І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович - Страница 44
- Предыдущая
- 44/129
- Следующая
— Не зовсім. У вашому кодексі моралі є один істотний недолік, так би мовити, прорахунок. Ви можете вдатися до насильства фізичного і вже вдалися до нього. Але до насильства над моїм, як ви кажете, талантом..
— О, невже ви нас вважаєте такими наївними? Не прорахунок, а саме точний розрахунок керував нами, коли ми вдалися до таких крайніх заходів. Поставити людину в найтяжчі умови, відібрати в неї найменшу надію на порятунок — сподіваюсь, ви вже ознайомились з нашими порядками і мали нагоду побачити крематорій, — а потім дати їй єдиний, маленький шанс врятувати своє життя…
Генерал з насолодою садиста тягнув останню фразу, намагаючись по обличчю свого співрозмовника прочитати, яке враження вона на нього справила. Але Поль напружив усі сили, щоб не виказати ані свого відчаю, ані своєї люті.
— Який же це шанс? — спитав він рівним голосом, таким рівним, що сам здивувався з свого спокою.
— Х-хе-хе! Хочете, щоб я так відразу й відкрив свої карти? А чому б мені їх і не відкрити! Адже про все, що ви встигли побачити на нашому заводі і побачите далі, про те, що я вам скажу зараз, ви не зможете розказати нікому, хіба що господу богу на тому світі! Бо ви вже не Поль Шеньє, а номер 2948, бо звідси навіть мертві не потрапляють на поверхню!
— Отже, той єдиний шанс, про який ви говорите, фактично дорівнює нулю?
— Для всіх, тільки не для вас і ще кількох таких, як ви. Якщо, звісно, ви вмієте логічно мислити… До речі, ви можете сісти і взяти сигару. Добра сигара сприяє логічному мисленню.
Генерал підсунув ближче до Поля коробку з сигарами і сам підніс йому запальничку. Припаливши, Поль жадібно затягнувся, і раптом усе навколо нього пішло обертом.
— Довго не палили? — відкілясь здалеку долинув до нього риплячий голос. — О, то нічого, зараз пройде! — Генерал говорив таким тоном, ніби він і Шеньє — старі знайомі, які зустрілися для звичайної розмови.
Поль затягнувся ще раз, і в голові у нього пояснішало. «Не виказувати свого хвилювання. Тримати себе в руках. Вислухати все, що скаже ця стара потвора. Я їм для чогось потрібен, і треба з цього скористатися. Головне — виграти час, і шукати, шукати, шукати виходу!» — повторював про себе Поль Шеньє.
— Ви могли б одержувати сигарети, — ніби між іншим кинув генерал.
— Ви для того мене й покликали, щоб повідомити мені цю приємну новину? — насмішкувато спитав Поль.
— Частково і для цього — ми можемо дещо полегшити ваш режим. Якщо побачимо, що ви людина розсудлива.
— Припустимо, що я людина розсудлива…
— Тоді ви будете мислити так: перемога Німеччини — то єдиний для мене порятунок за умови, що я сприятиму цій перемозі. Бо в разі поразки завод злетить у повітря, а разом з ним і я…
— А може, обійдемось без психологічних екскурсів, месьє генерал, і ви прямо скажете, чого ви від мене хочете?
— Гаразд, поговоримо відверто. Ви, я бачу, людина діла. Так от: нам треба, щоб снаряд з висотного літака падав не більше як за два — три метри від цілі, а зараз він падає за п'ять — десять метрів. З цією метою ми зібрали тут кілька першокласних інженерів. Нас не цікавить їх національність, політичні погляди і всілякі інші дрібниці, які так багато важать на поверхні. Від них, як і від вас, ми вимагаємо одного: допомогти нам розв'язати деякі технічні труднощі, які постали перед нами в процесі роботи над вдосконаленням приладів. Всі потрібні креслення і технічні розрахунки ви завтра одержите від головного інженера. У вашому розпорядженні буде бібліотека, помічники, ви матимете вільний доступ у всі цехи. За місяць ви повинні подати мені доповідь з вашими пропозиціями. Ми їх розглянемо, і, коли побачимо, що ви стоїте на правильному шляху, умова наша набирає сили — ми вам гарантуємо життя і вихід на поверхню після того, як завод буде розсекречено, тобто після перемоги. У цьому і полягає той єдиний шанс, про який я вам говорив…
… Поль Шеньє зусиллям волі відігнав від себе потворне обличчя генерала і обережно перевернувся на вузьких нарах, силкуючись не зачепити свого сусіда. Але Стах Лещинський не спав.
— Ну, й що ж ти вирішив? — спитав він пошепки, впритул наблизивши свої губи до вуха Поля.
— Я вже тобі сказав: подерти на шматки креслення і кинути їх просто в пику головному інженерові.
— Дурниці! — озвався Стах. — Ти мусиш взяти папери, які тобі дадуть, і напам'ять вивчити всі технічні розрахунки і взагалі все, що стосується цих проклятих приладів.
— Щоб доповісти про це господу богу, як казав генерал?
— Щоб передати їх на поверхню, коли нам пощастить тебе врятувати!
— Ми всі тішили себе незбутніми надіями. Після розмови з генералом я в цьому переконався остаточно. Коли б був хоч найменший шанс на втечу, мені б не довірили таємниці приладів.
— Але деталі пакують і кладуть на транспортер. Не може бути, щоб їх залишали тут, під землею. Очевидно, ящики відправляють залізницею кудись в інше місце. Місяць, який тобі дано, і треба використати на те, щоб вишукати спосіб, як з найменшою небезпекою для життя… У пакувальному працюють двоє наших — Андре Сюзен і Вацлав Вашек. Я сьогодні з ними пораджусь.
— Ми можемо завалити всю підпільну організацію!
— Ми створили її, щоб боротися, а боротьба — завжди риск. Наше завдання звести його до мінімуму. Але це вже справа комітету, а не твоя.
— Але чому саме я, один серед усіх, одержую цей шанс на порятунок? Ти, Жюль, Андре — всі ви можете зробити далеко більше для справи! У вас широкі зв'язки, стаж підпільної роботи, а я рядовий член руху Опору.
— У даному разі для справи може найбільше зробити Поль Шеньє. Ти інженер, а наше найголовніше завдання — передати кому слід таємницю приладів. От тому від імені комітету я й наказую тобі: зроби вигляд, що ти обома руками вхопився за ту соломинку, яку простяг тобі генерал!
— Коли ти наказуєш мені як голова комітету…
— Стривай! Спочатку перевір себе, чи вистачить у тебе сили піти на такий риск? Зваж: ми ще не знаємо, та й ніколи не дізнаємося, куди саме потрапляють ящики з деталями. Можливо, їх ще раз перевіряють перед навантаженням у вагони. Не забувай і того, що твоя тимчасова, як ми сподіваємося, схованка може перетворитися для тебе на домовину. Адже ми не маємо навіть уявлення про те, як ці ящики транспортуються, отже, й про те, як ти зможеш звільнитися! Ти готовий піти на такий риск?
— Я готовий виконати перше-ліпше завдання підпільного комітету.
— Тоді завтра ж розробляємо детальний план і починаємо готуватися до його здійснення. Ти будеш осторонь всієї підготовки, щоб не викликати підозри. Твоя справа запам'ятати все, що може здатися нашим друзям на поверхні… А тепер спи! Усім нам треба мати ясну голову.
Стах відсунувся від свого сусіди по нарах і відразу ж заснув.
Поль Шеньє ще довго лежав з розплющеними очима. Бетонна стеля низько звисала над нарами, і Полю здалося, що над ним справді нависла кришка домовини. Невже єдиний спосіб потрапити звідси на поверхню, це дати запакувати себе в ящик? Та й тоді, чи лишиться у нього хоч якийсь шанс побачити денне світло і розповісти людям про таємницю Проклятої долини? Дуже мізерний! Один проти дев'яноста дев'яти, а то й менше! Бо де гарантія, що він не задихнеться, поки матиме нагоду звільнитись? Адже ящик, в який його покладуть, може опинитись на самому споді, під горою інших, і тоді…
Поль здригнувся і рвонув на собі комір сорочки, ніби йому вже зараз не вистачало повітря. Отже, він боїться? Звичайно, боїться! Але боятися — це не означає бути боягузом. Він з власної волі і при повній свідомості погодиться на те, щоб його поклали живим у темну домовину. Але він вийде звідси! І виконає те, що йому доручать.
Напівпідвівшись, Поль сперся на лікоть і оглянув казарму. Десь у кінці проходу між рядами двоповерхових нар тьмяно блищала маленька електрична лампочка. Вона вихоплювала з темряви крайні від початку проходу нари і скрючену постать на ній. Полонений номер 1101! Його ввечері почала трусити пропасниця, і на ранок він, мабуть, не підведеться. А тоді для нього лишається єдина путь! Ні, геть звідси! І не для того, щоб врятувати себе. Він мусить вибити з рук ворога його страшну зброю! Коли у нього є найменший шанс досягти цього, він повинен з нього скористатися!
- Предыдущая
- 44/129
- Следующая
