Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 10

• Предыдущая
• 10/40
• Следующая

А потім, так само швидко як і з'явилась, вона зникла. Те що могло стати великою бійкою (я б поставила на Пері, доречі) закінчилось так само швидко, як і спровокувалось. Сесіль прийшла, як пані і злегка вибачилась і, перши ніж ми помітили, потягнула Стівена додому як невинне дитя, яке вже нагулялось.

- Давайте будемо повертатись, - сказав Пері, однією рукою беручи мене, а іншою - маму.

- Ви двоє йдіть, - сказала я. Я більше не була в настрої для фільму вдома. - Я пройдусь на пляж, щоб очистити думки. Завтра зранку я маю зустрітись з Джастіном і Гебріелем і почати працювати над пошуком вбивці Вікторії Хаппел.

Пері забрав руку з мого плеча.

- Що? - спитала я. - Ти знаєш, що Джастін попросив мене попрацювати з поліцією над цією справою.

Він лише кивнув.

В чому проблема? І тоді я зрозуміла. Надто переживаючий братик. Я підійшла і погладила його по голові.

- Мені не загрожує небезпека, Пері. Припини хвилюватись.

З цим я повернулась на підборах і пішла в бік лунаючого прибою.

Я завжди любила океан: аромат солі в повітрі, відчуття піску під ногами, вітер в моєму волоссі. Ми з Джастіном провели багато днів на пляжі. Він поцілував мене перший раз у житті саме на пірсі. Я зрозуміла, що кохаю його, коли ми тримались за руки на набережній. Навіть взимку ми гуляли по піску, регочучи, коли вітер відкидав нам волосся у обличчя.

Я могла лишитись з Джастіном. Він хотів цього і обіцяв, що ніколи більше не зрадить. Все було б набагато простіше, якби я лишилась. Але гордість не дозволила мені. Я порвала з ним і повернулась до статусу недоторканої. Місяць я не була на пляжі.

Тепер же я була рада повернутись. Спершу, почувалась погано і навіть проронила декілька сльозинок, але тепер пляж знову став моїм, я могла ігнорувати спогади про Джастіна і насолоджуватись красою океану.

Я опустилась на пісок і закрила очі. Я настільки сфокусувалась на звуках настигаючих і відступаючих хвиль, що не почула кроків за собою. Я не знала, що хтось стоїть за мною, доки руки не  стиснули мої плечі.

Глава 7

Я підхопилась. Пері відступив, піднявши руки.

- Я думав, ти почула, що я йду.

Я притисла руку до серця.

- Ні, я не чула. Ти налякав мене.

- Вибач,- сказав він, сівши на пісок обличчям до мене. Він дивно виглядав: в очах пустка, на обличчі вираз слабкості, немов він був шокований.

- Що ти тут робиш? Я думала, ти пішов додому.

Він відвернувся і подивився на море. Світло півмісяця освітлювало воду, надаючи невеликим хвилькам металевого відблиску.

- Сьогодні спокійно, правда? Не так неспокійно.

Добре перевів стрілки. Я зробила паузу і почекала на його відповідь. А коли він не сказав нічого, я промовила:

- Ти себе дивно поводиш. Що таке?

Він повернувся до мене.

- Я був з Вікі ввечері в суботу.

Я здивовано відхилилась.

- Що? Хто така Вікі?

- В суботу я був з дівчиною. Їй було вісімнадцять. Не знаю, як її прізвище звучить, але звали її Вікі. Скорочення від Вікторії, я думаю.

Я ледь проковтнула слину.

- Туристка?

- Так. Вона повела мене в свою кімнату в мотелі.

- Нічого не кажи. - Я закрила лице рукою. Якщо він не скаже, то це не стане правдою. Якщо він не промовить слова, то, може, цього і не відбувалось.

- В "Королівський двір".

Мій шлунок стисло.

- З ким вона була? - спитала я, все ще надіючись, що це просто жарт або збіг.

Його обличчя потемніло, а в голосі не було ніяких емоцій.

- Ні з ким. Я зустрів її у "Смакоті". Вона була роздратованою. Через те, що її зрадила краща подружка, і те, через що вона приїхала сюди не вигоріло, життя ніколи не було милим до неї і тому подібне. Я намагався підбадьорити її, ми розговорились, а далі ти знаєш що.

- Пері, - я похитала головою.

Він підняв ноги і поклав підборіддя на коліна. Так він перестав виглядати як мій впевнений старший брат, а натомість нагадував схвильовану дитину.

