Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 28

• Предыдущая
• 28/40
• Следующая

Мамин занепокоєний голос лунав довкола мене, поки вона вела офіцерів в дім на пошуки. Я намагалась заглушити ці звуки, зосередившись на тому, як таке сталось. Якщо хтось бачив Пері та Вікторію того вечора, навіщо чекати так довго для свідчень? В цьому не було сенсу. Не могло бути так, що хтось просто довідався лише тепер...

Я запнулась і думки в моїй голові забрались в пазл. Але такого бути не могло. Дідька лисого... Я піднялась і побігла.

Редакція газети була розташована в центрі Істпорту, між міським холом та поштою. "Істпорт таймс" було намальовано на  великому склі на передньому вікні,  хоча П трохи відкололась і потребувала ремонту. Небагато місця для невеликої газети.

На мить я зупинилась перед дверима, що витерти піт з брови та відновити дихання. А потім я зайшла так, ніби так і мало бути, і попрямувала до столу Нейта. Його голова була частково закрита гігантським комп'ютерним монітором. Він згорбився, щось швидко пишучи в записнику.

Він підняв голову на звук моїх кроків, що прямували до нього.

- Агов, Клер, що сталось?

Я постаралась заглянути в його записник.

- Над чим ти працюєш?

- Складаю історію про нашого шанованого детектива і його не таке шановане минуле.

Я закотила очі.

- Все ще гризеш ту ж кістку?

Велика відкрита кімната була наповнена шумом від клацаючої клавіатури до гучних телефонних розмов. Нейт поклав свою ручку на стіл.

- Знаєш, що значить тату Гебріела?

- Ні, а що?

- Просто цікаво. Намагаюсь заповнити прогалини.

- Я можу спробувати дізнатись.

Нейт почав кивати, але зупинився.

- Ні, не варто. Я не хочу наражати тебе на небезпеку.

- А що на рахунок Пері?

- Що з ним?

- Ти не мав нічого проти того, щоб наражати його на небезпеку.

Нейт зробив паузу, чекаючи на родзинку, а потім зрозумів, що я серйозно.

- Клер, я не розумію тебе.

- Його тільки-но повезли до відділку, - сказала я, намагаючись контролювати злість в своєму голосі. - Хтось сказав поліції, що він був з Вікторією Хаппел у ніч, коли її вбили. А це цікаво, адже ми з Пері нікому не казали про це весь цей час. А вчора ввечері я сказала тобі, а вранці Пері забрали.

Рот Нейта шоковано відкрився, а потім його обличчя потемніло і в очах з'явився безнадійний вираз. Я негайно зрозуміла в чому ніколи не повинна була сумніватись. У вірності Нейта.

- Я нікому не казав, - відповів він. - Ти повинна знати, що я ніколи б не вчинив такого.

Я тяжко сіла на стілець, що обертався, з сусідньої кабінки і підкотилась до нього.

- Я знаю. Вибач. Я не повинна була задумуватись про таке навіть на мить. Але в такий час...

- Це міг бути кожен з ресторану, - сказав Нейт. - Або з мотелю.

- Але чому тепер? Навіщо чекати тиждень і повідомляти поліції?

- Можливо, вони не слідкували за новинами. Можливо, не могли скласти два і два до тепер. Можливо, вони думали, що Пері Ферн не міг зробити такого і поліція знайде справжнього вбивцю, але коли нічого не відбулось, то вони зрозуміли, що повинні бути чесними? - Нейт знизав плечима. - Я дійсно не знаю.

Я нахилилась і сховала обличчя в долонях.

- До цього часу у поліції немає зачіпок. Біллі Ровлінсон став свідком тому, але вирішив підзаробити грошей на стороні, замість того, щоб піти до копів, і тепер він мертвий. У них є лише людина, яка була останньою з Вікторією, і це Пері.

- Я й досі думаю, що цього недостатньо, - сказав Нейт. - Їм потрібно більше.

- До речі про це, вони зараз обшукують дім. Краще я повернусь до мами і заспокою її.

Нейт зблизька подивився на мене. Я відчула як піт прокотився шиєю донизу.

- Ти бігла сюди? - спитав він.

Я знизала плечима.

- Мені потрібно було поговорити з тобою. Я повинна була знати.

Він кивнув.

- Давай відвезу тебе назад. Я все одно маю перерву зараз.

Нейт домчався до будинку і висадив мене на вулиці, адже копи блокували під'їзд до будинку. Я побачила, як вони клали комп'ютер Пері в багажник авто. Коли я з'явилась, офіцер кивнув мені.

- Ми закінчили.

Я знайшла маму, що згорнулась калачиком на дивані. Зі схованим лицем і довгими кучерами, що тряслись, коли вона плакала, вона була схожа на маленьке дівча. Я тихо сіла біля неї і погладила її спину, зробила те, що зазвичай робив Пері.

- Все буде добре, - прошепотіла я.

Вона поглянула на мене, туш розмазалась по її щокам.

- А якщо не буде? Якщо вони арештують його?

- Не думаю, що в них є багато, - сказала я. - Так, він був з нею, але в них немає доказів, що він вбив її.

- Вони взяли... речі з дому.

- Так, звичайно, але вони не знайдуть те, що їм потрібно. Ніякої зброї для вбивства.

Я дала їй серветку. Вона рівно сіла і витерла обличчя.

- Дякую, дорогенька.

Задзвенів телефон і я відповіла.

- Клер?

Голос був знайомим, але я не могла відразу зрозуміти, чий він.

- Так?

- Це Стівен Клейворт.

- О, привіт. Ти не дуже вчасно.

- Знаю. Я тому і телефоную. Чув, Пері взяли під варту. Його арештували?

- Наскільки мені відомо, то ще ні. Його просто допитують.

- У вас є адвокат? - спитав він.

Я про це навіть не думала з усім цим хаосом.

- Ні, ще нема.

- Приходь до мене додому і я зв'яжу тебе з нашим сімейним адвокатом.

Чудово. Адвокат Клейвортів, напевно, був найбільш високооплачуваним в штаті.

- О, я не думаю, що ми можемо собі дозволити...

- Не хвилюйся за це, - перервав мене Стівен.- Їдь сюди і я допоможу тобі.

Хіба я могла ще більше помилятися в ньому минулого року? Я хотіла вдарити себе.

- Дуже дякую, Стівен. Я скоро буду там.

- Це був Стівен Клейворт? - спитала мама, як тільки я поклала телефон в чохол.

- Якщо ми поїдемо до нього додому, то він зв'яже нас з їхнім сімейним адвокатом.

Її лоб наморщився.

- Ви двоє...

- Зовсім ні. У нас перемир'я. Виявилось, що він не такий і поганий хлопець.

Мама вхопила сумочку і ключі і ми поспішили назовні. Я зупинилась за декілька кроків від авто. Передня ліва шина була спущена.

- Ех, - сказала мама, - я не знала, що вона так здулась.

Я опустилась на коліна, щоб перевірити її.

- Вона не була спущена, - сказала я. - Її порізали.

Глава 19

- З моїми шинами було все гаразд сьогодні вранці, - сказала мама.

- І ніхто б не підрізав її, поки поліція була тут, - додала я.

Ми подивились один на одного. Хто б не підрізав шини, він зробив це в останні десять хвилин. Я пройшлась трохи по вулиці, виглядаючи кого на набережній.

Хлопчик, десь років дванадцяти, їхав на своєму велосипеді до мене. Я витягнула руку і зупинила його.

- Ти бачив когось ще на вулиці? - спитала я його.

- Ага, купу людей, - відповів він своїм "звісно" голосом.

 - Конкретно того, хто, можливо біг, від цього дому? Того, хто порізав шину моєї мами.

Він знизав плечима.

- Тут була ціпочка з пляжною сумочкою і великим огидним капелюхом, вона спішила кудись.

- Люк! - дівчина з довгим білявим волоссям помахала йому з іншого кінця вулиці.

- Вибач. Маю їхати.

А, тяга до білявок. Почалась так рано. До речі про білявок, я знала, хто порізав шину. Тіфані. Але зараз в мене не було часу розбиратись з нею. Я повинна була допомогти Пері, але тепер було неможливо дістатись дому Стівена.

Блискуче чорне авто, яке належало пану Спелмену, під'їхало до узбіччя. Джастін висунув своє обличчя з вікна.

- Залазь!

Не зовсім лицар на білому коні, але мені підходить. Мама прослизнула на пасажирське сидіння, а я заскочила на заднє і Джастін рвонув.

- Я чув, що Пері забрали, - пояснив він. - Мій тато зателефонував своєму другу, адвокатові, і він зустріне нас у відділку.

- У тебе ще немає прав, - сказала я.

- Але я можу їхати з учнівським дозволом, так само, як і дорослий у авто, - він посміхнувся. - Привіт, пані Ферн.

• Предыдущая
• 28/40
• Следующая