Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 23

• Предыдущая
• 23/40
• Следующая

Тридцять хвилин по тому, я спустилася сходами і знайшла маму, що полірувала довгий стіл з червоного дерева, в читальному залі. Ми не розмовляли з нашої суперечки, і я знала, що ми не будемо розрулювати з того, на чому зупинилися. Мама вважала за краще згортати важкі розмови, рухаючись уперед і роблячи вигляд, що їх ніколи не було.

- Готуєшся до зустрічі? - запитала я, притулившись до дверей.

Вона похитала головою.

- Хотілось би. Наша перша зустріч за день призначена на одинадцяту. Можливо хтось зранку і прийде, втомившись чекати у Мадам Маслов.

Я злегка стиснула її плечі.

- Справи налагодяться. Пам'ятаєш, що ти завжди кажеш? Чутки є найкращою рекламою для нашої роботи. Як тільки всі побачать що її так звані передбачення не справджуються, люди повернуться до нас.

Мама злегка посміхнулася, але я знала, що це вимушена посмішка. Шкода, що вчора я сказала ті слова про тата. Їй це не було потрібно з нашими проблемами в бізнесі.

- Розбудиш свого брата для мене? Цього тижня він такий ледачий.

Якби ж вона тільки знала частину правди.

Я попрямував наверх. Кімнатою мами була головна спальня в кінці холу.  Кімната Пері та моя були навпроти один одної.

Я розмірковувала про жорстокі і незвичайні способи, якими я буду будити брата, як почула, що ллється вода у душі. Дідько, вже прокинуся. Я зайшла в його кімнату, збираючись покрутитися тут, доки він не закінчить. Тут був безлад. Одяг розкиданий по підлозі. Кілька крихт валялися на тарілках, складених на його тумбочці. Порожня пластикова пляшка з-під води на підлозі. Я не мала жодного наміру шпигувати. Я просто хотіла трішки прибрати. Піднявши стопку книг з підлоги, я мала намір вишикувати їх на полиці над столом. Аркуш паперу вилетів зі стопки книг і плавно пролетів під ліжко. Я встала на коліна, витягнула його, і ахнула.

Вікторія Хаппел всміхалася до мене. Вона здавалась дуже щасливою на фото. Високо піднятий фужер, неначе на середині тосту, її темні очі дивилися кудись вліво, а обличчя світилося. Вона  променисто посміхалася, можливо, збираючись вибухнути зо сміху. Цей момент, що зафіксувався на фото, зробив її для мене більш реальною, ніж сіре фото у газеті або темна оголена фігура в моїх видіннях. Моє серце линуло до неї. Зраджена своїм хлопцем і своєю кращою подругою, вона приїхала на канікули сама, щоб забути про свої проблеми, і, зрештою, була вбита.

Над фотографією був написаний заголовок великими літерами: Ви бачили цю жінку в суботу ввечері?

Дрібнішими літерами внизу картини були інструкції, як зв'язатися з місцевим поліцейським департаментом, якщо у вас є якась інформація. Мені здалося, що листівку розробила не поліція.  Це не було зроблено на комп'ютері, для одного. Світлина була підписана від руки зверху на фото, а потім відксерена. Комусь довелось постаратись, щоб зробити її.

- Що ти робиш?

Приголомшена, я впала на свій зад і листівка зметнулася геть, і приземлилася на босу ногу Перрі. Навколо його талії був обгорнутий рушник, а його волосся мокре.

- Я збиралася трохи прибрати і побачила...

- Ти обшуковувала мою кімнату.

- Ні! Я підняла стопку книг і це випало.

- Це не має значення. Яка різниця. Я повинен одягнутися.

Він вказав пальцем на двері - ввічливий спосіб сказати, що прийшов час для мене забиратися геть.

Я встала і обтрухнулася.

- Це ти зробив цю листівку?

- Ні. Я знайшов його прикріпленим до телефонної будки, недалеко від "Смакоти".

Я нахилила голову в сторону.

- Чому ти зірвав його?

- Хтось може звернутися в поліцію, кажучи, що бачив мене з нею.

- Або ж хтось може повідомити інформацію про справжнього вбивцю. - сказала я.

Він опустив очі.

- Я про це не подумав.

- Чому я не бачила їх ще де-небудь? Це єдина листівка, яку ти бачив?

Він різко поглянув мені в очі, його погляд був наповнений почуттям провини.

- Чекай. - я задумалася на мить. - У ніч фейверків, коли ти зник на увесь день. Ти ходив по місту і здирав їх усі.

Він незграбно підійшов до ліжка і сів на його краю. Час сповіді.