- Які шанси, що не лише одна Вікі була в суботній вечір у "Королівському дворі"? - спитав він тихо.

- Не багато, - сказала я, закусивши губу. Я ненавиділа наступне питання, але повинна була задати його. - Ти знаєш, хто скоїв це?

Він похитав головою і втупився у пісок.

- Вона була живою і неушкодженою, коли я пішов. Вона хотіла, щоб я лишився на всю ніч, але я хотів повернутись додому, до того як мама зрозуміє, що я так спізнився. Я лишив її там.- Він зробив паузу і додав надломленим голосом - А тепер вона мертва.

Я знала, що Пері був бабієм, але зазвичай ми уникали розмов про його витівки. Мені не потрібно було знати про його надзвичайно активне любовне життя. А тепер я повинна була спитати. Я набралась сміливості, перед тим, як задати питання.

- Ви з нею переспали?

Він перервав зоровий контакт і ледь чутно сказав.

- Так.

Мої ніздрі роздувались швидше, відповідно до кожного підйому емоцій всередині. Я була зла на Пері за його безвідповідальну поведінку. Боялась, які наслідки будуть для нього. Страшилась, що мама дізнається і не витримає. Була лютою на Пері, поведінка якого призвела до цього. Я закричала:

- Ти навіть не знав її!

- Вона сама цього хотіла! - він швидко встав, копнувши насип піску. - Що я повинен був сказати? Ні? Клер, мені вісімнадцять. Коли випадає подібна нагода, я користуюсь нею.

- Просто замовкни, Пері. Я навіть не можу думати про це.

Я сховала обличчя в долонях. Він знову сів і ми полинули в тишу на декілька хвилин. Потроху моя злість розсіялась. Він був правий. Який би одинокий хлопець відмовився від такої пропозиції? Ситуація була поганою, але могло бути ще гірше. Він міг лишитись і тоді його також би застрелили. Я зосередилась на нагальнішій проблемі. Я повинна була захистити брата.

- Хтось бачив, що ти пішов з ресторану з нею?

Він знизав плечима.

- Не знаю. Там було багато люду. В суботній вечір, найзанятішого тижня року, там були всі.

- Хто всі, Пері?

Його очі поглянули на темне небо, ніби зірки могли знати відповідь.

- Я не пам'ятаю.

- Це погано, Пері. - Я зробила паузу, думаючи про можливості. - Не кажи поки нікому.

- Ти повинна сказати поліції, Клер. Ти тепер працюєш з ними.

- Я не повинна робити нічого в цьому роді. - сказала я спокійно.

Всі емоції, що боролись, очистились. Я знала, що потрібно зробити.

- Я був з нею в ту ніч, коли її вбили, - сказав Пері. - Це робить мене головним підозрюваним. Приховування подібної інформації зробить тебе співучасником або кимось таким. Я не хочу, щоб ти потрапила у неприємності за приховування такого від поліції або від Джастіна.

Я встала, обтряхнувши пісок.

- До біса поліцію і до біса Джастіна. Спершу родина. Тримай рот на замку.

Я йшла додому, а на відстані від мене йшов Пері, опустивши голову, як присоромлений пес. Я з кожним кроком, який я робила, мої думки рухались все швидше. Пері дійсно зробив дещо дурне, але я не збиралась підносити це копам, як жертву. Вони б згаяли свій час, зосередившись лише на ньому, а не на справжньому вбивці.

Пері був ні-до-чого. Звичайно ні, тихо повторювала я. Через плече я дивилась, як Пері йшов в темряві. Він не міг такого зробити.

Телефон задзвонив в якусь нечестиву годину наступного ранку і я відповіла заспаним голосом.

- Алло? Клер, це Гаррі Спелмен.

Я сіла прямо в ліжку. Я що пропустила зустріч? Півночі я не спала від хвилювання. Поглянула на годинник. Ні, було лише вісім ранку.

- Доброго ранку, пане Спелмен.

- Я хотів подякувати тобі, за те, що ти прийдеш до мене, щоб зустрітись з Джастіном і Гебріелем Тоскано. Я хотів також вибачитись за те, що не буду на зустрічі.

- Все нормально. Ви, мабуть, дуже зайняті.

- Не в тому справа, Клер. Я взагалі не буду залученим до цієї частини розслідування. Джастін буде за мене. А замість детектива Тоскано також буде його син. Ви троє повинні будете працювати над цим.

• Предыдущая
• 10/40
• Следующая