Золотий Ра - Білик Іван Іванович - Страница 48

• Предыдущая
• 48/102
• Следующая

Це було схоже на краплі ще гарячої крові.

Вчора Камбіс повернувся з невдалого морського походу на Карфаген, недорахувавшись половини підвладних йому фінікійських кораблів і майже двох третин посадженого на судна війська. Коли він підійшов до мемфіських брам, звідти з піснями й музикою вийшло велике шестя, яке очолювали вбрані в біле бритоголові жерці.

Таке видовище змусило царя на мить спинитись. Він послав спитати в жерців, чи не з нагоди невдалого походу перського царя вони влаштували свято. Серед бритоголових знявся переляк, вони всі підійшли до перського царя й шанобливо перед ним схилилися, бо єгипетським жерцям не личило падати перед смертним ниць.

— У єгиптян сьогодні велика радість! — заявили вони. — Бог богів явив нам своє земне обличчя. Таке трапляється раз на п'ятсот або й тисячу літ. Востаннє Всевишній сходив на землю за часів правління маловідомого тепер Небхепрура Тутанхамона...

— Його, як завжди, бачили тільки жерці? — прискалився цар на бритоголового єгиптянина, який щойно давав пояснення й мав бути головним жерцем.

— Земний лик бога Птаха може бачити кожен смертний, — заперечив головний жрець. — А зветься він по-земному Хапом.

— І я зможу його побачити? — з глузливою недовірливістю запитав Камбіс.

— Можеш! — відповів головний жрець і кивнув кудись назад. З натовпу тут-таки привели бичка-двохлітка, чорного, мов ефіопська смола, тільки на лобі його сяяла правильної форми трикутна зірка, а на спині був такий самий білий орел. — На китиці хвоста в нього подвійні волосини, а під язиком зображений священний жук скарабей, — пояснив головний жрець перському цареві.

— Ото й усе, щоб теля визнати богом? — перепитав цар.

— Ще треба, щоб корова, яка породила його, більше не могла породити жодного телятка, — додав головний жрець. — А ми вже в цьому пересвідчились. Отже, перед тобою справжній вісник бога богів — Хап.

— Бог з'явився в личині свійської худобини! — зареготав Камбіс. — Ану я зараз перевірю, який з нього «бог»!..

Камбіс видобув з піхов меч і хотів був протнути черево бичкові, та бичок раптом ухилився, й меч увійшов у м'якоть його задньої ноги.

Камбіс був стомлений з дороги й стромив меч назад У піхви, — тільки ще довго по тому реготав. А досхочу нареготавшись, наказав одшмагати жерців бичем. У Мемфісі довго було чути плач катованих, а потім єгиптяни ще довше оплакували муки священного бика.

Глухий гомін тривав до ранку, вранці Камбіс викликав до себе найродовитіших єгиптян і звелів, щоб вони припинили оте вовтузіння навколо худобини. Але ті відповіли йому, що не можуть і не повинні припиняти оплакування, бо великий бог Хап сьогодні над ранок помер.

Перський цар знову розреготався:

— Добрий мені «бог», помер од уколу мечем у ногу! Я ж з нього навіть кишки не повипускав!

Камбіс наказав закопати живими в землю дванадцятьох найродовитіших мемфісців.

А тепер над Мемфісом падав дощ.

Востаннє він падав над містом перед чотирма роками, тоді це було провістом розгрому від перських військ. Кому ж віщують лихо боги цього разу?

Сьогодні після заходу сонця померлого бога мали переправити на той берег священної ріки — в Місто мертвих, де парасхіти зроблять із нього мумію й підготують до вічного життя.

Гомін то наростав, то глухнув, перський меч виявився безсилим перед законом дідів, і всі це дуже добре розуміли.

Не розумів тільки цар.

Прексасп уже вкотре позирав на старого Креза, та колишній лідійський цар видавався втомленим і до всього збайдужілим. А Прексасп відчував: якщо хтось не втрутиться, то буде біда.

Прексасп віднайшов у собі звагу. Коли Камбіс підняв чару, він глянув на нього й сказав:

— Більше тобі не можна пити.

— А це чому ж? — Камбіс підозріливо втупивсь у Прексаспа. — Це тебе навчив Крез? — Полонений лідійський цар колись уже завважив Камбісові, що той п'є забагато грецького вина.

— Я маю право сказати й від себе, — відповів цареві Прексасп.

Камбіс був настроєний примирливо, певно, загрозливий гомін по той бік мурів трохи таки його налякав, але Прексасп уперше розмовляв з ним натяками. Камбіс підійшов до нього й стиснув за карк:

— Це ти на що натякаєш?

— Я не натякаю, — відповів Прексасп. Тоді йому раптом закортіло саме натякнути на щось лише їм двом відоме, та він стояв обличчям до порога й побачив там постать свого дванадцятирічного синка. Малий Артабан лякливо позирав на царя й кивав щось до батька, тому Прексасп відмовився од ризикованих натяків і сказав цареві те, що вже було раз мовлено Крезом: — Від хмільного слабнуть око й рука!

— Слабнуть? — трохи розчаровано перепитав Камбіс, який сподівався від Прексаспа гострішого слова. Цар відчував, що в грудях його накопичилося багато чогось такого, від чого раз у раз нагло перехоплювало подих і стискалися кулаки. Він розчаровано відвернувсь од свого чашника й побачив його синка Артабана. Цар зраділо перепитав: — Кажеш, слабне рука й око? Ану ж!.. Якщо я зараз улучу в яблучко з тридцяти кроків, це позатикає пельки всім, хто зважився зводити на царя такі наклепи...

Поки дванадцятирічний син Прексаспа робив батькові знаки й намагався викликати його за поріг, Камбіс підійшов до свого трону, взяв лук, спокійно прицілився й вистрілив. Хлопчик лише коротко крикнув і впав долілиць на поріг. Стріла хруснула й переламалась, і біле оперення з хвоста сокола тепер виглядало з-під його ще дитячого плеча.

Це сталося так швидко й несподівано, що всі царедворці позаклякали по своїх кутках.

— Сторожо! — крикнув Камбіс. — Ану подивіться, чи вміє стріляти з лука ваш цар!

Поки двоє сторожів розрубували трупик, троє інших швидко все збагнули й скрутили Прексаспа по руках і ногах. Коли ті двоє принесли маленьке серце з переламаною стрілою, Камбіс оглянув його й гордо проказав:

— У самісіньку середину яблучка!

Через два тижні після цієї події в стані перського війська під Мемфісом з'явився невідомий гонець. Він цілий день ходив серед лучників і списоносців, серед вершників та колісничих і скрізь голосно кричав, щоб ніхто більше не підкорявся наказам шаленого Камбіса, бо в столиці став царем молодший син Куруша Бардья. Камбіса всі так ненавиділи, що ніхто й пальцем не зачепив гінця, коли ж донесли про нього цареві, — в нього теж лишилось у стані трохи відданих йому людей, — того таємничого гінця не було й сліду.

Цар звелів:

— Покличте сюди чашника Прексаспа!

Прексаспа в Мемфісі також не знайшли. Два тижні тому він лишився сам-один у цілому світі, й це сталося протягом кількох годин. Прексаспова дружина повезла всіх своїх чотирьох дітей покатати за містом на його бойовій колісниці. Вона й раніше робила таке, але цього разу дорогу колісниці перебігло двоє крокодилів, коні схарапудилися й шарпнули вбік, а колісничий не зміг їх приборкати. Кована міддю важка колісниця перекинулась і задавила трьох дітей, а Прексаспову дружину колісничий, сам ледве живий, привіз додому з проламаною головою. Дванадцятирічний же Артабан відбувся ґулею на голові, тож негайно побіг сказати батькові про нещастя, але наразився на цареву стрілу.

Поки сторожі пригнали Прексаспа аж додому, поки згодом принесли й трупик його синка, дружина теж перейшла мостом Цінвад у потойбічне царство блаженних.

Віддавши грифам та шакалам понівечені тіла рідних своїх, як того вимагав закон пророка Заратуштри, він безслідно зник.

Цар Камбіс перелякався. Розіславши в усі боки догоню за втікачем, він никав світлицями колишніх фараонів і не знаходив собі місця. Торік йому приснився був сон, буцімто до нього підійшов чашник Прексасп і каже: «Сидиш ти тут у цьому Єгипті, а твій престол у Персії посів Бардья, сягнувши головою до самого неба!» Камбіс прокинувся в холодному поту. Бардья доводився йому рідним братом.

Сон був сном, але боги натякають людині в снах про цілком справдешні речі. Страх позбутися престолу бентежив перського царя. Хоча його рідному братові Бардьї було дано дуже багато маєтків, злий бог Анкра-Майнью міг підбити його захопити престол, поки він, Камбіс, утішається життям у нещодавно завойованому Єгипті.

• Предыдущая
• 48/102
• Следующая