Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 14

• Предыдущая
• 14/40
• Следующая

Вона енергійно закивала, вийняла щось зі своїх кишень і передала це мені. Я піднесла це до свічки. Це було намисто з підвіскою, що звисала знизу. Половина серця і декілька літер, що сформували б "кращі друзі", якщо їх з'єднати з рештою. Мої очі метнулись до шиї Джоні і знайшли іншу частину.

Я поклала підвіску в долоню і відкрила свій розум почуттям та вібраціям, які йшли від неї. найбільш недавніми бути сум та злість.

- Ти зрадила подругу, - сказала я, відкривши очі. - А тепер вона мертва.

Одинока сльоза прокотилась щокою Джоні.

 - Це моя вина. Вікі померла через мене.

Вікі. Ми з мамою обмінялись поглядами, які говорили "Ага, та сама Вікі". Мій пульс зріс. У цієї дівчини могли бути всі відповіді, які ми шукали.

- Я не бачу яким чином це твоя вина. - сказала я Джоні.

Дівчина навіть не піднімала очей, коли швидко почала говорити.

- Якби не я, то вона навіть не була б тут. Вона... віддалилась або щось в тому роді. Думаю, вона приїхала сюди, щоб втекти. Втекти від мене і від того, що я зробила, - слова виходили плутаними. - Якби всього цього не сталось... вона б була жива тепер.

- Почни спочатку. - Я потерла пальцем підвіску і ім'я прийшло до мене. - Почни з Джоеля.

Очі Джоні наповнились чимось схожим на страх.

- Ви отримали це від намиста?

Я повільно кивнула. Джоні сіла далі у своєму кріслі.

- Джоел був хлопцем Вікі. Ми всі ходили в школу разом, і випустились цього року. Але він... зрадив її. Зі мною.

Класика. А для чого ще потрібні найкращі друзі? Але хоча б видіння, яке в мене було, коли я тримала мобільник Вікторії, набуло сенсу. Я згадала злі слова, які сказала Вікторія: Ну, він не хоче тебе більше. Йому потрібна я.

- Я почувалась винною за це, - продовжила Джоні. - Сказала йому, що збираюсь розповісти їй.

Вона зупинилась і мама вловила те, чого вона не хотіла казати.

- Він розізлився.

Джоні кивнула.

- Він штовхнув мене до стінки. Пошкодив мені руку. Сказав, щоб я нічого не говорила. А правда в тому, що я не мала наміру казати Вікі про те, що ми зробили. Я не хотіла зробити їй боляче або втратити нашу дружбу.

- Тоді чому ти погрожувала розбазікати? - спитала я.

- Щоб налякати його. Може він би сказав їй сам або просто кинув її.

- Ти хотіла, щоб вона знала, але була надто безвольною, щоб самій сказати, - сказала я.

         Мама стисла моє коліно під столом і я зрозуміла, що була близькою до правди. Ми ніколи не хотіли завдати шкоди клієнтам, якими б мерзенними вони не здавались

- Ви праві, - сказала Джоні. - Вона найкраща подружка, яка в мене була і погляньте, що я зробила з нею. Вона заслуговувала на краще, ніж були ми з Джоелем.

Плечі Джоні затряслись, а лице закрили руки.

- Але ти набралась сміливості, щоб сказати їй, - сказала мама. Джоні шморгнула носом і підняла обличчі до нас.

- Я хотіла, щоб Джоел пішов з її життя після такого. Якщо він штовхнув мене, то хто зна, що б він зробив з нею, якби вона порвала з ним.

Мої думки дуже швидко змінювались. Може Джоел бачив Вікторію з Пері того вечора і вбив її через ревність. Раптово мене огорнуло полегшення. Тому що Пері не робив цього і тому, що Джоел не вбив мого брата також, а не лише одну Вікторію.

В кімнаті на декілька митей запанувала тиша. А тоді Джоні продовжила:

- Я хотіла, щоб вони порвали. Вікі зрозуміла, що він зраджує їй і в ніч, перед тим, як вона поїхала, вони сильно посварились. Вона сказала, що все скінчено. Я повинна була тримати рот на замку. Але я зрозуміла, що це все надто довго продовжувалось і світ повинен знати. Я сказала, що Джоел гуляв саме зі мною.

- Як вона сприйняла новини? - спитала я.

- Вона збожеволіла. - Джоні провела пальцями по намисту на шиї. - Саме тоді вона віддала мені назад половинку намиста. Сказала, що ми більше не друзі, і не будемо більше ніколи. - Плечі Джоні важко опустилися. - Вікі покинула місто. Я вважала, що можливо після довгих вихідних, вона трохи заспокоїться, а коли вона повернеться ми знову поговоримо. Можливо налагодимо стосунки. Тепер ми ніколи не зможемо поговорити.

