Выбери любимый жанр

Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Хаггард Генри Райдер - Страница 19


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

19

Він уже встиг вимити свій гутаперчевий комірець, ретельно витрусити і почистити піджак, жилет, штани, що добряче зносилися в наших мандрах, і сумно гойдав головою, розглядаючи численні діри. Потім, акуратно склавши одяг, він узяв черевики і пучком папороті зчистив з них бруд. Змазавши їх шматком жиру, що його він розсудливо приховав, зрізаючи з м’яса антилопи, Гуд почав їх натирати, поки вони не набули більш-менш пристойного вигляду. Потім, уважно оглянувши черевики через монокль, він узувся і продовжив свій туалет. Вийнявши з маленької дорожньої торбинки, з якою ніколи не розлучався, гребінець зі вставленим у нього крихітним дзеркальцем, капітан став ретельно розглядати обличчя. Мабуть, він залишився невдоволений побаченим, оскільки став розчісувати і пригладжувати своє волосся. Зазирнувши знову в дзеркальце, він, очевидно, знову собі не сподобався і почав мацати підборіддя, на якому красувалася чимала щетина, оскільки він не голився вже десять днів.

“Невже він збирається голитися?” — подумав я.

Справді, узявши шматок жиру, яким він щойно мастив черевики, Гуд ретельно прополоскав його в струмку. Потім, знову порившись у торбинці, він вийняв маленьку безпечну бритву, якими зазвичай користуються люди, подорожуючи морем. Старанно натерши жиром підборіддя і щоки, Гуд почав голитися. Очевидно, цей процес був вельми болісний, бо він повсякчас охав і стогнав, а я аж корчився зі сміху, спостерігаючи, як він прагне хоч якось причепурити густу щітку, що стирчала врізнобіч.

Нарешті йому вдалося абияк поголити праву щоку, і тут я раптом побачив, як щось зблиснуло в нього над головою.

Із лютою лайкою Гуд схопився на рівні (добре, що в нього була безпечна бритва, інакше він напевно перерізав би собі горло). Я теж схопився, але мовчки, і ось що побачив. Кроків за двадцять від нас стояла купка тубільців. Вони були дуже високі на зріст, з мідно-червоною шкірою. У деяких на голові маяли пишні султани з чорного пір’я, а на плечах красувалися накидки зі шкур леопарда — це все, що я встиг роздивитися.

Попереду стояв юнак років сімнадцяти з піднятою вгору рукою, в позі античної статуї дискобола, очевидно, це він кинув ніж, який, наче блискавка, промайнув над головою капітана.

Поки я їх роздивлявся, з юрби тубільців наперед виступив старий з гордою поставою воїна і, схопивши юнака за руку, щось йому сказав. Після цього всі попрямували до нас. Сер Генрі, Гуд і Амбопа ухопилися за рушниці й загрозливо підняли їх догори, але тубільці зовсім не звернули на це ніякої уваги і продовжували підступати ближче. Видно було, що вони не бачили вогнепальної зброї, інакше б не поставилися до неї з такою зневагою.

— Киньте рушниці! — гукнув я до своїх товаришів.

Мені було очевидно, що тубільців треба переконати в наших мирних намірах і спробувати викликати їхню прихильність. Це була єдина можливість зберегти наші життя. Отож я виступив наперед і звернувся до літнього воїна, котрий щойно утримав хлопця від нападу.

— Привіт вам! — сказав я зулуською навмання, бо якою іще я міг до нього звертатися.

Я був неабияк здивований, що він мене зрозумів.

— Привіт! — відповів він, правда, не чистою зулуською, але тією говіркою, що ми з Амбопою відразу його зрозуміли.

Згодом ми дізналися, що ці люди говорили старою зулуською мовою. Між старою і сучасною зулуською була приблизно така ж різниця, що існує між мовою Чосера[46] і англійською мовою XIX століття.

— Звідки ви прийшли? — звернувся до нас старий воїн. — Хто ви? І чому у трьох з вас обличчя білі, а у четвертого таке ж, як у синів наших матерів? — додав він, показуючи на Амбопу.

Я поглянув на нашого зулуса, і у мене промайнула думка, що старий правий. Обличчя Амбопи, як і його величезний зріст і постава, були такі самі, як у цих тубільців. Але на ту мить я не став на цьому зосереджуватися.

— Ми чужоземці й прийшли сюди з миром, — відповів я неквапно, щоб він мене зрозумів. — А цей чоловік, — додав я, тицяючи на Амбопу, — наш слуга.

