1q84. книга ІІІ - Мураками Харуки - Страница 36

• Предыдущая
• 36/99
• Следующая

Вона легенько приклала руку до живота. І прислухалася. Звісно, хоч як уважно прислухалася, нічого не почула.

Так чи інакше, Аюмі Накано вже нема на цьому світі. В готелі, що в районі Сібуї, їй наклали на обидві руки міцні холодні наручники й задушили, але, наскільки було відомо Аомаме, злочинця все ще не знайшли. Провели судово-медичну експертизу й, зашивши розрізане тіло, віднесли до крематорію і спалили. В цьому світі така людина, як Аюмі Накано, вже не існує. Її тіла й крові не стало. Вона збереглася тільки в документах і пам'яті.

Е ні, можливо, це не так. І вона все ще бадьоро живе у світі 1Q84 року. Можливо, невдоволено бурмоче, що їй не дозволяють носити пістолета, й далі підсовує штрафні квитанції під «двірники» автомобілів, що порушили правила паркування. Може, навчає учениць столичної середньої школи вищого ступеня, як уберегтися від вагітності — не допускати до себе партнера без презервативу.

Аомаме хотіла побачитися з Аюмі. «Якби я піднялася аварійними сходами у зворотному напрямі до столичної швидкісної автостради й повернулася до колишнього світу 1984 року, — міркувала Аомаме, — то, можливо, випадково з нею зустрілася б. Там Аюмі все ще жила б, а мене не переслідували б типи з секти „Сакіґаке“. Можливо, ми зайшли б у ресторанчик, що в Ноґідзака, й випили б склянку бургундського. А може…

Піднятися аварійними сходами у зворотному напрямі до столичної швидкісної автостради?»

Ніби перемотуючи назад магнітофонну стрічку, Аомаме повернулася думками в минуле. Чому досі вона про це не подумала? «Спробувавши ще раз спуститися аварійними сходами вниз зі столичної швидкісної автостради, я не знайшла входу до них, — згадувала вона. — Ці сходи навпроти рекламного щита фірми „Ессо“ зникли. Та, можливо, зворотний напрям по них відкритий. Треба не спускатися, а підніматися. Ще раз пролізти у склад матеріалів під столичною швидкісною автострадою і звідти, у зворотному напрямі, сходами вибратися на автостраду номер три. Напевне, передусім я мала б зробити саме це».

Подумавши про це, Аомаме захотіла негайно побігти звідси й, доїхавши до Санґендзяя, перевірити таку можливість. Може, вдасться, а може, й ні. Але спробувати варто. Одягшись у той самий костюм і взувшись у ті самі туфлі на високих каблуках, піднятися сходами, обліпленими павутинням.

Однак вона стрималася від такого наміру.

«Е ні, не годиться, — вирішила вона. — Я не можу на це піти. Адже я змогла побачити Тенґо саме тому, що потрапила в 1Q84 рік. І, можливо, тому запліднилася від нього. Будь-що мушу ще раз зустрітися з ним у цьому новому світі. Принаймні до того часу не можу покинути цей світ. Хоч би що сталося».

Наступного дня пополудні подзвонив Тамару.

— Насамперед про збирача плати «NHK», — сказав Тамару. — Я дзвонив у контору радіотелевізійної корпорації. Збирач плати, відповідальний за цю дільницю кварталу Коендзі, повідомив, що не пам'ятає, щоб стукав у двері квартири номер 303. Мовляв, він раніше перевірив, що на дверях було приклеєне повідомлення про автоматичний переказ плати з банківського рахунку. Казав, що зазвичай дзвонить у дверний дзвінок, але ніколи не стукає у двері. Бо тоді рука боліла б. Уточнив, що того дня, коли до вас приходив начебто збирач плати, він сам обходив іншу дільницю. З його розповіді видно, що він не бреше. Його знають як наполегливого й приязного ветерана з п'ятнадцятирічним стажем неперервної роботи.

— То що з того виходить?

— А те, що існує імовірність, що до вашої квартири приходив несправжній збирач плати. Схоже, начебто хтось, прикинувшись службовцем «NHK», стукав у двері. Співрозмовник з радіотелевізійної корпорації також занепокоївся. Бо поява фальшивого збирача абонентної плати для них неприємна. Його начальник хотів, якщо можна, зустрітися безпосередньо зі мною і все обговорити. Звісно, я відмовився. Мовляв, шкоди нам не завдано, тож не варто надмірно роздувати цю справу.

— А може, той чоловік душевнохворий або переслідує мене?

— Гадаю, що ваш переслідувач такого не робив би. Не мав би з цього жодної користі, а тільки насторожив би вас.

— А чому той чоловік, навіть якщо він душевнохворий, вибрав саме мою квартиру? Хоча є багато інших. Я стараюся робити, щоб світла в кімнаті не було видно знадвору, й ходжу тихо, майже навшпиньки. Вікна постійно заслоняю і не сушу білизни на веранді. І все-таки той чоловік вибрав мою квартиру й стукав. Знає, що я переховуюсь. Або стверджує, що знає. І якось намагається змусити мене відчинити двері.

— Думаєте, він ще раз прийде?

— Не знаю. Але якщо він всерйоз намагається змусити мене відчинити двері, то, мабуть, приходитиме доти, доки свого не доб'ється.

— І це вас лякає?

— Ні, не лякає, — відповіла Аомаме. — Просто це мені не подобається.

— Як, звісно, й мені. Та навіть якщо той фальшивий збирач плати знову прийде, ми не можемо звертатися до «NHK» або до поліції. А якщо ви подзвонити про його прихід і я негайно вирушу до вас, то, можливо, його вже не застану.

— Я сама дам собі з ним раду, — сказала Аомаме. — Хоч би скільки він мене провокував, я не відчиню дверей.

— Він, мабуть, вдасться до різних провокацій.

— Можливо, — погодилася Аомаме.

Тамару коротко відкашлявся і змінив тему розмови.

— Засоби тесту отримали?

— Його результат позитивний, — просто відповіла Аомаме.

— Значить, попалися?

— Саме так. Спробувала два різновиди тесту, але результат той самий.

Запала мовчанка, схожа на літографію, на якій ще не вирізьблено ієрогліфів.

— Не сумніваєтеся?

— Від самого початку я про це знала. А тест — лише підтвердження.

Якийсь час Тамару гладив пучками пальців цю літографію мовчання.

— Мушу вас одверто запитати, — сказав Тамару. — Ви збираєтеся народити чи перервати вагітність?

— Не перериватиму.

— Тобто народите?

— Якщо все піде добре, пологи настануть у червні-липні наступного року.

Тамару прикинув у голові цифри.

— Якщо так, то нам доведеться дещо змінити в наших планах.

— Вибачте.

— Не варто, — відповів Тамару. — У будь-якій ситуації всі жінки мають право народити дитину й дістати надійний захист.

— Як у Декларації про права людини, — сказала Аомаме.

— А ще мене цікавить: ви здогадуєтеся, хто — батько?

— Після червня я ні з ким не мала статевих стосунків.

— Так що, сталося начебто непорочне зачаття?

— Якщо так сказати, то побожні люди, мабуть, розсердяться.

— Взагалі якщо зробити щось незвичне, то обов'язково хтось сердитиметься, — сказав Тамару. — Однак якщо ви завагітніли, то треба якомога раніше пройти обстеження спеціаліста. Залишатися самій у цій квартирі до пологів не годиться.

Аомаме зітхнула.

— Залишіть мене тут до кінця року, я вам клопоту не завдам.

Тамару на хвильку замовк. А тоді відповів:

— Як ми й домовилися, побудьте в цій квартирі до кінця року. Але на початку наступного вам доведеться переїхати в безпечніше місце, де легше отримати медичну допомогу. Ви розумієте?

— Розумію, — відповіла Аомаме. Але не мала певності. «Якщо я не зустрінуся з Тенґо, то хіба зможу звідси поїхати?» — подумала вона.

— Одного разу жінка завагітніла від мене, — сказав Тамару.

Якийсь час Аомаме мовчала.

— Від вас? Але ж ви…

— Це правда. Я — «голубий». Безкомпромісний. Здавна і тепер. Таким залишуся і в майбутньому.

— Але від вас жінка завагітніла.

— Будь-хто може помилитися, — сказав Тамару. Однак в його словах не відчувався гумор. — Не буду докладно розводитися, це було в молодості. Лише один раз. І то попався.

— А що сталося з нею?

— Не знаю, — відповів Тамару. — Знав її до шостого місяця вагітності. А потім перестав спілкуватися.

— Після шостого місяця вагітності аборт неможливий, правда?

— І я це розумію.

— Імовірно, що дитина народилася, — сказала Аомаме.

— Можливо.

— Якщо дитина народилася, то ви хотіли б з нею побачитися?

— Вона мене особливо не цікавить, — не вагаючись, відповів Тамару. — Я не таке життя собі вибрав. А ви хотіли б зустрітися з власною дитиною?

• Предыдущая
• 36/99
• Следующая