Выбери любимый жанр

Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга) - Вільде Ірина - Страница 39

Перейти на страницу:

Изменить размер шрифта:

Відчувалося, що тітка Клавда вельми задоволена з того, Що вона настільки старша від кволої Сидоркової жінки.

Завчено й послідовно викладає Олена справу Наталі Ілаковичевої: вся біда в тому, як каже Філько, що не знати, яка в неї хворість, бо вона не погоджується на жодні аналізи. Взагалі не визнає себе хворою.

— Вона завжди, — спромагається Олена на критику родички, — ставила себе понад усіх у нашій родині, бо в неї вдома й у Сидора в парафії йшло все по заздалегідь розробленому плану, наче по шнурочку. Навіть явні невдачі: от хоч би те, що Сидір тридцять років добивався парафії у місті й таки залишився на селі, чи те, що Славко не закінчив студій, чи, врешті, його невдале одруження з Орисею Лісною — все вона старається представити перед нами, як щось заздалегідь продумане згідно з її і Сидора волею. Вона завжди — правда? — робила враження незалежної, гордовитої натури, але справжній її характер проявився щойно в недузі.

— Чекай, чекай, Гелю, а що, власне, бракує Натален?

— Та в тому й справа, що вона не дає жодному лікареві доступитися до себе. Орися каже, що вона катастрофічно втрачає на вазі, попросту тане перед очима і далі… Бачиш, що за твердий характер?..

— Не треба забувати, що вона з Річинських, — вставила репліку Клавда.

— …і далі твердить, що їй нічого не бракує, що в неї невеликий шлунковий розлад, а поза тим усе в порядку. А тим часом, каже Орися, вночі потай від своїх звужує собі спідниці, перешиває ліфчики, ушиває блузки. Якось, — каже Орися, — не могли вже знести того обману і силою, просто силою пасадили її на вагу. І що ти, Клавдуню, скажеш на це? Пізніше знайшла Орися отакенну каменюку у кишені халата.

— Рак шлунка, — винесла вирок тітка Клавда.

— Може бути. Але згадає Клавда моє слово: якщо Наталя й помре передчасно, то не від раку шлунка, а «овшім» причиною її смерті буде якийсь невеликий розлад шлунка. Бідний Сидорко…

— А, — сплюнула з серцем тітка Клавда, — бідний, бо дурний. Я вже тоді, як привела вона його перший раз як нареченого, подумала собі, що він — дурень. З такою статурою, з таким лицем, з таким тембром голосу, з такими манерами — і Натален. Її щастя, що в Сидорка ніколи не було справжніх друзів і не було кому викликати огиду до тієї екстравагантної панни. Я не раз гадаю собі, що невродливі мали куди б більше шансів виходити заміж, якби їхні наречені не мали друзів.

Через небувалу жару тітка Клавда залишилася в Олени на цілий день, заодно й пообідавши вже разом з Річинськими.

Надвечір, тільки-но Клавда збиралася послати Мариню по Фелікса, прибігла дівчина від панства докторів просити від імені пані докторової, щоб усе панство з Куліша пофатигувалося[84] на Джерельну, бо приїхав отець Ілакович з панею добродійкою.

Розпорядилася Клавда:

— Прийдемо, аякже ж, всі прилетимо на родинний зліт, лише ти побіжи і скажи отцеві, щоб прислав по їмосць і панну, так і скажи — панну, бричку. Передай, що так панна сказали.

— Знаю, знаю. Скажу, скажу.

— Світ валиться, коли вже й такого елеганта, як Сидорко, треба вчити галантності…

— Бо він не знає, що ти в нас, — виправдувала кузена Олена. Почувала себе ніяково, що так висипалася на Натален. До того ж перед ким? Перед Клавдою з її кілометровим язиком. Ні, не буде мати спокою, доки не подарує бідній Наталі хоч одного ласкавого слова та не попросить, бодай очима, пробачення в неї. Або краще не поїде взагалі на Джерельну. Хай замість неї підуть дівчата. Так воно й сталося, хоч Клавда ніяк не могла додуматись, що спонукало Олену залишитись вдома.

Хвороба страшенно змінила Наталю. Не те щоб постарила її. Навпаки. Жахливе було в тому, що недуга зробила з неї омолодженого трупа. Втрата ваги на перший погляд не впадала в око. Нездорова брезклість викликала фальшиве враження навіть деякої повноти в Наталі. Ілаковичева, просто з рук перукаря, в новій оранжевій, з чорним мереживом жоржетовій сукенці, з парадною опаловою брошкою на грудях, «овшім» приязна, але трохи наче стримана (так давно на людях не бувала!), перша заговорила про своє здоров'я.

«Овшім», «овшім», якийсь час почувала себе трохи недобре. Невеликий розлад шлунка. Але випила декілька раз напару з ялівцю, і, власне, вже все пройшло. Тепер треба, щоб повернувся її попередній апетит, і все стане на мірі. Але й з апетитом «овшім» іде до кращого.