— Ти брешеш, — заперечив літній воїн, — жодна людина не може перейти гори, там усе живе гине. А втім, брехня твоя ні до чого. Чужоземці не мають права ступати на Землю Кукуанів. Ви всі повинні загинути. Такий закон короля. Готуйтеся до смерті, о чужоземці!

Зізнаюся, ці слова мене неабияк приголомшили, особливо коли я побачив, що кожен тубілець здійняв руку до пояса, на якому у нього висіло щось вельми схоже на важкий, великий ніж.

— Що говорить ця стара мавпа? — запитав мене Гуд.

— Він говорить, що вони збираються нас убити, — похмуро відповів я.

— О Господи! — простогнав Гуд і, як завжди, коли він був сильно схвильований, підніс руку до рота і вийняв свою штучну верхню щелепу.

Потім він хутко вставив її назад і, присмоктуючи щелепу до піднебіння, лунко клацнув язиком.

Цей жест Гуда справив на тубільців таке враження, що у гордих кукуанів вирвався крик жаху, і вони злякано позадкували.

— Що сталося? В чому річ? — з подивом запитав я сера Генрі.

— Це зуби Гуда їх так збентежили, — схвильовано прошепотів сер Генрі. — Він їх вийняв, і вони злякалися. Вийміть їх, Гуде, вийміть зовсім!

Капітан негайно ж скорився і спритно ухитрився засунути обидві щелепи в рукав своєї фланелевої сорочки.

Наступної хвилини цікавість узяла гору, і тубільці повільно, з побоюванням знову наблизилися до нас. Очевидно, вони вже забули про свій милий намір перерізати нам горлянки.

— Скажіть нам, о чужоземці! — урочисто вигукнув старий, показуючи на Гуда, що стояв у самій фланелевій сорочці, з наполовину поголеним обличчям. — Як це може бути, що ця товста людина, тіло якої вкрито одягом, а ноги голі, у якої волосся росте лише на одній половині блідого обличчя і зовсім не росте на іншій, у якої в одному оці є ще одне око — прозоре і блискуче, — як це може бути, що в нього зуби самі виходять із рота і самі повертаються на місце?

— Відкрийте рота! — шепнув я Гуду.

Капітан негайно ж роззявив рота і, дивлячись на старого воїна, вищирився на нього, як розлючений пес, оголивши двоє червоних ясен без найменшої ознаки зубів, як у слоненяти, яке щойно народилося.

У глядачів вирвався вигук подиву.

— Де його зуби? — перестрашено загомоніли вони. — Ми їх щойно бачили на власні очі!

Одвернувшись від дикунів із презирливою міною, Гуд провів рукою по своєму ротові і, знов обернувшись, вищирився на них, і — диво! — тубільці побачили два ряди прекрасних зубів.

Тоді юнак, котрий жбурнув у нього ніж, кинувся долілиць із гучним, протяжним криком жаху. Що ж до старого воїна, у нього від страху помітно затремтіли коліна.

— Я бачу, що ви духи, — пробурмотів він, запинаючись, — бо жодна людина, народжена жінкою, не має волосся тільки на одній стороні обличчя і такого круглого, прозорого ока, і зубів, які рухаються самі! Простіть нас, о повелителі!

Нічого й казати, як я зрадів несподівано щасливому повороту справи. Поблажливо всміхнувшись, я гордовито проголосив:

— Ми згодні дарувати вам прощення. Тепер ви повинні дізнатися правду: ми прибули з іншого світу, спустившись із найбільшої зірки, яка світить вночі над вашою землею, хоч ми такі ж люди, як і ви.

— О! О! — простогнав у відповідь хор здивованих тубільців.

— Так, ми прибули із зірок, — продовжував я із милостивою усмішкою, сам дивуючись зі своєї брехні. — Ми зійшли на землю, щоб погостювати у вас і ощасливити ваш народ своїм перебуванням у вашій країні. Ви бачите, друзі мої, що, готуючись відвідати вас, я навіть вивчив вашу мову.

— Авжеж, це так! Це так! — разом видохнули тубільці.

— О повелителю! — увірвав мою натхненну промову старий воїн. — Тільки вивчив ти її дуже погано!

Я поглянув на нього з таким обуренням, що він злякано замовк.

— Тепер, любі друзі, — продовжував я, — може, вам здається, що після таких довгих мандрів і вашого негостинного прийому ми захочемо помститися вам і уразити смертю того, чия святотатська рука наважилася кинути ніж у голову людини з рухомими зубами?

вернуться

46

Чосер (1340–1400) — відомий англійський поет, засновник англійської літературної мови.

19
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело