Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 11

• Предыдущая
• 11/40
• Следующая

Пан Спелмен таки хороша людина. Коли ми зустрічались з Джастіном, його батьки ніколи не зважали на мою... особливість. Навпаки, вони повністю вірили. Цікаво, чи це не змінилось.

- Ви не вірите в мене? - спитала я.

- Звичайно вірю. І завжди вірив. - Він на мить зупинився, а потім зітхнув. - Буду чесним з тобою, Клер. Це перше вбивство, яке сталось в Істпорті за багато років. Жителі міста в паніці. Вони хочуть знати, що працює поліція, а не підлітки, не наші місцеві екстрасенси. Ти знаєш, що я поважаю і захоплююсь твоєю родиною, але я якщо хочу бути переобраним, то повинен уникати... неоднозначним прецедентів.

Я також зітхнула. Все було логічно.

- Я розумію.

- Те ж стосується і детектива Тоскано. Він зайнятий офіційним розслідуванням і, по правді, не дуже ведеться на це. Насправді він дозволив своєму мину працювати з тобою, роблячи послугу мені.

- Добре.

- Я знову прошу вибачення. Але я вірю, що ти добре попрацюєш з Джастіном і Гебріелем. Я дійсно думаю, що ти допоможеш нам з цим, Клер. І я ціню це.

Я прибула в офіс мера вчасно. Як і було сказано, пана Спелмена ніде не було видно. Тут були лише Джастін з Гебріелем, які стояли перед столом мера. На столі стояла пластикова сумка, до якої відразу метнулись мої очі. А потім я подивилась на Джастіна і Гебріела. Вигляд їх двох, що стояли один біля одного, оживив мене сильніше, ніж вранішня дієтична кола. Вони були красивими хлопцями. Нажаль, один з них був кретином.

Я кивнули їм обом.

- Джастін. Гебріел. Доброго ранку.

Спантеличення з'явилось на обличчі Гебріела.

- Клер? Що ти тут робиш?

А тепер була черга Джастіна дивуватись.

- Ви знайомі?

- Стоп, стоп, - сказав Гебріел, поклавши руку на лоб. - Клеріті Ферн. Клер? Клер це Клеріті Ферн?

Я стримала посмішку, хоча всередині вона розквітла.

- Так, ми одне і те ж. А що?

- То це ти скажена білка? - спитав Гебріел.

Я відчула, ніби мене штовхнули в груди. Все повітря просто вийшло. Вони вже дістались до нього. Він ще навіть не зайшов в шкільний хол, а діти дістались до нього. Вони сказали, що я - фрік.

Я впала духом. В нас все так добре почалось. Він був першим хлопцем, про якого я так думала, після Джастіна. Він приваблював мене і сам фліртував у відповідь. Всі мої надії ожили, а тепер знову вмерли.

Він був таким, як інші.

Мій розум затьмарився. Я шукала якусь елегантну відповідь. Зачіпку в образі, яку могла повернути йому - той вид самозбереження, який я практикувала в школі. Але нічого не могла придумати.

Джастін попереджуючи поклав руку на плече Гебріела.

- Слідкуй за словами, новенький.

- Джастін, ми можемо поговорити на самоті?- мій голос звучав юно і уразливо і я ненавиділа це.

- Я буду назовні. - Гебріел вилетів. Я чула, як він пробубонів щось про "сміховинно", перед тим, як захлопнув двері.

Я повернулась до Джастіна.

- Якого милого?

Він знизав плечима з схрещеними руками.

- Я ж казав, що в нього важкий характер.

- Ага, але що з прізвиськом?

Джастін сів і поклав лікті на стіл.

- Судячи з усього, він не в ладах з екстрасенсами.

- Мило.

Значить це не пов'язано з іншими дітьми в місті і моєю репутацією. Мабуть, все ще гірше, це щось всередині самого Гебріела. Значить та дурна ідея Джастіна, про яку вчора казав Гебріел, була насправді мною.

- Він погодився працювати з тобою, але лише тому, що мій батько змусив.

Я закотила очі.

- Ніби я вже не ненавиділа тебе.

- Припини, Клер. Це ж не щось, що ти робиш лише для мене. Це буде правильним.

Це було правдою. А тепер у мене була ще більша мотивація для швидкого вирішення справи. Я повинна була захистити брата.

- Добре, - сказала я.

- Чудово. Давай починати. - Джастін відкрив сумку на столі і вийняв з неї гаманець, помаду і мобільний. - Це все було її. Хочеш спробувати?

Я знизала плечима і взяла спершу помаду. Закрила очі. Нічого.

Далі я спробувала з гаманцем. Знову нічого. Я була рада, що Гебріел пішов з кімнати. Поки що я доводила лише власну даремність.

А потім я взяла телефон.

І тут же мене затягнуло. Перед очима були лише круги і туман, нічого конкретного, але емоції були сильними. Я плакала. Ні, Вікторія плакала... від злості. Я стиснула телефон сильніше і сконцентрувалась більше. Він тобі не належить.

Її голос був гучним і наполегливим. На тому кінці приглушено відповіли, але я не могла розшифрувати що. Ну, він очевидно не хоче тебе більше, продовжувала Вікторія. Йому потрібна я.

Зв'язок переривався. Я намагалась втримати його, скільки могла. Ми ще побачимо це.

Слова Вікторії розвіялись і я відкрила очі.

- Що це було? - спитав Джастін, широко відкривши очі.

- Я дещо відчула. Не знаю, чи це пов'язано, але може бути.

Я повторила те, що почула. На хвильку думала, чи могла Вікторія говорити про мого брата. Ні, вони ж тільки зустрілись в "Смакоті", правда? Це те, що він сказав. Джастін кивав, коли я повернула йому телефон. Я відчула невеликі ростки гордості. Тільки що я вперше прочитала щось для нас. Можливо, і я буду корисною.

Я подивилась за плече на двері і зітхнула.

- Пора розібратись з Паном крутим хлопцем, правда?

- Удачі, - сказав Джастін сухо.

Я залишила офіс і знайшла Гебрела, що ходив по холу. Я намагалась не помічати, як добре він виглядав у своїх широких шортах і темно-блакитній футболці. Зосередилась лише на тому, що він назвав мене божевільною білкою.

Видіння надихнуло мене. Повернулась моя впевненість і я була готова до розмови. Зрозумівши, що знайомство не пішло неправильно, я хотіла перша залагодити це.

- Я знаю, що ти не впевнений у роботі зі мною, - почала я.- Може, якщо я поясню свою здібність, то би будеш краще почуватись?

Гебріел не дивився мені в очі.

- Сумніваюсь.

Добре, забудемо про манери. Мій захисний щит знову піднявся. Я закрилась внутрішньо і зустріла його, як зустрічала Тіфані, Біллі, Френкі або інших раз-у-раз. З єдиним захистом, який у мене був. Словами.

- Слухай, я второпала, що в тебе проблеми у роботі з екстрасенсом. Повір, я не більше люблю працювати з ослами.

Його брови піднялись, а рот злегка відкрився. Я продовжила:

- Мер Спелмен змушує мене це робити так само, як і змушує тебе. То як на рахунок такого? Я не буду ставати у тебе на дорозі, а ти не будеш ставати у мене? Ми швидко вирішимо цю справу і більше не будемо ніколи розмовляти. Згода?

В його очах був спалах поваги. Він на мить поглянув на мене, повертаючи свої ключі навколо пальця. Нарешті, він заговорив.

- Я повинен тебе повести в кімнату в мотелі, де ти маєш зробити свою справу. А потім я відвезу тебе додому.

Він почав йти і помахав, щоб я йшла вперед, але я йшла на відстані. Мені потрібна була мить, щоб відновити власний самоконтроль. Я засунула тремтячі руки в кишені і декілька разів глибоко вдихнула. Давши йому відкоша я зберегла гордість і, мабуть, добилась певної поваги. Але під зовнішньою бравадою, мої груди стисло і легкий біль наповнив мене.

Так, я - Клер Ферн, сильна екстрасенсорна штучка, член родини фріків. Але якщо відірвати всі ці ярлики, люди могли б бути шоковані, знайшовши під ними звичайну дівчину. Яка не хоче провести всі свої дні захищаючись. Яка хоче того ж, чого хочуть всі.

Бути коханою.

Глава 8

"Королівський двір" являв собою єдину будівлю, що складалась зі з'єднаних кімнат, які розташовувались у формі L навколо дворового басейну. Вони пропонували це як "вид на воду", але подивившись у вікно, ви, здебільшого, помічали лише вашу машину. Тут було два поверхи. Кімната Вікторії була під номером 108, перший поверх, в самому кутку літери L, найдальша від рецепції.

Кімната мотелю була загороджена жовтою поліцейською плівкою. Я стояла біля неї і чекала поки пан Щось-у-заду закінчить справи на рецепції.

• Предыдущая
• 11/40
• Следующая