Орлі, син Орлика - Литовченко Тимур Иванович - Страница 39

• Предыдущая
• 39/63
• Следующая

І замовк, з показовою байдужістю розглядаючи випещені нігті на лівій руці.

Що ж, так і має бути: Франція – велика держава, тож французький посол може собі дозволити подібну розкіш – чи то називати держави на свій розсуд, чи окреслити стратегічний напрям дій інших, водночас не озвучивши жодних зобов'язань зі свого боку…

– Гаразд, облишимо це. Тим паче, предмет розгляду усіх присутніх справді полягає не в історичній чи просто географічній, але у політичній площині, – зробивши над собою неабияке зусилля, миролюбно мовив Григорій.

Що ж, розтоптана козацька Украйна нині занадто слабка і хвора, аби її оборонці заперечували великим світу сього! Ну, то нічого. Головне – нарешті дочекатися довгоочікуваного результату…

– Слушне зауваження, – ворухнув лівою бровою французький посол. – Отже, повернімося до зовнішньої політики Російської імперії.

– Повелитель правовірних також добре розуміє небезпеку стратегічного курсу всіх російських правителів, безвідносно до віку і статі, – з поважним виглядом мовив великий візир. І також замовк: мовляв, Османська імперія не менш велична, ніж Франція… До того ж, перемовини відбуваються на його території! А тому…

Григорій зрозумів, що давати зобов'язання доведеться насамперед йому, як уповноваженому представникові Швеції та Криму.

– А отже, розуміючи згадану небезпеку не меншою мірою, ніж Його Королівська Величність Луї П'ятнадцятий та повелитель правовірних, одразу після реставрації на польському столі претендента Станіслава Лещинського, шведське військо розпочне наступ на Санкт-Петербург, тоді як кримський хан водночас вдарить на Астрахань, а запорозькі козаки піднімуть повстання на Січі, – як-найневимушеніше сказав гетьманич.

– А якщо… – почав було Ваган-паша.

– Я звик відповідати за свої слова, – чітко відкарбував Григорій.

– Так, але ж…

– Зрештою, мій високоповажний батько досі залишається бранцем повелителя правовірних.

– Так, і нехай сива гетьманська голова стане гарантією того, що привезені моїм сином відомості є достеменними.

Григорій ледь утримався від протестного вигуку. Самому викликатися у гаранти?! Чи не занадто ризиковані слова злетіли з батькових вуст…

Проте один-єдиний пронизливий погляд визнаного козацького вождя миттю остудив його порив. «Не гарячкуй, Грицю, все гаразд!» – немовби читалося у мудрих очах Орлика-старшого. Тож гетьманич покірно промовчав.

– Якщо так… Гаразд, військо повелителя правовірних вдарить від Молдавії по землях Украйни з тим, щоби підтримати козацьке повстання й забезпечити повернення гетьманської булави від Данила Апостола до рук нашого гаранта.

Проте, аби зобов'язання Османської імперії не видавалися таким собі рахат-лукумним «даруночком», великий візир поквапився додати:

– Звісно, військо повелителя правовірних розпочне наступ одразу після удару шведів на Санкт-Петербург, а кримців – на Астрахань. І ні в якому разі не раніше, ніж відбудеться реставрація претендента Станіслава Лещинського.

Тепер усі дивилися на месьє Вільнєва: яким буде його слово?..

– Король Август Другий помер, – тільки й мовив французький посол.

І знов заходився роздивлятися випещені нігті.

Тепер уже на правій руці.

– Мир його душі, – зітхнув Григорій, коли мовчанка зробилася просто нестерпною.

– Либонь, ліпшого моменту для реставрації годі й чекати, – виручив сина Пилип Орлик.

– Так-так, для вашої реставрації момент справді найкращий, – месьє Вільнєв посміхнувся якось натягнуто. – Франція пам'ятає провідну ідею «Меморіалу», що його месьє Григор Орлі презентував на засіданні «Секрету короля» ще торік[33]. Чудово пам'ятає…

– Йдеться насамперед не про передачу гетьманської булави мені, а про реставрацію претендента Станіслава Лещинського – тестя Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого. Адже якщо саме небо прибрало останнього короля зі столу Польщі, то…

Куточок рота месьє Вільнєва ледь помітно сіпнувся.

– Що ж, мушу визнати: Франція була б зацікавлена мати дружнього їй Божого помазаника на польському столі, – неохоче промимрив він. – А от щодо вашої Украйни…

Тепер настала черга старого гетьмана витримувати напружені погляди. Пилип Орлик звівся на прямі якомога бадьоріше й мовив просто:

– Присягаюся, що козацька держава у дружньому союзі з усіма зацікавленими сторонами гідно виконуватиме взяті на себе зобов'язання щодо обмеження московських апетитів, якщо…

– «Якщо»?! – великий візир подався уперед.

– І ви ще насмілюєтеся висувати нам умови?

Ці слова прозвучали доволі прохолодно, все-таки відчувалося, що месьє Вільнєв вельми неприємно вражений «нахабством» османського бранця.

– Якщо сторони, зацікавлені у встановленні миру, спокою та злагоди в Європі, не порушуватимуть прав і свобод козацької Украйни, – уточнив Пилип Орлик, знов сідаючи на місце.

Французький посол і великий візир одночасно зміряли гетьмана уважними поглядами з ніг до голови, потім Ваган-паша мовив доволі неприязно:

– Цього разу нога кримців навіть не торкатиметься українських меж, оскільки їхня мета – Астрахань. Тож гетьман може заспокоїтися: татари не чинитимуть свавілля, що минулого разу зашкодило козацьким планам…[34]

– А надалі, по завершенні походу?

– Якщо порахувати, скільки разів козаки нападали на Крим, гадаю, вийде аж ніяк не менше, ніж кількість нападів кримців на Украйну.

– Мій товариш дитинства Каплан-Гірей обіцяв мирно співіснувати з козацькою державою, – сказав Григорій. Втім, про деякі інші речі гетьманич все ж таки вважав за краще промовчати, приховавши від поважного зібрання своєрідний «резервний» варіант взаємодії з кримським ханом.[35]

– Отже, гадаю, ви якось самі порозумієтеся поміж собою, – посміхнувся великий візир.

– А Польща?.. – Пилип Орлик перевів підозріливий погляд на французького посла.

– Що маєте на увазі? – перепитав той із найбезневиннішим виглядом.

– Чи може французька корона гарантувати невтручання в українську справу Станіслава Лещинського, коли останній отримає корону?

– Гадаю, що у короля Станіслава вистачатиме клопоту і без вас.

– Н-ну-у, це ще як подивитися…

– Тобто?..

– Тобто Московія навряд чи змириться з його реставрацією. А організовувати похід на Варшаву найзручніше саме через українські землі.

– Ну то й що?

– А те, що задля власного спокою Польща може спокуситися наданням… я би так сказав – занадто потужної військової допомоги козакам. Настільки потужної, що вона ляже на наші шиї черговим непосильним ярмом, аж ніяк не ліпшим, ніж ярмо московське.

Вже вкотре у повітрі кабінету повисла важка мовчанка. Минуло не менше двох хвилин, перш ніж месьє Вільнєв відповів:

– І що ж ви хочете від Франції?

– Нічого неможливого, окрім гарантування нейтралітету Польщі щодо козацької Украйни. Тоді Польща немовби щитом захищатиме французькі землі від експансії московитів, а Украйна, у свою чергу, таким саме щитом захищатиме польські землі.

– А ви даєте гарантії, що козаки виконають оборонну місію, на яку сподіваємося ми усі?

І вже вкотре у розмову втрутився Григорій:

– Лише декілька місяців тому я відвідав Украйну, побував на Запорозькій Січі, мав перемовини з кошовим отаманом Іванцем. І повірте вже мені – запорожці з надією очікують моменту, коли мій шановний батько нарешті повернеться з вимушеної еміграції. Тоді у всій Гетьманщині не знайдеться жодної козацької шаблі, яка б не піднялася за віру християнську та славетного мазепинського сподвижника Пилипа Орлика!

Месьє Вільнєв вислухав палку промову гетьманича із скептичною посмішкою і тільки-но зібрався щось заперечити, як Ваган-паша проскреготав:

– Оце слухаю я, слухаю і все дивуюся: від імені кого виступають сьогодні наші шановні учасники переговорів – батько й син Орлики?

• Предыдущая
• 39/63
• Следующая