Выбери любимый жанр

Зло не має влади - Дяченко Марина и Сергей - Страница 61


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

61

Я зрозуміла, який звук мене здивував. Це покльовували камінь наконечники стріл — Сарана про всяк випадок обстрілювала порожні стіни.

— А де…

Я замовкла. Мені раптом уявилося, що все вчорашнє було сном: Оберона немає. Він не повертався. У мене стемніло в очах посеред залитого сонцем подвір’я — і раптом я побачила Фіалка, що скромно стояв біля діжки з водою.

Він був такий білий, що в ньому відбивалися небесна блакить, червонясті плитки вимощеного подвір’я та сонячні відблиски. Він стояв зі згорнутими крилами, так що вони були майже непомітні, та косував на мене оком — божевільним і веселим. На його довгих губах блищали краплинки води.

— Його величність на розвідці, — дерев’яним голосом повідомив принц Олександр. — Він звелів нічого не робити до його повернення…

Він замовк, але й далі дивитися на мене. Мені куди приємніше було б поговорити з Фіалком — але Олександр був рішуче налаштований.

— Ліно… Можна поставити тобі одне запитання?

— Звичайно.

— Як вийшло, що ти не забу… що ти не піддалася чаклунству? Напевно, річ у тім, що ти… перебувала… у своєму світі?

Він дивився на мене вимогливо, начебто я зобов’язана була підтвердити: так і є, ти ні в чому не винен, Олександре, а якби я була в Королівстві, коли Една задумала бажання, — піддалася б, як усі, й назавжди забула короля.

— Я не знаю, як це вийшло, — промовила я повільно. — Але Максиміліан теж не забув. І принц-деспот.

— Вони обидва з-за Відьминої печатки, — обличчя в принца проясніло. — Ну звісно: ти — людина іншого світу, а ті двоє теж не наші, ось на вас і не подіяли чари!

Я не відповіла. Нехай і далі шукає собі виправдання.

Гул Сарани за стінами підносився та опадав, неначе хвилі. Ворог нікуди не подівся, він так само обступав замок, губив ліси й поля — якщо досі не погубив ще всіх. А місто — страшно уявити, що там нині коїться.

Уйма мовчки згріб мене за плечі. Пригорнув, але нічого не сказав. Гарольд стояв поряд, сивий і майже такий само білий, як Фіалк.

— Король прийшов… з’явився, — сказав вусатий стражник з побожним трепетом. — Сталося диво… Він прийшов, наче відлучався зовсім ненадовго… І тоді ми все згадали й усе зрозуміли. І тоді…

Голос у нього затремтів і перервався.

Гарольд і Уйма мовчали. Нам не потрібно було розмовляти — вони просто були тут, і я розуміла без слів, про що вони думають і як гіркота в їхніх душах бореться з надією.

Раптом на плити подвір’я впала тінь.

Всі ми одночасно здригнулися. Тінь перетворилася на крапку. Безгучно, як паперова фігурка, із неба спланерував Оберон. Його чоботи доторкнулися до плит і здійняли хмаринку пилу. Корона горіла тьмяним золотом, жовтий обруч, як і вчора, було насунуто низько на чоло.

Усі раптом почали рухатись. Олександр кинувся вперед, Уйма прокашлявся, заметушилися стражники. Гарольд поклав руку на моє плече — ніби шукав, на що спертися.

— Ну що, — буденно почав Оберон, повертаючись у затінок намету, — становище в нас дуже цікаве. Ця тварюка ще більша, хоч і здорово пошарпана… щиро кажучи, не розумію, як вдалося вам, добродії маги, так її поранити.

— Ця тварюка? — вирвалося в мене.

— Сарана, — Оберон оббіг поглядом усе зібрання.

Принц ще й досі стояв за його плечем, начебто бажав сказати щось і не зважувався. Похмурою горою височів Уйма. Гарольд опустив білу голову.

— Ми здогадалися, — пробурмотіла я. — Але не відразу.

— Ага. Це не люди, не тварини, не підняті мерці. Це навіть не величезна амеба, хоч вони в чомусь і схожі. Це страшна казка, породження хворого світу. Те, про що забули, перестає існувати, те, в що вірять — виникає з небуття. Якби ми могли зараз не вірити в Сарану…

— Але чари дужчі за нас, — невлад сказав принц. — Неможливо опиратися тому, що сильніше!

Оберон пильно глянув на нього. Принц зніяковів.

— Якби ніхто не вірив зараз у Сарану, — провадив король, дивлячись на Олександра, — вона станула б сама по собі…

— Як можна не вірити в стрілу, що стирчить у твоєму горлі? — пробурмотів Гарольд.

Оберон посміхнувся.

Уперше після повернення він посміхнувся; посмішка зовсім його змінила. Я впізнала його остаточно й тільки цієї миті — коли він посміхнувся — зрозуміла, що все закінчиться добре.

— Можна. Але важко. Тому зараз ми зробимо ось що…

Він на мить замислився. Подивився на Фіалка. Перевів погляд на Гарольда, потім на мене.

— Добродії маги дорогі… Прошу вас на коротку нараду.

Як тільки він це сказав, Уйма кивнув кошлатою головою та відійшов до ґанку. Там стояла, кутаючись у шкіру, принцеса Філумена — щохвилини ставало спекотніше, а вона все загорталася у витерте хутро, й Безліч ішов через усе подвір’я просто до неї.

Стражники вклонились, відійшли до діжки, де блищав під сонцем Фіалк. Один тільки принц Олександр найдовше не міг зрозуміти, що йому час піти — й зрештою відійшов, спотикаючись і оглядаючись, мовби чекав, що його покличуть назад.

Ми залишилися в затінку намету — я, Гарольд і Оберон. Рада магів. На мить у мене подих перехопило.

— Ви, двоє, — тихо сказав Оберон. — Сказати, чим вам зобов’язане Королівство? Не скажу, ви самі знаєте. Сказати, чим я вам зобов’язаний?

Він раптом поморщився, ніби від болю. Як учора, коли зривав із себе червоні нитки, які його обплітали.

— Це не так, — глухо заговорив Гарольд. — Ваша величносте… Це зробила Ліна і… — він затнувся. — І некромант на ймення Максиміліан, що прийшов із-за Відьминої печатки. А я забув вас, як усі. Я надто захопився справами, турботами… Родиною, вихованням сина, побутом, дріб’язками, звичайними речами, які прив’язують людину до буденного світу… Я забув вас, я перестав бути частиною Королівства.

Я швидко піднесла до очей руку з розчепіреними пальцями. Колись король навчив мене розрізняти людей, котрі належать Королівству, — і всіх інших. Караван ішов дорогою, що вела геть від міста, і в юрбі в узбіччя стояла Една, я побачила її — тої миті вона ще належала Королівству…

Я глянула на Гарольда, побоюючись, що він говорить правду і якщо дивитимуся чарівним зором, я його не побачу. Але він стояв тут, у затінку намету, й біле волосся падало на обличчя.

— Гарольде, — голос Оберона раптом зробився дуже теплим. — Друже. Такі, як ти, залишаються частиною Королівства, навіть якщо вдень торгують у крамниці сиром, а ввечері панькаються з дюжиною шмаркачів. Ти забув — але ти ж згадав! І не засмучуй мене своїм винуватим виглядом: я винен куди більше, але ж не ношу чорного й не обливаюся слізьми!

Він скинув рукавичку й простяг долоню Гарольдові. Обидва стояли майже хвилину, стискаючи руки та дивлячись один одному у вічі. Біля ґанку Уйма стояв, тримаючи свої лаписька на тендітних плечах Філумени; принц Олександр переступав з ноги на ногу та дивився вбік.

— Далеко встигли відійти обози? — тихо запитав Оберон. — Жінки, діти?

— Далеко, — Гарольд кашлянув. — Я сподіваюся.

— Ця тварюка може бути небезпечною в агонії. Ланс затопив місто, розлився дуже широко, тримає оборону… але йому важко. І ще мене тривожить одна людина… Коротше кажучи, або ми покінчимо з Сараною швидко — або це обернеться новими лихами.

— Виходить, покінчимо швидко, — тихо сказала я.

Оберон скоса на мене глянув.

Це був особливий погляд. У мене дух перехопило.

* * *

Фіалк повернув до нас зубату морду. Його грива звисала до землі, по гострих іклах раз у раз пробігав довий рожевий язик — начебто Фіалк точив зуби перед боєм. Оберон, не мовлячи й слова, підсадив мене в сідло — мої ноги зависли, не торкаючись до стремен.

Я вмію літати, але на спині у Фіалка відчула себе… як на вершині світу. Засніженій вершині, тим більше що він був такий білий і теплий на дотик, і косував на мене через плече хоч і глузливо, але по-дружньому. В мене знову перехопило подих, а тим часом Оберон скочив на спину Фіалку в мене за спиною. Кінь клацнув крокодилячими щелепами, нижні ікла стали сторчма, як вуса на старовинному портреті. Не чекаючи прямого наказу, кінь рушив кроком через подвір’я до воріт.

61
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело