Выбери любимый жанр

Королівська обіцянка - Дяченко Марина и Сергей - Страница 36


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

36

— Уймо, а ти не думаєш, що він просто полетить на цій кулі, а ми знизу ручками помахаємо?

Людожер подивився на Максиміліана. Той сидів на камені, привалившись спиною до жовтуватих ребер нашої «кабіни», напівзаплющивши очі, час від часу болісно чхаючи від попелу.

— Не полетить, — сказав Уйма вагомо.

— Не полечу, — ледве чутно підтвердив Максиміліан. — Узагалі. Нікуди. Тут і залишуся. Ліпше вже гмурри, ліпше принц-чума…

— Помовч! — гаркнув Уйма і відразу посуворішав.

— Тоді він просто відпустить кулю, — сказала я. — А сам утече.

— Утече? — Уйма хмикнув. Максиміліан пчихнув, піднявши такий вітер, що навколо зметнулася ціла хмара попелу.

— Не втечу.

— Не втече, — із задоволенням підтвердив Уйма. — Ходімо, магу. Останнім часом нам не дуже щастило із принцами, може, тепер поталанить?

І ми пішли. Хмари попелу, що зависли над землею, відзначали наш шлях по плато. Жодна собака не вийшла нас зустрічати; Уйма впевнено вів мене до місця, де підіймався із землі найближчий до нас стовп диму.

Це виявився не дим, а пара. Вона виривалася з-під землі, як з-під кришки від каструлі, а поруч із дірою, звідки вона підіймалася, лежав круглий камінь. Занадто круглий, як на мене. Такі камені у природі не зустрічаються.

Уйма роздумував хвильку, не більше. Потім уперся в камінь чоботом, примірився й штовхнув — так, щоб перекрити вихід пари. Камінь стукнув, роздмухуючи нову хмару попелу, ми з Уймою опинилися начебто в хмарі — він по пояс, а я по груди. Пара перестала підійматися з-під землі.

— А раптом через це станеться виверження вулкана?

Я огледілася. Чорні конуси величезних гір здіймалися навколо плато, верхівки їх ховалися за хмарами.

— Уймо…

— Зачекай.

Земля під ногами здригнулася. Уйма відступив, відтягуючи й мене. Круглий камінь підстрибнув, наче каучуковий, і відкотився убік. Усе навколо затягло попелом, я закашлялася. З ущелини вирвалася спершу пара — вона сичала, як змія. Потім з’явилася голова. Я мало не заволала вголос.

У нього були очі, як тарілки, чорні й на все лице. Крім цих очей, я нічого навколо не бачила.

— Чого треба? — запитало сварливо чудовисько. — Кого тут принесло?

Уйма подивився на мене. Я опустила посох (виявляється, за хвилину до того, я, сама не усвідомлюючи, приготувалася рознести вщент чудовисько), зібралася з духом і відкрила рота, щоб відразу закашлятися.

— Ну? — гаркнуло чудовисько зовсім уже по-хамськи. — Чого припхалися?

Я уявила, як учинив би на моєму місці Оберон. Щоправда, на Оберона ніхто б так не репетував. Не посмітив би.

— Вітаємо, добрий е-е-е… мешканцю. Ми посли короля Оберона з-за Печатки. З важливою справою до принца-саламандри, — я намагалася говорити чемно, але якомога байдужіше.

— З-за Печатки? — істота помовчала. Навколо нас повільно осідав чорний пил.

— Ми прилетіли на вогненній кулі, — поважно сказав Уйма.

— Ну, заходьте, — ще трохи подумавши, мовило чудовисько. І зникло внизу, в ущелині.

* * *

Укотре Уйма здивував мене вмінням проникати у вузькі щілини.

Під землею були сходи, повністю затягнуті парою. Я ніколи не була в парній, але там не може бути гарячіше. Напевно, так почувається круте яйце; Уйма почервонів. Не замислюючись, стяг із себе куртку й сорочку, і знову ощасливив мене спогляданням його волохатих грудей і засмаглого округлого живота.

А я наважилася тільки на те, щоб ширше розстебнути комір. Найбільше в світі мені хотілося вискочити назовні, але наш страшненький провідник уже квапив нас і окликав звідкись із глибини. Уйма рішуче рушив униз оповитими парою сходами, і мені нічого не залишалося, як затримати подих, прищулитися й, задихаючись, посунути за ним.

На нижньому майданчику наш провідник завернув у коридор, потім ще раз завернув і ще раз. Ми опинилися в підземному залі. Тут було би майже темно, якби не червоне підсвічування звідкись знизу. Я розгледіла овальний і неглибокий, приблизно по коліно, басейн — прозорий, викладений кольоровими камінчиками по бортах і по дну. Щось метнулося в мене над головою і я підняла посох. Здоровенна ящірка (чи маленький крокодил?) пробігла по темній стелі, викрешуючи іскри. Вона вся — від морди до хвоста — світилася гарячим червоним світлом. Стриб — бульк — піднялася пара з басейну — дивна істота почорніла, стала мокрою, глянсовою, вискочила з води й зникла в темряві.

— Так отож… — наш провідник зняв окуляри. Виявилося, його круглі очі, які так мене налякали, були лише двома опуклими скельцями. А те, що ховалося під ними, цілком могло зійти за людське обличчя — літнє, не дуже симпатичне, але цілком звичайне. У нас у школі сторож точнісінько такий же.

— Так отож. Королю піду доповісти, то що доповідати?

— Ліна Лапіна, маг із-за Печатки. Уйма, син Охри-Кісткогриза, лю… мій охоронець.

Гуп — бульк — пшшш!

Я стрепенулася. Ще одна червона ящірка впала в басейн, як розпечений шматок заліза, спливла парою, згасла й зникла.

— Так і доповімо, — строго сказав наш провідник. — Тільки, цеє… магію в нас тутечки в хід не пускати! Ми народ сумирний. Якщо щось нам не до вподоби — закатаємо в лаву й утопимо в сірці. Чужого нам не треба.

Так, бурмочучи, він розтанув у червонуватій напівтемряві. Ми з Уймою переглянулися.

* * *

Ми з півгодини сиділи спина до спини, мовчали й дивилися на ящірок. Іноді їх довго не було, тоді раптом одразу по кілька штук рухалися просто по стелі. Бігли — розпечені, прозорі — можна було розгледіти їхній хребет і ребра, і навіть — нечітко — нутрощі. Із шипінням плюхалися в басейн, піднімали хмари пари, вигулькували на бортик і розбігалися хто куди — звичайні чорні ящірки, от лишень дуже великі.

— Уймо, що вони роблять?

— А я звідки знаю?

Мовчання. Булькання, шипіння, шурхіт лап по каменю. Знову тиша.

— Як ти думаєш, некромант нас дочекається?

— Куди він дінеться, жритраву? Він боїться.

— А ти не боїшся?

— Кого? — Уйма знизав плечима, аж я похитнулася. Від нього пахло свіжим потом, як у спортзалі. Не дуже приємний, але й не зовсім противний запах.

Ми знову помовчали.

— А чому в них так жарко?

— Подобається їм.

— Я вся мокра…

— То роздягнися.

— Не можу. Незручно.

Уйма хмикнув, хотів ще щось додати, але в цей момент повернувся наш провідник. Він з’явився з темряви так зненацька, що ящірка, яка бігла по стелі, зашпорталась, зірвалася й гепнула на підлогу, розсипаючи іскри. Я відсмикнула ногу — не вистачало ще обпектися!

Ящірка втекла в басейн. Чоловічок урочисто вклонився:

— Наказано провести вас до покоїв. Його величність і його високість приймуть вас.

* * *

Це був справжній королівський палац, дарма що під землею. Краса навкруги така, що я на якийсь час навіть забула про спеку. І меблі, й прикраси на стінах, і статуї якихось королівських предків — усе було кам’яне й гаряче.

Усюди горів вогонь — у щілинах, нішах і у величезних коминах. Зрозуміло, звідки нагорі стільки диму. Гарячі ящірки сиділи на стелі, як комарі літнього вечора. Їхня розпечена шкурка переливалася всіма відтінками червоного й жовтогарячого, і це виглядало краще, ніж будь-яка новорічна гірлянда.

Уйма прямував серед усіх цих дивовиж, безпристрасний, як справжній дикун, і до того ж голий. Я не знала, соромитися мені його чи пишатися таким охоронцем: занадто вже красиво відсвічував червоний вогонь на його мускулистих, дзеркальних від поту руках.

Нарешті ми прийшли. У високому залі горіло зо двадцять коминів (я вже ладна була задиміти), уздовж стін стояли крісла й статуї, а в центрі височіли два трони — більший і менший. Я подивилася спочатку на принца — і роззявила рот: принц-саламандра був дуже худий, чорний і абсолютно без одягу. В усякому разі, мені так спершу здалося. Розгубившись, я глянула на короля — той теж був худий, чорний і гладенький, тільки навколо голови в нього стовбурчилося сиве волосся. Наступної секунди я з полегшенням зрозуміла, що це не нагота: тіло короля було вкрите темною лускою, лускатий комір обрамляв тонку шию, над коміром стирчав гострий кадик, як у нашого фізкультурника, а обличчя була нормальне, людське й дуже величне, хоч і надміру рум’яне.

36
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело