Выбери любимый жанр

Дві Вежі - Толкин Джон Рональд Руэл - Страница 37


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

37

— Велів, — анітрохи не зніяковів Меррі. — Я саме збирався сказати, але ж ви позасипали мене запитаннями… Наказано передати: якщо правитель Рохану і Гандальф будуть ласкаві під'їхати до північної стіни, Древес буде радий їх побачити. Я, зі свого боку, можу додати, що там же приготовлений обід з найкращих ласощів, які власноручно відібрав я, ваш покірний слуга!

І Меррі знову поважно вклонився. Гандальф погрозив йому кулаком:

— З цього і треба було починати! Поїхали, Теодене! Нам треба ще обминути озеро, але це не дуже далеко. Древес розповість тобі багато цікавих речей, адже він і є Фангорн, найстаріший та наймудріший з ентів.

— Поїхали, — кивнув головою Теоден. — До побачення, славетні гобіти! Я охоче запросив би вас на гостини до мого дому. Там би ми посідали у затишку, і ви б розповіли мені все, що завгодно, про ваших предків, починаючи хоча б і зі створення світу, про старого Тобольда та його зілля… А поки що — до побачення!

Гобіти разом вклонились.

— Ось, значить, який він, ярл Рохану, — шепнув Пін. — Симпатичний старий. Чемний…

Розділ 9 ЩО МОЖНА ЗЛОВИТИ В КАЛАМУТНІЙ ВОДІ

Арагорн, Гімлі і Леголас не поїхали з Гандальфом. Гобіти спустились до них, коней відпустили пастись та всілись усі разом на руїнах. [144]

— Здається, наше полювання скінчилось, — сказав Арагорн, придивляючись до гобітів. — Навіть не віриться. І куди нас доля закинула!

— Саме час нам, скромним мисливцям, розгадати нарешті свої скромні загадки, — запропонував Леголас. — Поки значні особи зайняті значними справами…

- І ми хотіли б вас послухати, — попросив Меррі. — Древес дещо розповів, але в нього відомості не повні.

— Давайте по порядку, — заперечив Леголас. — Ми вас шукали, а не навпаки, ми й питати будемо перші.

- І першими трохи поїмо, — додав Гімлі. — В мене голова аж тріщить, та й полудень давно минув. Я багато чого пробачу цим шибеникам, якщо вони наділять нас хоч чимось зі своїх трофеїв!

— Дамо, дамо тобі і поїсти, й попити! — пообіцяв Пін. — Як тобі зручніше — подавати сюди чи пообідаємо у кордегардії? Бо ми обідали під відкритим небом, щоб, не змикаючи очей…

— Наскільки я встиг зауважити, принаймні одне око ви змикали, — перервав його Гімлі. — Ноги моєї не буде у орчій конурі, а орчих запасів і до вуст не візьму!

— А тебе ніхто й не примушує, - сказав Меррі. — Можеш повірити, нам орки теж до смерті набридли. Але Саруман не зовсім з глузду з'їхав, оркам ворота стерегти не доручав. Тут стояли люди, вони мали особливі пільги, і харчі їм постачали відбірні.

- І тютюнець? — спитав Гімлі.

— Тютюнець — це вже окрема історія, — ухильно відповів Меррі. — По обіді про все дізнаєшся.

Гобіти провели дорогих гостей під арку, потім у двері наліво, далі по східцях до просторої кордегардії; там стояв довгий стіл, у високому каміні горіли уламки деревини. Раніше у приміщенні було, мабуть, тьмаво, бо єдине вікно виходило до підворіття — але тепер крізь пролом проходило доволі світла.

— Хмизу в нас бракує, - вибачився Пін, — бо дрова, скільки ми не шукали, всі вогкі. Але тяга відмінна — видно, камін ще цілий. Відтак я вам зараз грінок підсмажу, бо хліб тут зовсім черствий.

Вони посадили друзів за стіл, а самі щезли у коморі та повернулись навантажені посудом, пляшками й різноманітними наїдками. [145]

— Не відвертай носа, друже мій Гімлі, - сказав Меррі, виваливши на стіл все, що приніс. — Це не корм для орків, а їжа, яка личить людині, як висловився б шановний Древес. Що будеш пити — вино, пиво? Маємо пречудове барильце! Ось першокласна шинка, ось грудинка — можемо підсмажити пару скибок. Правда, зеленини ніякої нема — постачання кепське, останнім часом привозу не було. І солодкого нічого, крім хліба з медом. Згодиться?

— Ще й як! Вважай, що ми розрахувалися!

Гобіти пригощали та пригощались самі, немов і не обідали. «У доброму товаристві гріх не попоїсти», — казали вони.

— Які дбайливі! — сміявся Леголас. — А якби ми нині не з'явились, ви з чемності складали б товариство один одному?

— Прошу не прискіпуватись! — образився Пін. — В полоні нас, можна сказати, майже не годували, та й раніше — хіба то харчування! І не пам'ятаю, коли ми всі востаннє їли досхочу!

— Однак піст вам не зашкодив, — зауважив Арагорн. — Ви, братці, так би мовити, розквітли.

— Вірно, — підтвердив Гімлі, дивлячись на друзів поверх келиха з вином. — Волосся густе стало, завилося, я б сказав навіть, що ви підросли, якщо це можливо у гобітів вашого віку. Древес, видно, вас голодом не заморив!

— Що ні, то ні, - визнав Меррі, - але енти тільки п'ють, а чи водою наїсися? Звісно, трунки Древеса корисні, але нам важко без чогось істотнішого.

— А, то ви пили воду ентів! — вигукнув Леголас. — Тоді не варто дивуватися вашому розквіту. В старих піснях воді Фангорну надають чудодійні властивості.

— Багато чого надають Фангорнові, - сказав Арагорн, — а я туди так і не навідався. Хотілося б почути про нього та про ентів теж.

— Енти? О, енти — це таке! Ну, по-перше, вони дуже різні. Всілякого розміру… та все таке. І потім їхні очі… Дивні такі очі, розумієте…

Пін безпорадно змахнув руками — опис не складався, але швидко здогадався, що сказати:

— Та взагалі, ви ж їх бачили здаля! У всякому разі, вони вас помітили й сповістили, що ви прямуєте сюди, а коли познайомитесь ближче, то все самі зрозумієте. [146]

— Це нечесно! — обурився Гімлі. — Хто ж починає історію з середини!

— Куди поспішати? — заспокоїв його Меррі. — Спершу давайте, якщо вже всі ситі, напхаємо люльки та покуримо! Хай нам хоч на часинку примариться, ніби ми знову в Бригорі чи в Рівенделлі…

І він витяг з кишені добряче наповнений шкіряний кисетик.

— У нас цього добра хоч греблю гати, — похвастався він. — Якщо забажаєте — можете набрати на дорогу, скільки душі завгодно. Уявляєте, сьогодні вранці ми з Піном заради розваги вивуджували з води що трапиться і бачимо — гойдаються два барильця. Відкрили, а там — тютюн, вищого ґатунку й зовсім сухий!

Гімлі взяв дрібку, розтер між пальців, понюхав:

— Дуже запашний!

— Ще б пак! Це ж наша продукція, з Довгонора, на барильцях було тавро фірми Люлькасів. А ось як вони сюди потрапили — хто здогадається? Я й не чув, щоб ми торгували з Саруманом… Ну, чи згодиться?

— Згодилось би, якби ми мали люльки, — зітхнув Гімлі. — Бо я свою загубив десь у Морії, а може, й раніше. Вже й забув, який той тютюн на смак. Ви часом не виловили з мутної водиці пару люльок?

— На жаль, ні! — розвів руками Меррі. — Всюди пошаруділи — нема. Може, Саруман такі розкоші одному собі дозволяв? Не стукати ж у двері Ортханка, мовляв, чи не позичите люлечку? Нічого, обійдемось, покуримо, як брати, по черзі…

— Постривай! — перехопив Пін, сунув руку за пазуху та витяг мішечок, що висів на шнурці. — В мене тут зберігаються деякі скарби, ліпші, ніж зловорожий Перстень. Ось, тримай: моя стара дерев'яна люлька. Ось ще: люлька запасна. Я їх через півсвіту ніс, сам не знаю нащо — адже куриво давно все витратив! Аж ось і знадобилися…

І він подав Гімлі добре обкурену люльку з широкою пласкою голівкою.

— О найвеликодушніший з гобітів! — вигукнув Гімлі. — Я твій боржник!

— Чудово, — посміхнувся Леголас. — А тепер давайте вийдемо на свіже повітря. Подивимось, звідки вітер віє. [147]

Вони вийшли й посідали поблизу від зруйнованих воріт. Звідти добре було видно всю долину — туман здійнявся високо і помалу танув.

— Нечасто я втомлювався як оце сьогодні, - сказав Арагорн, розпалюючи люльку.

Він розправив плащ, ліг, витягнувши ноги, і заходився пускати з люльки покручені кільця диму.

— Як гарно, — засміявся Пін. — Знову бачу нашого Блукача!

— А він нікуди й не дівся. Я і той, і другий, і Дунадан, і Блукач…

Довго нікому не хотілося порушити приємну тишу. Диміли люльки, сонце гріло землю скісним промінням крізь високі білі хмаринки. Леголас, лежачи горілиць, дивився на сонце, не примружуючи очей, та тихесенько наспівував. Потім рішуче сів:

37
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело