Выбери любимый жанр

Рай - Барка Василь - Страница 20


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

20

— Зовсім ні. Тішуся розмовою з вами; ви надзвичайно цікавий чо… чоловік.

Чорт єхидно розтягує тонкоустий, мовби обпалений, рот і роняє:

— Між іншим, Іван Іванович козні кує проти вас. Треба наступати на нього без вагання і на Серпокрила теж. Зчиніть з ними скандал на весь світ. Викличіть одного з них на дуель, наприклад — Серпокрила; побачимо, що буде; зробіть неодмінно, а то з’їдять вас.

— Пробачте, — знизує плечима Антон Никандрович, — буде смішно…

— Не думайте! Вони хитрі, як азійці, але дурні. Я вам скажу: найкращий лік проти глупоти — сміх. Придивіться, кругом ні гумору, ні сатири.

— А журнал «Безвірник»? Вони сміються з надприроднього. От — Іван Іванович: читає антирелігійні лекції, ілюструє їх «чудесами»: оновлює ікони, перетворює воду на вино; доводить, що нічого, крім матерії, нема, нема нічого «святого», то — попівська вигадка. Після доповіді и факультетській залі я підійшов до нього і спитав: «Скажіть, будь ласка, чи можна повторити в сучасних умовах одно чудо, що його, як відомо, безперервно творив Ісус Христос?» — «Ну, що там за чудо?» — грубо відізвався Іван Іванович. Я сказав: «Безперервно являти милосердя до кожного ближнього, що страждає, як до свого рідного брата». — «Ні, тисячу разів, ні! — вигукнув Іван Іванович. — Від такого чуда ми назавжди відмовляємось, бо стоїмо на ґрунті революційного марксизму, науки про нещадну клясову боротьбу». Я подякував за вияснення і пішов додому.

Кисло посміхнувся чорт, видно, з чемности.

— Взагалі, — сказав Антон Никандрович, — вони відкидають думку про існування сил, які стоять над матерією. Доводять, наприклад, що ви — нереальність.

— Я — нереальність?! Свині вони. Без мене не було б і черв’яка, якого Іван Іванович заморює.

— Можливо, захочете купити мою душу, але з вами весело, — признався Антон Никандрович.

— Про душу ви, пробачте, сказали дурницю. Що значить тепер душа? В невід затягнуто континенти. Зрозуміло, якщо по–джентльменськи запропонуєте… Але спеціяльної цілі щодо вас я не ставлю. Вже одне цінне: я розігнав нудоту. Пора йти.

— Підождіть! — затримує його Антон Никандрович. — Одно запитання.

— Прислужусь. Радо.

— Воно здавна мучить душу. Користуючися з нагоди…

Раптом постукало в двері й заскавучало.

— Знаю хто, — промовив чорт, — я не приводив її: сама прийшла — Молоточкіна. Запитання другим разом.

З блиском досади в очах Антон Никандрович відчиняє двері.

ПЕРЕБУДОВУЄТЬСЯ ЛЮДСТВО

Молодиця, що влетіла в кімнату, вбрана в сірий халат; хустка на кучерях — диво кольористики: ніби тисячу веселок розсмикано на ворсинки, щоб виткати її. Спорядження молодиці складалося з відра, ганчірки, швабри, собаки і поганого настрою. Загриміли стільці. Метнулась курява від підмітання; зашуміли води на підлозі, гнані стукотливою шваброю.

Антон Никандрович скам’янів коло груби, в яку впроваджено бляшану трубу від «буржуйки» — рятівниці в зимову пору. А чорт закляк в кутку коло вікна. Що ж до собаки, — з ним творилося казна–що: нюхнувся до старигана і покірно постояв з перехиленою головою, слухаючи, як чухають за вухом; тоді крутнувся до чорта і зразу з несвітським переляком відплигнув і, дзенькнувши коротким скавучанням, стрільнув під ліжко. Став там просто. Задерев’янів. Боявся навіть глянути набік. Фосфорично світив очима перед собою.