- Так, я це зробив.

-Ти усвідомлюєш як це підозріло виглядало, якщо хтось бачив, як ти це робив?

- Я був обережним.

Я застогнала.

- Пері, я намагаюся допомогти тобі, але ти продовжуєш рити собі глибшу могилу.

Я була розчарована в ньому. Але я також була розчарована тим фактом, що кожного разу, коли я думала, що я відмітаю будь-які сумніви з приводу винуватості Пері, щось траплялося, щоб змусити мене сумніватися в ньому знову. Він уперся ліктями в коліна і потер обличчя руками.

- Напевно, я не думав ясно. Мені дуже шкода.

Мій мобільний задзвонив. Я поглянула на номер.

- Прекрасно. Це Габріель. Побачимося пізніше. Спробуй не зробити себе ще більш підозрілим.

Я зачинила за собою двері. Я розкрила телефон, сподіваючись, що сигнал телефону відстежили і Біллі відшукали.  Спершу я почула тільки статичні звуки, потім кілька слів.

- Ліси ... потрібна мені тут. Вілл прийде за тобою.

- Що? - я притиснула свій телефон до вуха ще сильніше, але це не допомогло. - Я не зрозуміла.

- Ми знайшли його, - прокричав Гебріел.

- Біллі? Що він каже?

- Не багато. Він мертвий.

Глава 15

Звичайно штормові хмари обрали саме той момент, коли я вийшла з дому, аби вибухнути дощем. Я побігла до джипу Гебріела. Дякувати Богу, джип був із дахом. Дощ почав бити по лобовому склу. Він включив двірники, а я здригнулася від їхнього скрипу.

Під час поїздки, Габріел пояснив, що телефонна компанія відстежила сигнали від мобільного Біллі Ровлінсона до державного парку.  Беручи до уваги гектари лісу і пішохідні стежки, це могло зайняти дні, щоб прочесати усю площу. Але як не дивно,  Біллі був у місці, яке вони обшукали у першу чергу  - ґрунтовій дорозі, що проходить крізь центр парку.

Великі дощові краплини падали на лобове скло. Хвилинною пізніше блискавка осяяла небо, а потім почувся грім у далині. До того часу, як ми досягли парку, дощ лив так сильно, що було важко побачити щось у вікно. Гебріел повернув прямо до входу на службу дорогу. Він повільно їхав по ґрунтовій дорозі і зупинився позаду одного крейсера. На сидінні водія виднілася тінь людини.

- Там твій батько? - запитала я.

- Ага. Усі решта зробили свої справи і пішли. Тато обіцяв ще декілька хвилин роздивитися тут. Він зателефонує коронеру і викличе його на місце злочину, після того, як ти закінчиш.

- Ти маєш на увазі ... що Біллі ще у вантажівці?

- Ага, - сказав він і скривився.

Я до тепер ніколи не бачила трупів. І незважаючи на дещо хворобливий характер мого сімейного бізнесу, ідея побачити мертвого бентежила мене. Я проковтнула страх, що  зростав в горлі і змусила його угамуватись. Я зосередилась на внутрішній силі. Через кілька глибоких вдихів я випросталася, повна рішучості.

Сірий пікап Біллі перекривав дорогу. Такий рясний дощ міг зашкодити місцю злочину. Мої навички були необхідніші тепер ще більше. Я зробила глибокий вдих, схопила свою парасольку і попрямував в шторм.

Габріел взяв мене за лікоть і повів мене по бруду.

- У нас не так багато, щоб продовжувати. Дощ змив зачіпки і відбитки ніг. Ми навіть не знаємо, чи був інший автомобіль чи ні. Не знайдено знаряддя вбивства. Ніяких ознак боротьби. Після розтину, вони будуть порівнювати кулю  із кулею першої жертви. Крім цього ...  Його голос стих.

- Я подивлюся, що можу зробити, - сказала я, обережно ступаючи до вантажівки.

Біллі сидів на місці водія. Я не медексперт, але я б сказала, що причиною смерті був кульовий отвір в лобі.

Незважаючи на те, що я ніколи не бачила справжнє мертве тіло, я бачила їх по телебаченню, і на мій подив Біллі саме так виглядав. Як актор, який грав когось мертвого. Тільки я знала, що це реальність. Він не був актором. Він був тим кого я знала майже усе своє життя. Хтось кого я ненавиділа. Були моменти в моєму житті, коли я бажала йому смерті. Але дивлячись на нього тепер, я не була щасливою. Я сумувала. Мені було сумно. Сумно за його батьків. Дідько, навіть сумно через Френкі.

• Предыдущая
• 23/40
• Следующая