Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім - Страница 29

• Предыдущая
• 29/40
• Следующая

Мама погладила його по плечу. Вона завжди любила Джастіна і дала зрозуміти, що на її думку Джастін заслуговує на другий шанс. Я зітхнула. Тепер, коли він приїхав врятувати мою родину, вона ще більше буде тиснути.

- Мені шкода. Дійсно шкода, - прошепотів мені Гебріел у відділку.

- Твій тато просто робить свою роботу, - я заламувала руки, поки бубоніла це. - Якщо Пері був з Вікторією тієї ночі, він повинен допитати його. Я не виню тебе. Скоро ти побачиш, що Пері не робив цього. Твій батько випустить його і ми з тобою повернемось до... роботи над справою.

Він відвернувся, ніби не був впевнений у цьому. Але я також не була.

Я опустилась на твердий пластиковий стілець. Я ненавиділа сидіти у зоні очікування, знаючи, що мого брата тримали у маленькій кімнаті десь у будівлі, наляканого та невпевненого. Я сподівалась, що його не завалюють питаннями. Сподівалась, що він був достатньо розумним, щоб не відповідати, поки ми не знайдемо йому адвоката.

Ентоні Тоскано зайшов до кімнати і Гебріел тієї ж миті підвівся і побіг до нього. Ентоні шепотів щось Гебріелу на вухо, коли я підійшла.

- Вибачте, детектив Тоскано?

Він повернувся і поглянув зверху на мене. Я відчула себе маленьким дівчам поруч з ним.

- Так, панно Ферн?

- Я можу поговорити зі своїм братом хвилинку? Адвокат тут скоро буде. Я хочу впевнитись, що з ним все гаразд.

Щось промайнуло на його обличчі. Він жалів мене?

- Звичайно, йди за мною.

Я мало не бігла по коридору, намагаючись йти в ногу з його великими кроками. Він мовчав під час нашої короткої ходьби, так що я оглядалася навколо. Мерехтливе світло лампи денного освітлення на стелі. Пропалені сліди на підлозі від  сигарет. Сірі стіни, які благали буди пофарбованими по-новому.

Детектив Тоскано різко зупинився, і я мало не врізалася в його спину.

- У вас є дві хвилини,- сказав він, і відкрив двері.

На звук відкриття дверей, Пері схопився зі стільця, але його паніка зменшилася, коли він побачив мене. Я намагалася всміхатися, але ж він все одно знав, що це фальшиво. Я не знала чи мені дозволено його обійняти. Все це було таким нереальним, наче ми були жертвами складної витівки.

Я б бажала, що б це таки був жарт.  Я сіла на стілець навпроти нього, і поклала руки на стіл.

- Ти в порядку?

Він знизав плечима.

- Вони добре до тебе ставляться?

- Ага. Вони не зробили багато. Дали мені содову.

- Тебе ще не допитували?

- Я думаю, вони чекають на мого адвоката.

- Мабуть пан Спелмен сказав їм, - сказала я. - Адвокат Спелменів буде представляти тебе. Він на шляху сюди. Напевно, вони почнуть тебе допитувати, як тільки він приїде сюди.

Він кивнув, дивлячись на свої руки. Його обличчя було змарнілим, із зеленим відтінком. Я гадала, які були шанси, що він виблює на цей стіл.

- Усе буде добре, Пері.

- Ти цього не знаєш, - прошепотів він.

- Ти ж цього не робив, вірно? - запитала я його,

намагаючись утримати тремтіння в голосі.

- Ні. - Він подивився на мене затравленим поглядом. - Не робив.

Я відкинула будь-які сумніви, які мала, і зосередилася на допомозі своєму брату. Я схопила його за руки.

- Вони не можуть звинуватити тебе, якщо ти не робив цього.

- Звісно можуть. Це постійно трапляється.

- Лише в кіно і детективних романах,- сказала я, знаючи, що це не абсолютна правда.

Пері не відповів, просто дивився вниз, його дух був зламаний. Я напружилася, аби придумати, що ще сказати, але нічого не приходило на думку, тож я стиснула його руки міцніше. Ми сиділи в тиші, тримаючи один одного за руки, доки детектив Тоскано не повернувся і не сказав мені, що час вийшов.

Він привів мене назад у зал очікування. Гебріел пішов. Поважний, сивий чоловік у костюмі говорив упівголоса до моєї матері, яка виглядала наляканою.

- Що таке? - запитала я, поспішаючи до них.

Чоловік подивився на мене запитально.