На тому тижні не могла зносити запаху кминкового супу, а вчора, наприклад, з'їла шість великих ложок і з'їла б іще, як каже німець, «ес шмект нах нох»[85], але просто побоялася перевантажувати шлунок.

А втім, з нею траплялася вже раз подібна, точнісінько така сама історія, коли Славчикові було два рочки. Такі самі симптоми, як і тепер. Помучило її щось так зо шість тижнів, а потім порадив хтось пити напар з ялівцю і пройшло.

Зрештою, здоров'я Наталі, хоч і як воно всіх цікавило, скоро поступилося пекучому питанню з області політики.

Сидір Ілакович говорив стоячи (завжди вставав, коли збирався надовго затримати на собі увагу слухачів), потираючи за звичкою хребтом долоні підборіддя:

— Прошу панства, нам легко говорити і критикувати, але спробуймо ввійти у становище уряду. Нелегке воно, нелегке, коли сказати попросту: важке. Яких ще заходів має вживати уряд проти розкладницьких елементів, скажемо конкретніше, проти комуністів? Поголовно всіх запідозрених в комунізмі саджати в тюрму? Я й сам думав над цим. Це, прошу панства, не вихід з ситуації. Насамперед для такої акції Польща в даний момент має замало тюрем. Замало, прошу панства! Їх не вистачило б і в тому випадку, коли б усі школи по містах і селах перетворити на караючі заклади.

— За твоє здоров'я, Сидорцю, — вихилила тітка Клавда додатковий келишок коньяку, — аби ти нам жив та тривав! Чекай, чекай. З твоєї бесіди виходить, що кожна п'ята чи шоста людина у Польщі — то більшовик? А чи не передав ти часом куті меду? Як по-твоєму, Сидорцю, то й тут, серед нас, повинен знаходитись один червоний?

Вона засміялася, і дехто за нею, але отець Сидір зберіг попередній поважний вираз обличчя.

— Хай кузина не буде так оптимістично настроєна. Я трохи пізніше дам кузині доказ, що й серед нас, розуміє кузина, навіть серед нашого середовища знаходяться прихильники комуністичних ідей.

«Невже ж, — прошила тривога Олине серце, — вуйко мене має на думці?» Мала враження, що, виголошуючи цей натяк, Ілакович значуще глянув в її бік.

— Сидорцьо жартує, — Клавда спересердя хапає за карафку з коньяком, але в останню хвилину, передумавши, наливає не собі, а Безбородькові.

— Я не настроєний жартувати, Клавдочко. Терпеливість, кузиночко, терпеливість. Припустимо, я трохи переборщив, але все ж таки цифра комунізуючих дуже солідна, прошу мені вірити. Я не беру до уваги самих членів партії. Тих уже не так і багато. І вони самі нічого не могли б вдіяти, коли б не прихильники, оті новозаражені неофіти, фанатики. Ці найстрашніші. Я візьму тільки один такий приклад, як цьогорічна Першотравнева демонстрація. Преса з задоволенням відзначила, що в цьому році Першотравневі демонстрації в Нашому пройшли мирно, без крові. Що за політична короткозорість, прошу панства! Та, власне, й весь жах у тому, що такі речі проходять мирно. Що значить мирно? То значить, що уряд боїться зачіпати «вулицю». Поліція сховалася, як миш у нірку, а ті тим часом окупували місто. Найкращий доказ цьому — червоний прапор на ратуші. Це ж нечуваний в історії нашого міста скандал, а ті пишуть: «Мирно»! Так само мирно, без крові ті падлюки вивісили на громадській канцелярії у Ставках вивіску «Сільська рада депутатів трудящих», а у Вишні, де покійний Аркадій вклав стільки праці на користь народу, на шкільному будинку пришпилили табличку з написом: «Українська радянська школа». І це все відбулося дійсно мирно, прошу панства, мирно, і в цьому, повторюю, весь жах! Та що тут дивуватися, коли сам воєвода заявив у неділю в своєму інтерв'ю в «Кур'єрі», що «комуністичний рух на селі — це реальна сила». Я й не знаю, що тут казати. Якщо вони — реальна сила, то, виходить, ми — нереальна, чи як, прошу панства? І в такий загрозливий час, прошу панства, знаходяться навіть серед старої української інтелігенції суб'єкти, — це факт, прошу панства, — які не приховують того, що вони не мали б нічого проти совєтського ладу, аби тільки Україна була возз'єднана. Це… це… просто нечуване! Аби тільки возз'єднана, хай буде і совєтська! До чого докотився політичний нерозум тих людей! Припустимо, кажу, припустимо, що уряд асигнував би додаткові кошти і в країні було б побудовано ще кільканадцять караючих закладів. Але й це, прошу мені вірити, не дало б бажаних наслідків.

вернуться

Потрудилося прийти (пол.).

вернуться

З'їла, і ще хочеться.