена Та-іна, її історія, життя Вищих Сфер. Я читав заборонені записи в мого діда. Там розповідалося, що тисячоліття тому життя на Та-іні було іншим. Нижчі Тайя працювали на великих ба-мо,[8] на плантаціях, де вирощували плоди їстівних рослин. Ба-мо випускали різні машини, плантації давали їжу. І Вищі Сфери залежали від роботи нижчих Тайя. А потім наступила велика зміна. Тайя-Боги збудували ба-мо, на яких синтезувалася будь-яка їжа. автоматично створювався який завгодно апарат. Вищі Сфери забезпечили більшість населення планети дармовою їжею, вбранням. Нижчим Тайя не було потреби працюзати. І так тягнеться й досі…

— Що ж тебе дивує, Мар?

— Як то що? Чому Вищі Сфери годують, зодягають нижчих Тайя? Для чого, чому забезпечують їх видовищами, теплими будинками, ситим життям?

— Вони кажуть, що це вищий принцип, — несміливо заявив Од.

— Вищий принцип? — перепитав зловісно Мар. — А що мають, крім животіння, нижчі Тайя? Що чекає їх попереду, в грядущому?

— Ти багато хочеш, Мар Вищі Сфери добувають знання Це важкий шлях. Він не для нижчих, які звикли тільки їсти і розважатись.

— Це неправда, — гаряче заперечив Мар. — Вищі нічого не здобувають. Ми — нікчемні прислужники — допомагаємо їм в цьому…

— Ми?..

— Чому ти дивуєшся? Саме ми — діти нижчих Тайя. Вони використовують наші сили, наше стремління до знань. А потім… потім мало хто входить до Вищих Сфер. І ще одне., ти думав, Од, над тим — чому нижчі Тайя повинні щодня з’являтися в Будинки Контролю?

— Для психічної перевірки… Так говорять всі…

— Тут щось не те… Я ще не знаю що, але відчуваю недобре. Навіщо їм такий порядок? Чому нижчим Тайя видають їжу лише в тому разі, коли вони з’являються в Будинок Контролю?..

— Мар! — перебив товариша Од. — Поглянь…

Мар звів очі вгору. Над ними кружляв сферичний апарат, один з тих, які розміщувались в баштах Істини. Юнаки переглянулись. Тривожне передчуття з’явилося в душі Мара. Він дав знак мовчати і не думати навіть. їхні слова чи думки могли вловлювати апарати й передавати на Та-іну.

Зібравши вимірні прилади, юнаки піднялися в повітря і рушили до небесного диска. З-за обрію наступала чорна хмара, її краяли раз у раз сліпучі блискавиці. Зграї літаючих драконів з криком збиралися під захист скель, гігантські, неповороткі тварини з плюскотом пірнали в воду, здіймаючи фонтани бризок.

Юнаки опустилися на небесний диск, ввійшли досередини. Посеред просторої сферичної каюти їх вже чекав сей Сіт. Він дивився, як молоді космонавти роздягалися, мовчав. Сріблисті та були складені в ніші. Помічники Сіта залишилися в легких зеленкуватих лла.[9] Учитель зробив знак рукою, запросив зайняти місце рядом з собою

— Важка робота позаду, учні мої, — пролунав низький голос сей Сіта. Тепер космонавтів оточувала звична густа атмосфера. Слово Учителя звучало приємно для слуху, воно нагадувало щось любе, давно забуте. — Я викликаю Велику Трійку, повідомлю про виконане завдання. А потім — шлях до Та-іни…

Сіт зосередив погляд на сферичному пульті, що виступав з передньої стіни каюти. Вздовж приміщення побігли ланцюги різнобарвних вогників. Вони перетворювалися в спіральний вихор сліпучих ліній, потім в суцільне мерехтіння, яке переходило в прозору блакить.

Різкий акорд струсонув тишу, врізався неприємним звучанням в свідомість. Перед космонавтами промайнуло зоряне небо, густі хмари, гострі шпилі фіолетових веж серед гігантських гір Та-іни Поміж ними пливли білясті громаддя хмар, і це підкреслювало похмуру велич будівель.

— Палац Великої Трійки, — прошепотів Мар.

Сіт застережливо глянув на нього. Простір зненацька став прозорим. В ньому виникли дві зловісні цятки. Вони сповнювалися барвами, чіткішали, перетворювалися в очі.

Це були очі Тайя-Бога, одного з Великої Трійки.

— Ти викликав мене, Сіт? Вищі Сфери ждуть.

— Завдання Великої Трійки виконане, — відповів Сіт.

— Я знаю. Ти матимеш нагороду. Я вже говорив з членами Вищих Сфер. Коли повернешся — будемо говорити про твою долю.

Погляд Тайя-Бога зупинився на постаті Мара, потім перескочив на Ода. Якусь мить в просторі панувало мовчання.

— Твої супутники достойно працювали. Вони заслуговують на шлях Вдосконалення, а може, й на більше. Якщо вони вдало виконають ще одне завдання — ми переведемо їх одразу через п’ять спіралей на шляху до Вищої Сфери.

Од і Мар мовчали, вражені, здивовані. Сіт запитливо дивився на Правителя. Той продовжував:

— Вищим Сферам потрібен Праелемент. Він є на природному супутнику Гро-очі. Ось контрольне завдання для твоїх супутників, Сіт. Воно — останнє в цьому польоті. Ми ждемо тебе, твоїх супутників і Праелемент. Вони повинні здобути його — і тоді Вищі Сфери стануть їхньою метою.

А після польоту на супутник Гро-очі веди, сей Сіт, небесний диск на Та-іну. Якнайскоріше.

— Щось трапилося? — здивувався Сіт.

Великий Тайя не відповів. Його очі блиснули холодним вогнем, поблідли, розтанули в просторі. Тільки владний наказ Великої Трійки ще довго, здавалося, звучав у свідомості космонавтів.

• Предыдущая
• 24/42
• Следующая