Мама сказала:

- Це моя дочка, Клеріті. - Потім обернулася до мене. - Це пан Нельсон, адвокат Пері.

- Приємно познайомитися, - сказала я, хоча мені дуже хотілося пропустити люб'язності та з'ясувати, що відбувається.

- Є проблема, - сказала мама. - Коли вони обшукали будинок, то щось знайшли.

- Знаряддя вбивства? Його підкинули! Ні в якому разі ...

- Ні, не зброю, - сказав пан Нельсон. Він стояв нерухомо і говорив тихим, але владним голосом. - Вони знайшли касету камери безпеки з парковки ресторану. Ту, яка показує, що Ваш брат залишив ресторан із жертвою у ніч вбивства.

Пері вкрав касету. Придурок!

- Він ймовірно взяв касету, аби ніхто не побачив його з нею і не подумав, що він вбив її, - сказала я. - Звісно він цього не робив.

- Діючи так, він надає купу непрямих доказів на те, що саме він вбив. Взявши касету і приховуючи її, показує, що він цілеспрямовано приховує щось. - Він зітхнув. - Краще б він цього не робив. Це робить справу складнішою.

- Мені потрібно побачити цю касету. Справжній вбивця може бути на ній.

- Клеріті, сказав він, - за даними поліції, справжній вбивця вже ув'язнений.

Адвокат продовжував повторювати, що не було нічого, що ми могли б зробити, і сказав нам йти. Він сказав, що зателефонує нам, коли поліція прийме рішення відносно Пері. Вирішить заарештувати його або ж відпустити додому. Це, ймовірно, буде через кілька годин.

Мама пішла додому, але я не могла повернутися туди. Я уявила, як буду йти з матір'ю і вона почне божеволіти потроху. Замість цього я попрямувала в єдине місце, що може заспокоїти мої нерви. На пляж.

Я зрозуміла з положення сонця в небі, що вже друга половина дня, а я навіть не обідала. Але я не була голодною. Я тримала свої сандалі і прогулювалася босоніж по теплому піску, уникаючи ділянок пляжу з людьми. Я не хотіла ризикувати, побачити когось зі школи. Чутки про Пері, напевно, поширились зі швидкістю світла.

Я зрізала дорогу до води, щоб хвилі омивали мої ноги. Але натомість спинилась. Я побачила картину, що ще декілька днів тому наповнила б мене метеликами в шлунку. Гебріел за декілька кроків від мене сидів на піску. На ньому були широкі шорти. Сорочка була знята і лежала збоку. Спина його була засмаглою та мускулистою. Він втупився у море і я бажала, щоб у мене була мамина здатність і прочитала його думки. Ніби почувши мої, він повернувся.

- Агов, - сказав він піднімаючись.

Він струсив пісок з шортів. Його сильні груди були чудовими, але навіть вони не могли подарувати мені посмішку.

Мене наповнили змішані почуття. Фізичний потяг до нього був таким сильним, але розум стримував моє серце. Він не вірив в мене або мою родину. Ненавидів мене за мій дар і не казав чому. Чому йому було так важливо, що я екстрасенс? Це змінювало те, якою людиною я була?

Я бачила боротьбу на його обличчі також. Він ненавидів чим заробляє собі на життя моя родина. Мабуть, він вірив в те, що мій брат - вбивця.

Але в нього були почуття до мене. Я знала це. Бачила в його очах.

Він розкрив обійми. Я проігнорувала ту частину мене, що хотіла відштовхнути його. Мені тепер був потрібен хтось. Потрібна була підтримка. І він пропонував її. Я підбігла до нього і обняла, дозволяючи його теплу огорнути мене. Він обійняв мене, сильно та гаряче.

- Я так хвилююсь за нього, - сказала я.

- Розумію, - прошепотів він, погладивши мене по волоссю.

- Я люблю Пері більше всього в цьому світі.

- Я знаю, - сказав Гебріел. - Знаю, як це.

Його руки зупинились на моєму обличчі, змушуючи мене поглянути на нього. Він довго дивився мені у очі.

Легке розчарування застрягло у мене в горлі. Його доторк дражнив мене і я хотіла не насолоджуватись ним так сильно. Хотіла не бажати більшого від хлопця, який не любив частину мене. Я бачила боротьбу в його очах. Лишитись вірним принципам? Або віддатись почуттям?

Моє серце билось голосніше за прилив за нами.

Нарешті, він сказав:

- Я втомився ненавидіти тебе.

Він нахилився і поцілував мене.

• Предыдущая
• 29/40
• Следующая