— …Нехай не думає, що це так йому й пройде! — вела незалежний монолог Молоточкіна. — Мій батько був предковічний пролетарій і революціонер; згинув, бивши всяку гідру: від Корнілова до Денікіна. А тепер мені хоч умирай… Дев’яносто п’ять карбованців на місяць, — що на них купиш? Двісті п’ятдесят карбованців треба, щоб туфлі справити. Каже: «Держава не може міняти ставок». Не може… А я хіба можу прожити? Не бійся, — тим, що лащаться до профсоюзного комітету, знаходиться, «єдіновременноє пособіє» з фондів. Ми: Катерина Колосочкіна, чесна селянська дівчина, та я, та другі, душимось на старцівські копійки. Знаєм, які діла творяться! На міжнародний жіночий день він доповідь читав, — цілий вечір нудилися, слухали, що то за великі права нам дані. Одбалакав доповідь, а впився дома так, що всі тарілки побив у жінки на голові. Обкривавлена прибігла в студентський гуртожиток. Дівчата до ранку з потилиці одсколки висмикували. Проспавсь, прийшов по неї і такий важний, Іван Іванович. Ще й питає: «Як вам подобалась моя вчорашня доповідь?» Ми з Колосочкіною й вичитали йому… тільки очима кліпав, як індик. А вкінці прохрипів: «Я знаю, Якилина Молоточкіна і Катерина Колосочкіна — відсталий елемент, треба буде придивитись до них, як слід, і зайнятись виховавчою роботою по лінії професійної організації». Вгризатиметься тепер, бо в партійному комітеті його друзяки, випивають разом, — що з ними зробиш?

— Не зважайте на них, — радить Антон Никандрович, — тільки серце мучите собі.

— Я б не зважала, так пече мені їхня неправда, пиляють до крови в печінках. Я винесу відро; будь ласка, тут не ходіть, — іще не витерто.

— Дозвольте, — чемно питає чорт і простягає руку по відро.

— Як вам уже так хочеться, несіть! Знаєте, куди вилити? В раковину; а з крана коло кухні наточити чистої. Чорт виніс відро за двері, а Якилина довідується в старого (чорт усе чує і всміхається під вузенькі вуса, спущені наниз):

— Хто це, такий приємний товариш?

— Знаєте, — мнеться Антон Никандрович, навіть сідає на ліжко, бо стала боліти голова, — це чорт…

— Температуру міряли? — жалісно дивиться Якилина.

— Яку?

— Звичайну, — яку ж… градусником. Скільки сьогодні?

— А–а… — протяг Антон Никандрович, — я вам серйозно кажу, а ви — температуру…

— У вас очі червоні, обличчя бліде, аж зелене. Горе мені з вами!

— Кажу серйозно: це — чорт. Спитайте самі.

— Чи ви мене за дитину вважаєте? — докоряє Молоточкіна. — Я вам раджу, як батькові рідному: прийміть аспірину і ляжте та вкрийтеся… або ні! я вам краще чаю з зіллям скип’ячу. Ось тільки домию. Де він там з відром?

Хотіла вийти в коридор, як чорт з’явився з відром і подав його молодиці.

— Спасибі, — пильно подивилася на гостя.

Обмила підлогу ще раз, витерла; поставила стільці коло стола.

— Сідайте, — сказала чортові.

— Вдячний…

Він сідає, тримаючи ноги в рудих черевиках — рівно, як школяр. Виймає з кишені пляшку і ставить на стіл.

— Що? — придивляється Молоточкіна. — Лікер?

Вона виходить із відром, шваброю, ганчіркою, але без поганого настрою і собаки. Через п’ять хвилин вертається, несучи білу миску, на якій красуються чарки та закуска: хліб і нарізана ковбаса.

— Ах, якби вареники! — тужить гість.

П’ють лікер, а потім чай, що спорядила Молоточкіна. Собаці чорт кидає трохи з’їсти, і чорношерстий збувається страху. Хвостом виробляє винуваті знаки; плигає, як пружина, коли бачить, що з «буржуйки», з якої чорт витяг нижній засувок, — вибігає щур. Гостровухий задавив його і зачаровано дивиться на «буржуйку», на якій обертається металічна накришка з мелодією.

А гість і молодиця вигинаються в прапервісному танці.

— Сміху! — верещить нечистий; долонею проводить по книжкових спинках.

Антон Никандрович розширив очі з несподіванки: дрібненькі, як пішачки в шахах, повиступали примарочки різні, різні: в гривастих шоломах; при огненних прапорах, над держаками яких вовча паща роззявлена, і пишнорукавні, гостроокі, як соколи; із знаками хреста на плащах; під тінню стяга, яскравішого, ніж мак, і всіяного золотими зорями; розважні, вийшли і стали, обпершись на довгі мечі та списи, в стрункому ладу; а поруч — пурпуровою річкою братчики з шаблями й мушкетами; інші — жовті як бджоли, цілими вуликами; і меткі як дракончики; і многодумні, в тюрбанах, сповнені гідности, як дядьки з хуторців; і смагляві твердолиці і театрально–церемонні, непоспішні в рухах; фанатично–молитовні, щирі, і чорні, широкоокі — галузка дерева, що піднімало містичні квіти на світанку світовому, — всі, різноманітною многістю станули, як при–видики; за ними з’явилися й пізніші: така веремія!

20

Вы читаете книгу


Барка Василь - Рай Рай
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело