Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 12

• Предыдущая
• 12/40
• Следующая

Лише вчора він був зацікавлений мною - фліртував і сяяв своєю ідеальною посмішкою. А зараз Гебріел поводив себе так, ніби я була огидна йому. Я схрестила руки і потупала ногою.

Нарешті він прийшов з довгов'язим згорбленим чоловіком, який, напевно, був менеджером в мотелі, відповідно до зв'язки ключів у його руках. Гебріел сказав мені, коли повернувся, що його батько подзвонив наперед, сказавши, що приїде "стажист", щоб зробити ще декілька фото.

- Я хотів би знати, коли знову зможу здавати кімнату, - сказав менеджер.

Гебріел взяв у нього ключі і почав віддирати жовту плівку.

- Це все ще місце злочину. Ми вам повідомимо, як тільки будемо в змозі.

- Але, знаєте, є люди, готові заплатити більше, щоб лишитись в цій кімнаті. Групки смерті.

- Бридота, - сказала я.

Гебріел кинув суворий погляд на чоловіка і менеджер, кивнувши, пішов.

Гебріел першим зайшов до кімнати мотеля. Я пройшла невдовзі поруч з ним і дивне відчуття сформувалось у моєму животі. Здавалось, що я дивлюсь кіно про себе або згадую сон. Ще раз я згадала, наскільки моє життя нагадувало шоу потвор. Звичайні підліткові дівчата були вдома, гуляли з друзями, дивились телевізор, фліртували з хлопцями по телефону. Я була в кімнаті, де відбулось вбивство.

Гебріел закрив двері за мною. Жалюзі були опущеними, від чого кімната була в тіні. Гебріел ввімкнув вимикач світла і сказав:

- Це була кімната жертви.

- Дякую, Капітан Очевидність.

Я роздивилась. Це була типова дешева кімната в мотелі. Одне королівського розміру ліжко (" У нас на 100% королівські розміри в "Королівському дворі""), нічний столик з лампою для читання, телефон, будильник і невеличкий телевізор на комоді. Стіни були брудно бежевими з однією дешевою мазаниною на тему кораблів, яка криво висіла над ліжком.

Гебріел зітхнув.

- То що ти робиш?

- Колись чув про ретрокогнітивну психометрію?

- Ні.

- Це здатність вловлювати або бачити події, які відбувались в минулому. Я вмію таке. Я торкаюсь до речі, сконцентровуюсь і інколи я здатна бачити видіння того, що відбувалось з цією річчю, коли до неї торкався ще хтось.

- Іноді.

- Так. Але лише тому, що це не спрацьовує завжди  не значить, що це не реально.

- Я не казав, що це не реально.

- Я не повинна бути екстрасенсом, щоб сказати, що ти зараз відчуваєш. Я просто повинна бути не ідіоткою.

Я побачила, як він майже посміхнувся, а тоді згадав, що повинен ненавидіти мене і його обличчя повернулось до серйозного виразу.

- Твоя думка прийнята. Я сяду тут в куточку і буду тихенько спостерігати.

Він впав у крісло.

- Добре. Мені можна торкатись всього?

- Ага.

Спершу я пішла до ванної кімнати і почала там свою роботу, дозволяючи пальцям торкатись, тримаючи за завісу від душа, за перемикачі холодної та гарячої води на змішувачі. Нічого цікавого не відбулось. Просто зернисті картинки людей, що виконували щоденну роботу. Я перемістилась в головну кімнату і сіла на краєчок ліжка, дозволяючи рукам відпочити на покривалі, яке було складене на краю ліжка. І відразу було відчуття того, що я ввімкнула канал порно з поганим сигналом. Спалахи всіх видів сексу дістались мене, але, в основному, нечіткі. Червоний жар защіпав мою шию і розтікся щоками. Я швидко встала, радіючи, що Гебріел не помітив як соромно мені стало.

Працюючи з речами, яких торкалось багато людей, можна отримати видіння, що змішуються одне з одним у безрозбірну картинку. Я сподівалась вловити щось від Вікторії, оскільки вона була найбільш недавньою жителькою кімнати. Але з того, що я щойно побачила, було ясно, що мотель не повинен був прати постільну білизну часто. Я повинна була знайти щось, на чому лишився її доторк.

Я озирнулась в пошуку пульту і знайшла його на верху телевізора. Я потримала його в руках, закрила очі, сфокусувалась. Нічого не побачила і відчула лише розчарування.

- Щось від пульту? - спитав Гебріел.

Надто довго він був тихим.

- Абсолютно нічого.

- Це добре, враховуючи, що вона не користувалась ним. Телевізор не працює. Вона жалілась в адміністрацію в ту ніч, коли її вбили.

Це пояснювало приголомшливо гостре почуття, що я відчула, коли тримала його.

- Погано, - сказала я.

- Чому?

- Якби працював телевізор, вона могла б лишитись і дивитись SNL. Не піти в "Смакоту". Не померти.

Він знизав плечима.

- Ми не можемо побачити майбутнє.

- Це ти правильно сказав.

Він підняв голову.

- Почекай на хвилинку, ти називаєш себе екстрасенсом, але не віриш в те, що люди можуть бачити майбутнє?

- Вірно.

Я перейшла до шафи і попробувала всі ручки на дверцятах.

- Чому ні?

Я знизала плечима.

- Ніколи не зустрічала того, хто міг би. І повір мені, враховуючи популяцію фріків у місті, з якого мої предки, якби був хтось, хто міг бачити майбутнє, ми б про нього вже почули.

- А що з новою Мадам Маслов, яка приїхала до міста?

- Просто шахрайка, - сказала я.

Він засміявся.

- Рибак рибака бачить здалеку.

- Я - не шахрайка!

Я втомилась захищати себе перед цим лузером. Розкішним лузером, з низьким, хриплим голосом і класним тілом, але все ж.

- А не думаєш ти, що це трохи лицемірно сердитись на людей, які не вірять в твій дар, коли сама судиш цю жінку Маслов так само, як люди судять тебе? - спитав Гебріел.

Я змушена була зізнатись собі, що він був правий. Але не мусила зізнаватись в цьому йому. Я поклала руки на стегна.

- Ти можеш замовкнути, щось я могла сконцентруватись?

Він вишкірився, але виконав прохання.

Я працювала по всій кімнаті ще хвилин двадцять, без конкретних результатів. Мені потрібно було місце, якого торкалась Вікторія і нещодавно не торкалась ще сотня людей. Але шукати таке місце можна було весь день.

- Готова закінчити? - спитав Гебріел з надією в голосі.

До мене прийшла ідея.

- В тебе є фото зі місця злочину?

- Аякже, в задніх кишенях.

Я застогнала. Розумник.

- Фото були зроблені, так?

- Так. А що ти хочеш побачити?

- Я повинна побачити в якій позі знайшли її тіло.

Він встав і подивився на ліжко.

- Я бачив ті фото. Я пам'ятаю. Вона лежала на ліжку.

Я зробила паузу.

- Я повинна відтворити їх.

- Що, пробач?

Я лягла на ліжко. Покривала та подушки були розібраними, я так зрозуміла, що для кровних доказів. Я лягла на матрац і подивилась на стелю, на яку ймовірно дивилась Вікторія Хаппел три ночі тому.

- Посунь мене в ту позу, в якій її знайшли. Настільки, наскільки зможеш.

Він похитав головою.

- Це бридко.

- Просто допоможи мені і будеш вільним весь день.

- Я не бачу, як це може допомогти. Більше того, я починаю думати, що ти просто марнуєш мій час.

Я припинила слухати його. Щось тут було не так. Я зосередилась на маленькій, ідеально круглій темній плямі на білій, як поп-корн стелі. Я примружилась.

- Що це? - спитала я, майже у себе.

- Що? - Гебріел прослідкував за моїми очима на стелю. - Я не бачу нічого.

Я піднялась на ліжку і встала навшпиньки. Тепер коли я була в декількох дюймах, я могла бачити все ясно. Я засунула палець туди.

- Тут дірка в стелі, - сказала я.

Гебріел заскочив на ліжко і дослідив відкриття.

- Точно зроблена людиною, мабуть з допомогою свердла.

- Вона дала б комусь згори повну картину ліжка, - сказала я.

Він кивнув.

- Ми повинні дізнатись, хто зупинявся в тій кімнаті, - він похитав головою. - Як мій тато пропустив це?

- Твій тато лягав на ліжко і дивився з позиції жертви?

- НІ.

- Тоді я, мабуть, не просто марную твій час, - сказала я гірко.

Він почервонів.

- Вибач. Це хороша зачіпка. Дякую тобі.

Я злегка зіштовхнула його з ліжка і повернулась в свою попередню горизонтальну позицію.

- Я ще не закінчила. Ти пересунеш мене в позу, в якій знайшли її?

• Предыдущая
• 12/40
• Следующая