- Вона дійсно приїхала сама? - запитала я.

- Я так думаю. - Джоні знизила плечима. - Хоча, це дійсно не схоже на неї.

Вона когось знала тут? - запитала мама.

- Нікого про кого я б знала, але...

Я нахилилася вперед.

- Але що?

- За тиждень до того як усе зруйнувалося, я відчула, що Вікі щось приховує від мене. Я була параноїком, так що я припустила, що вона склала два і два, і здогадалася про мене і Джоела. Але вона дійсно не знала про це. Отож... можливо вона приховувала від мене щось інше.

-  Джоел знав, що вона приїде сюди? - запитала я.

- Ні, але про це було неважко дізнатися. Її мама сказала мені куди вона поїхала.

- Може він приїхав сюди і ...

- Вбив її? - закінчила за мене Джоні. - Ймовірно. Я не знаю більш нікого, хто міг би. У неї не було ніяких проблем з кимось іншим. Просто найгірша у світі удача і недалекоглядність. Подивіться, кого вона вибрала собі хлопцем і найкращою подругою.

Вона витріщилася у стіл.

- Дурепа.

- Тобі потрібно поговорити з поліцією, - сказала я. - Розказати про все, що ти знаєш.

Вона відштовхнулася на спинку стільця.

- Ні. Я не хочу бути втягнутою в це.

Я гадала, чи зможу її умовити, але один погляд мами сказав мені все, що мусила знати. Мама читала її думки прямо зараз і усі вони були про рейс на літак.

Хоча Джоні не могла кинути все. Їй треба було поговорити з поліцією стосовно Джоеля. Перш ніж вони дізнаються про Пері і спрямують свою уваги на нього.

Я раділа тому, що Гебріел і я обмінялися номерами телефонів для роботи. Я прослизнула своєю рукою під стіл і почала набирати йому повідомлення.

СКАЖИ КОПАМ ПРИБУТИ ДО МОГО ДОМУ. НЕГАЙНО!

Мама запропонувала Джоні склянку води, яку та проковтнула за хвилину. Я затримувала її трошки довшим і приємнішим видінням, яке стосувалося намиста.

- Я бачу тебе і Вікі. Ви одягнені однаково, в білі сорочки і чорні краватки-метелики. Ви шепочете і смієтеся.

- Ми офіціантки, - сказала Джоні, й досі використовуючи теперішній час для своєї загиблої подруги. - Ми працюємо на модних вечірках та тому подібному в місті. Платять непогано, до того ж ми добре проводимо час.

Здавалося Джоні була задоволена чути такі спогади, але виглядала й досі неспокійною. Вона підвелася щоб йти.

- Повертайся знову, якщо захочеш інше читання, або якщо тобі треба буде просто поговорити, - сказала мама, проводжаючи її до фойє.

А потім відчинилися двері і Ентоні та Гебріел Тоскано увійшли в двері. Темні очі Гебріела були сповнені занепокоєнням, і я зрозуміла, що моє повідомлення було занадто туманним. Він напевно подумав, що я потребую допомоги.

І він рвонув сюди сам, а не прислав когось.

Я змусила не думати себе про це, або як гаряче він виглядав у цю мить, і  зосередилася на головному - на Джоні.

- Детектив Тоскано, - сказала я до батька Габірела. - Дякую, що прийшли.

Джоні зробила гігантський крок назад.

- Джоні  тут, - сказала я до Гебріела, - щойно закінчила читання. Вона була найкращою подругою Вікторії Хаппел. Вона хотіла аби я зателефонувала Вам, і вона могла розповісти те, що вона знає. Особливо про колишнього хлопця Вікторії.

Джоні втупилась на мене, явно у люті, через те, що я обдурила її. Я почувалася трошки винуватою. Але вона зрадила свою найкращу подругу. Принаймні, це вона могла зробити. Повідомити важливу інформацію поліції займе декілька хвилин. Потім Пері буде очищеним і все на цьому закінчиться. Джоні теж зрадіє, що я змусила її робити правильні речі.

Детектив Тоскано м'ягко взяв Джоні за руку.

- Ми швиденько поговоримо у дільниці, і тоді Ви підете у своїх справах.

- Ага, звичайно, - пробурмотіла вона.

Перш ніж вони пішли Гебріел обернувся до мене.

- Ти можеш зі мною пообідати в "Смакоті" через годину? Я поговорити про деякі речі.

• Предыдущая
• 14/40
• Следующая