Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 13

• Предыдущая
• 13/40
• Следующая

Він знизав плечима.

- Звичайно.

Він нахилився і поклав руки на мої плечі. Тут же через мене пройшла хвиля тепла. Я була рада, що він не вміє читати думок, адже все, про що я думала було те, наскільки надзвичайно привабливим він був. І про те наскільки спантеличеною я була думаючи про таке у подібному місці, у подібний час. Але я не могла боротись з цим. Я не могла змусити думки зупинитись.

Я подивилась в його темні очі, на його злегка прочинені губи, які були так близько до мене.

А потім він перевернув мене, як млинець.

- Гей! - сказала я, приглушеним через ліжко голосом.

- Вона була знайдена на животі, - сказав він.

- Ти міг би зробити це трохи ніжніше.

- Добре, більше ніяких рук. Я буду тебе направляти. Поверни голову вправо.

Я виконала і зробила глибокий вдих.

- Поклади ліву руку під тіло.

Це було незручно. Вона б так не лежала уві сні. Можливо вона намагалась піднятись, а після пострілу впала на власну руку.

- Розсунь трохи ноги.

Дякувати Богу він припинив користуватись руками.

- Поклади праву руку на нічний столик.

- Біля телефону? - спитала я.

- Не так далеко. Навіть не на столику, а скоріше на його краєчку.

Я дотягнулась пальцями і злегка поклала їх на дерево. Тоді я трошки прикрила очі і зосередилась. Кімната зненацька поринула в темряву. Але Гебріел не вимикав світла.

Я бачила минуле. Тиха темрява. Повільне дихання. Я втомлена. Задоволена і втомлена. Ніч все таки була не така й погана. Звук натискання на дверну ручку. Я підняла голову і сказала:

- Повернувся, щоб отримати ще?

Я почала підніматись на лікті, а потім почула голосний звук. Мене прошив раптовий біль, а потім нічого.

Я різко відкрила очі. Швидко дихаючи я сказала:

- Я бачила це.

- Бачила що? - спитав Гебріел.

- Вбивство. - я сіла, тримаючи руки на серці, намагаючись його вповільнити. - Я побачила, як це сталось. Вона лежала на животі, майже заснувши. А потім почула, як хтось зайшов. Вона почала підніматись і сказала: "Повернувся, щоб отримати ще?" і потім її застрелили.

- Хто це зробив? Хто застрелив її?

Я постаралась пригадати ще деталі з видіння.

- Була тінь зліва.

- Так, саме там стояв вбивця, коли застрелив її, - підганяв Гебріел. - Продовжуй.

Я притиснула пальці до скроні.

- В кімнаті було абсолютно темно. Я вдивилась лише тінь. І то нечітку.

Гебріел простогнав від розчарування.

- Це дуже зручно, правда?

Я скотилась з ліжка і поглянула на нього.

- Вважай мене шахрайкою, як хочеш. Які мотиви в мене були, щоб придумати це?

Він почав рахувати на пальцях.

- Розкрутити сімейну справу. Гроші. Власне шоу на телебаченні. Хто зна?

- Що мені зробити, щоб переконати тебе, що це не просто так?

Він поглянув на мене похмуро.

- Розкрий справу.

Глава 9

Мій сон був наповнений нічними страхіттями. Я продовжувала повторювати сцену вбивства Вікторії в моїй голові раз за разом. Я вертілась в ліжку. Повернувся отримати ще? Повернувся отримати ще? Повернувся отримати ще?

Ось що я знала. Вікторія Хаппел була мертва. Вона була застрелена в голову після сексу з моїм братом. Коли він пішов, хтось зайшов до кімнати. Вікторія вирішила, що це був Пері. Але це був не він, просто не міг бути.

Тому що Пері не вбивця.

Я мовчки повторювала це як мантру в темній кімнаті, поки намагалась змусити себе піти спати.

В наступному моєму сні я заблукала в лісах, не розуміючи куди йти, втомлена настільки, що мене засмоктало в лісову підстилку. Я не рухалась, коли комахи кусали мене. Я не кричала. Не прокидалась. Тому що в сні я знала, що просто сплю, і маленькі тваринки, які кусали та гризли мене просто були відображенням сумнівів, які їли мене. Сумнівів щодо Пері.

Я дивлюсь новини. Читаю статті. В більшості випадків останнім, кого бачать з жертвою є вбивця. Але Пері був моїм братом. І в мене не було причин думати про це. Крім того, він клявся мені, що коли лишав Вікторію, вона була ще живою. А Пері ж ніколи не бреше? Хор комах сміявся над моєю наївністю.

Я думала про всі ті історії, які він говорив дівчатам, про шрам та інше. Брехня звичайно, але невинна, лише щоб привабити. Він бреше дівчатам, які неважливі для нього. Він не бреше мені, відповіла я. Ти ж сама сказала це. Дівчата йому неважливі - скандували сумніви. Він закінчує з однією і переходить до іншої. Вони одноразові. Їх життя не важливі. Замовкніть! Мій голос настільки голосно пролунав в лісі, що я прокинулась і підскочила в ліжку.

Я прокричала слова вголос.

Мама ввірвалась і двері відскочили до стінки.

- Все гаразд? - вона спантеличено оглянула кімнату. - Що ти ще робиш в ліжку?

Я поглянула на будильник. Була десята ранку.

- Вибач, мамо. - я потерла очі- Я вже встаю.

- Ти бачила брата сьогодні?

- Ні, а що?

Мама зітхнула і стиснула руки.

- Він знає, що ти зайнята в поліцейському управлінні і пообіцяв, що працюватиме весь день. Це буде напружений день. Буде феєрверк вночі на пляжі. В нас багато замовлень, багато бізнесу. Перший замовник вже чекає, а Пері підвів мене.

Я виштовхнула з голові всі жахи, пов'язані з Пері. Я не могла думати про це зараз. Я відкинула ковдру і спустила ноги з одного боку ліжка.

- Я можу побути на читаннях з тобою.

Мамине обличчя посвітліло.

- Справді? Ти не проти? Я знаю, що ти зайнята.

- Без проблем. Гебріел мені ще не телефонував. - Я встала і потягнулась. - Дай мені п'ять хвилин.

В мене не було часу прийняти душ, тому я сполоснула обличчя холодною водою і зібрала волосся у хвостик. Натягнула сіру футболку і темні шорти та додала трохи блиску на свої губи.

Я поспішила сходами вниз, загальмувавши лише тоді, коли побачила ранкову газету. Вона була складена на кавовому столику і майоріла заголовком "Декілька зачіпок в смерті підлітка". Я підняла її і поглянула на фото Вікторії Хаппел. Хоча я бачила її смерть у своїй голові, але я ніколи не бачила її обличчя. Мої видіння йдуть з точки зору самої людини.

Вікторія не виглядала як звичайна вісімнадцятирічна дівчина. Вона була по-модельному гарна, з довгим темним волоссям, добре сформованим тілом, карими очима, які виглядали старшими, більш зрілими з приманливим поглядом у них. У кутику її рота був натяк на посмішку, а я була наповнена жалем через неї. Вона більше не посміхнеться.

Мама покашляла з кімнати для читань. Я поклала газету і поспішила. Оздоблення вже було встановлено: приглушене світло, м'яка музика, запалені свічки. Клієнт - дівчина трохи старша за мене - сиділа прямо, коли я ввійшла. Вона виглядала так, ніби потребувала душу і цілого нічного сну. В неї могла бути ніч гірша, ніж моя.

- Я не змогла знайти сина, - сказала мама, - але моя дочка приєднається до нас.

Дівчина повільно кивнула, її очі спостерігали.

- Як тебе звати? - спитала мама.

- Джоні. - сказала вона, ледь прошепотівши. Її довге коричневе волосся звисало, закривши, немов завіса, половину її обличчя. Вона взялась за надкушений ніготь. Всі решта були обкусані до шкіри.

- Як ти дізналась про нас? - спитала я.

- Я бачила ваші флайєри в місті. Нещодавно я втратила подругу. - Вона пожувала губу, вирішуючи скільки сказати нам. - Я тут тому що хочу знати чи вона ненавидить мене.

Від фрази "втратила подругу" я покрилась гусячою шкірою.

- Ви посварились, - сказала мама.

Очі Джоні поглянули на маму.

- Як ви дізнались? - а потім вона почервоніла. - А, екстрасенси, точно. Вибачте. Я просто... думаю, я не очікувала, що це правда.

- Чому ж ти прийшла? - спитала я.

Вона знизала плечима.

- За невеликим шансом, що це правда, я думаю. А якщо ні, тоді, напевно, це допомогло б поговорити.

Я могла зрозуміти таке.

- Мій дар працює таким чином, що я повинна тримати об'єкт.

• Предыдущая
• 13/40
• Следующая