Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна - Страница 21

• Предыдущая
• 21/55
• Следующая

- Не треба, - гордо вiдповiла Ейнора, - без очей менi дуже важко шити.

- Ось ножицi, i знай, - подала начальниця, - щоб повернула!

- Я ж їх не з'їм, - вiдрубала лялька, але вмить схаменулася й покiрно подякувала: - Дякую, що позичили.

- Гляди менi! - пробуркотiла Легарiя. - А клаптика не дам.

- Ейноро, - не витримав Китичка. - Знаєш, що менi прийшло в голову? А ти вiдрiж вiд шарфика i пошиєш собi хоч спiдничку.

- Справдi? - зрадiла Ейнора.

- Псувати такий чудовий i дорогий шарфик? - розгнiвалася начальниця. Я забороняю!

- От i не заборониш, шарфик не твiй! - вiдрубав їй Китичка.

- Шарфик мiй, - промимрив крiзь сон Кадриль. - Китичко, вiзьми ножицi i вiдрiж скiльки треба.

- Тодi, Ейноро, поверни менi ножицi, - простягла лапу Легарiя.

Але Китичка встиг першим схопити ножицi, чикнув ними i вiдтяв чималий клапоть. Хоч яка начальниця була незадоволена, вона змушена була поступитись, i Ейнора так взялася до роботи, що тiльки пальчики її миготiли i в такт їм вiї то здiймалися, то опускалися, а очицi Твiнаса ледве дивилися: такi були стомленi.

У головi в Твiнаса дедалi яснiше вимальовувався план, як вирвати Ейнору iз пазурiв Легарiї. Цей план вiн у думцi назвав ОК.

А обоє друзiв пiсля довгої розлуки нiяк не могли наговоритися - хоч як Кадрилю хотiлося спати.

- Поклади у нашу таємничу схованку ножик, ось вiн, - шепотiв Китичка. - I мiшечок я гарненько згорнув, але вiн добре потерся.

- Нiчого, до Тандадрики вiн ще послужить, - вiдповiв Кадриль, запихаючи здоровою лапкою ножик i мiшечок у кишеньку.

- I ще, - розхвилювавшись, песик аж затнувся, - вi... вiзьми мiй скарб, менi його вже досить. - Вiн сором'язливо подав згорнений клаптик паперу. - Тiльки з умовою: не дивись... Я сам тобi скажу, коли можна буде подивитися, домовились?

- Домовились, - кивнув головою Кадриль. - Я покладу цю рiч на самiсiнький спiд своєї кишеньки. - Вiн засунув лапу глибоко в кишеньку, i раптом у нього аж очi на лоб вискочили. - Оце-то... штука!

Вiн витяг iз кишеньки зiв'ялий цвiт гвоздики - той самий бiлий з надiрваною пелюсткою.

- О Китичко, - прошепотiв Кадриль, - це був не сон, не сон!

- Що, що? - не розумiв песик.

- Коли б ти знав, що там творилося... що там творилося у пiдземеллi... i це було не увi снi... тi бурульки, годинник, ножицi... музика... фрак...

- Спи, спи, - знову вмовляв його песик. - I знай: я вимовив наше заповiтне слово, коли корабель злiтав iз планети квiтiв.

- Я чув, - кивнув головою Кадриль, стискуючи в лапi бiлу гвоздику. Воно мене врятувало... тiльки воно... заповiтне слово.

- Справдi? - просiяв Китичка.

- Справдi. А зараз, поки я не заснув.... доспiвай нашу пiсеньку... хоч раз до кiнця...

- Тепер уже, хоч би що сталося, а я закiнчу її, - сказав песик. - Але я не знаю, з якого мiсця почати: чи з. того, де перервалося, чи знову спочатку?

- Спочатку.

Китичка вiдкашлявся, провiв лапкою по носику-квасолинцi i тихенько-тихенько, щоб чуло лише єдине вухо його друга, почав спiвати:

Справжнiй, а може, несправжнiй

Сидiв у гнiздечку кiкiлiс.

Сидiв у гнiздечку кiкiлiс,

У всьому на свiтi зневiривсь.

Лиш присмалив вiн свiй дзьобик,

А вже так у всьому зневiривсь,

Сидiв бiля рiчки кiкiлiс

I слухав, що крокодил

йому каже...

- Увага! - пролунав голос Менеса. - "Срiбна шишка" наблизилась до невiдомої планети.

Чи це не прокляття: пiсеньку знову не доспiвано! Зате роботящiй Ейнорi залишилося зробити кiлька стiбкiв, щоб закiнчити спiдничку, а з обрiзка клаптика вона викроїла хустинку, щоб нарештi прикрити свою лису голову. Рукавичку, щоб не заважала шити, вона заткнула за шнурок, яким пiдперезала сорочку. I без проникливостi Твiнаса можна було помiтити, як Ейнора не любить цiєї рукавички: вона її то стягає, то мне, то куди-небудь засуне. Може, це тому, що рукавичка нагадувала ляльцi тi безтурботнi днi, коли вона жила, мов принцеса на склянiй горi?

В РОЗВIДКУ

"Срiбна шишка" майже приземлилася, але так i не сiла, а почала, паче яструб, робити круги над невiдомою планетою.

- Увага! - знову пролунав голос пiлота.

Твiнас, який тiльки-но задрiмав, прокинувся й вiдразу втупився очицями в Ейнору. Чого ж це голка застигла в її руках, чого так засiпалися вiї i спохмурнiло личко, коли вона почула голос Менеса?

- ...Наближаємося до невiдомої планети, - пояснював пiлот. - Ми збилися з курсу i летимо довше, нiж було запрограмовано механiзмами корабля, тому повиннi сiсти i поповнити запас повiтря.

- Життєво необхiдний запас! - уточнила начальниця.

Пасажири заворушилися, приготувалися вийти, як тiльки зачують знайомий стукiт об поверхню землi. Лише Кадриль вiдпочивав собi далi, кволий i виснажений, їх уже не пiднiмало до стелi, i добре було всiм тiлом зручно вмоститись у м'якому крiслi. Але стукоту так i не почулося, i дверцята не вiдчинилися, i схiдцi не були спущенi.

- Увага, увага, - сповiщав новину за новиною голос пiлота, спускатися на поверхню планети дуже небезпечно. Все оповиває непроглядна iмла. Нiякого просвiтку. Треба послати розвiдника.

- Розвiдника?! - повторили всi здивовано.

- Начальнице корабля, просимо вибрати розвiдника, - сказав Менес.

- Я негайно органiзую вибори, - заметушилася Легарiя, страшенно задоволена, що отримала таке важливе завдання. - Негайно буде офiцiйно призначено розвiдника.

Вона одв'язала пояс, вилiзла на крiсло й оглянула пасажирiв такими очима, неначе вперше їх бачила.

- Як усiм вiдомо, - заговорила Легарiя, - розвiдник має бути за всiх найкмiтливiшим, найспостережливiшим i з найтверезiшим розумом; оскiльки через напад пацюка я стала iнвалiдом, то змушена, хоч з болем у серцi, вiд цього обов'язку вiдмовитися. - Вона скрушно зiтхнула. - Ейнора також не годиться в розвiдники, бо слiпа, мов крiт...

- I знову прозиває, - не витримав Китичка.

- ...мов крiт, хоча спiдницю пошила проворнiше вiд швачки, яка добре бачить.

- Ну й що кому до цього... - почала була рiшуче Ейнора, але вiдразу й похнюпила свою горду голову.

- Твiнас... - повернулась до пiнгвiна начальниця, а той так утягнув живота, пiдiбгав пiд себе танку й скорчився у крiслi, що нагадував сплющеного м'яча. - Твiнас, як усiм вiдомо, - спокiйно вела далi Легарiя, з-помiж нас найнезграбнiший, до того ж дуже кривий i вiчний сонько.

Твiнас, згораючи вiд сорому, позирнув на Ейнору. А ще зовсiм недавно вiн не звернув би уваги навiть на ще образливiшi глузування!

- I зовсiм i не дуже кривий, а тiльки трохи кривуватий, i не найнезграбнiший, а трохи незграбнуватий, i не сонько, а, - завагався песик, - а... трохи дрiмайло.

- Ква-ква-ква, - не витримала начальниця. - Попрошу бути серйознiшими! - вона зробилась грiзнiшою. - Кадриль...

- Тссс! - приклав лапу до носика, вiрнiше, до квасолинки, Китичка. Не будiть мого друга. Вiн дуже стомлений, у нього напухла лапа, вiн спить.

- Я не сплю, - розплющив очi Кадриль. - I якщо треба, як стриб... ну в розвiдку... - i вiн безсило ворухнувся в крiслi.

- Ти ще вiдпочинь, - пожалiла його начальниця, - до того ж i розвiдник з тебе не найкращий: гарячка i невиправний хаос.

- Про... пробачте, - не мiг уже витримати Китичка, - але ви знову прозиваєте. Ви весь час прозиваєте i прозиваєте!

- Треба дивитися тверезо не лише довкола себе, але i на себе, повчально сказала начальниця. - А крiм того, я сподiвалася, що ти обов'язково ще скажеш: не гарячка, а гарячкуватий i не хаос, а хао... хао... хаосик... ква-ква-ква...

Засмiялись i iншi пасажири, навiть Кадриль не стримався й усмiхнувся. Здихавшись бородавки, Легарiя вiднайшла почуття гумору!

Та смiшливий Китичка цього разу не засмiявся.

- I... i, - набрався вiн смiливостi й додав: - Ви зовсiм не подякували Кадрилю за те, що вiн спас усiх нас вiд загибелi на планетi квiтiв, ось як!

• Предыдущая
• 21/55
• Следующая