Емма - Остин Джейн - Страница 69
- Предыдущая
- 69/110
- Следующая
— До середини літа полковник і місіс Кемпбелл мають повернутися до міста, — відповіла Джейн. — Я змушена буду певний час провести з ними; вони самі цього захочуть, я знаю; опісля ж мені, можливо, забажається покинути їх. Але тепер я не хотіла б, аби ви брали на себе клопіт і про щось дізнавалися.
— Та які там клопоти! Знаю я ваші принципи: ви боїтеся завдати мені клопоту; але ж, люба моя Джейн, запевняю вас, що навряд чи ваша доля цікавитиме Кемпбеллів більше, ніж мене. За день-два я напишу місіс Партрідж і дам їй чіткі вказівки, щоб вона підшукувала щось підходяще.
— Я вдячна вам, але не хотілося, щоб ви їй про це розповідали взагалі; доки не підійде слушний час, я нікому не хочу завдавати клопоту.
— Але ж, люба моя крихітко, слушний час уже підходить; уже квітень надворі, червень — та й липень — уже не за горами, а перед нами — така важлива справа. Ваша недосвідченість і наївність просто дивує мене! Таке місце роботи, на яке ви заслуговуєте і яке очікують од вас ваші друзі, трапляється далеко не щодня і не дістається за першим же бажанням. Ми дійсно мусимо починати розпитування зараз же.
— Вибачте, пані, але ж це абсолютно не входить у мої плани. Я не розпитую сама і жалкуватиму, якщо це робитиме хтось із моїх друзів. Коли визначуся стосовно часу, то не думаю, що довго сидітиму без роботи. У місті є такі місця — спеціальні контори, — звертання в які неодмінно дасть якийсь результат. Це — контори з продажу людей, а вірніше — з продажу їхнього інтелекту.
— О Господи! Продаж людей?! Ви мене шокуєте; якщо ви маєте на увазі работоргівлю, то запевняю вас: містер Саклінґ завжди був прихильником її заборони.
— Я не мала на увазі работоргівлю, — відповіла Джейн. — Торгівлю послугами гувернанток — ось що я мала на увазі, тільки й того. За ступенем покарання цей останній тип торгівлі сильно відрізняється від першого, та я не зовсім упевнена, в якому з випадків жертви зазнають більших нещасть. Але я хочу лише сказати, що існують рекламні контори, і я не сумніваюся, що, звернувшись до них, я досить швидко знайду щось підходяще.
— Щось підходяще! — повторила місіс Елтон. — Авжеж, це буде саме те, що відповідатиме вашим скромним уявленням про себе. Я знаю, що ви — людина надзвичайно скромна. Але ж ваші друзі явно будуть незадоволені тим, що ви приймете подібну пропозицію — якесь пересічне, недостойне вас місце в родині, що не належить до найвищих кіл суспільства і є нездатною забезпечити красиве життя.
— Ви надзвичайно ласкаві, але на все це я дивлюся зовсім по-іншому; я не ставлю собі за мету потрапити до людей багатих, бо тим сильнішим буде моє приниження — порівняння лише посилить мої страждання. Родина джентльмена — ось усе, чого мені слід прагнути.
— Авжеж, авжеж. Знаю я вас: ви візьметеся за все, що вам запропонують. Але дозвольте з вами не погодитись, і я впевнена, що тут ваші добрі друзі Кемпбелли будуть цілком на моєму боці — з вашими неабиякими талантами ви просто зобов'язані обертатись у найвищих колах. Одні лише ваші музичні здібності та знання дають вам повне право висувати ваші власні умови: мати стільки кімнат, скільки забажаєте, проводити в родині стільки часу, скільки зважите за потрібне; тобто не знаю… ось коли б ви добре зналися на арфі, то я абсолютно певна, що ви могли б собі все це дозволити; але ж ви співаєте так само гарно, як і граєте, тож я дійсно гадаю, що навіть і без арфи ви змогли би ставити власні умови. І ні я, ні Кемпбелли не заспокоїмося, доки ви гарантовано не забезпечите собі прекрасне, почесне і надійне місце в житті.
— Ніхто не заважає вам зіставляти прекрасність, почесність і надійність такого місця, — сказала Джейн. — Ці принади є, безперечно, рівноцінними; однак я цілком серйозна в своєму небажанні, щоб наразі робилися якісь спроби мені допомогти. Я вам надзвичайно вдячна, місіс Елтон, я дуже вдячна всім, хто співчуває мені, але я рішуче налаштована не здійснювати ніяких кроків, доки не настане літо. Упродовж наступних двох чи трьох місяців я волію залишитися там, де я є, і такою, якою я є.
— А я, запевняю вас, теж цілком серйозна в своїй рішучості, — відповіла місіс Елтон, — пильнувати — залучивши до цього моїх друзів, — щоб ми не проґавили чогось дійсно вартого уваги.
У такому стилі вона і продовжувала; і ніщо не могло її зупинити, доки до кімнати не зайшов містер Вудхаус. Тоді її марнославство отримало інший об'єкт уваги, і Емма почула, як місіс Елтон таким же приглушеним тоном сказала Джейн:
— А ось, дивіться, іде мій любий старенький кавалер! Уявіть собі — він настільки галантний, що пішов поперед інших чоловіків! Яке чарівне і привабливе створіння! Кажу вам, він мені подобається надзвичайно. Я в захваті від його отієї чудернацької старомодної ввічливості; вона мені набагато більше до вподоби, ніж сучасна невимушеність і безпосередність; сучасна невимушеність часто дратує мене. Але цей славний дідусь містер Вудхаус! Чули б ви його галантні промовляння на мою адресу за обідом! О! Кажу вам — мені починає здаватися, що мій cara sposo ще візьме та приревнує мене. У мене таке враження, що я в нього у фаворі; він навіть підмітив, яке в мене плаття. Як воно вам, до речі? Це Селіна вибирала. Гадаю, що красиве, але ось не знаю: може, воно занадто пишне? Мене просто верне від самої думки про те, що я можу виглядати надто пишною, всілякі прикраси викликають у мене жах. От і тепер я мушу причепити деякі оздоби, бо так вимагає етикет. Ви ж знаєте, що молода дружина мусить виглядати молодою дружиною, але ж мій природний смак весь тяжіє до простоти; простий стиль убрання настільки доречніший за прикраси! Та бачу, що я в меншості: мало хто здатен належним чином поцінувати простоту вбрання — показна пишність та прикраси є на першому місці. Я маю задумку оздобити своє сріблясто-біле поплінове плаття ось такими прикрасами. Як ви гадаєте, воно мені личитиме?
Тільки все товариство встигло зібратись у вітальні, як до нього приєднався містер Вестон. Він встиг повернутись якраз до вечері, і вирушив до Гартфілда відразу ж після її закінчення. Ті, хто добре його знали, майже не сумнівались у його появі й тому не здивувалися, решта ж зраділи надзвичайно. Містер Вудхаус був настільки радий бачити його зараз, наскільки ж він був би засмучений його приходом раніше. Джон Найтлі просто онімів од здивування. Його надзвичайно сильно вразила та обставина, що чоловік, котрий міг би після ділового дня в Лондоні спокійно провести вечір удома, знову вирушає в дорогу, проходить пішки півмилі до чужого будинку заради того, щоб допізна пробути в різношерстному товаристві й закінчити день, намагаючись бути ввічливим серед людського гамору. Чоловік, котрий був на ногах з восьмої ранку й уже міг би спокійно відпочивати, котрий змушений був багато говорити й уже міг би помовчати, котрий побував не в одному натовпі й тепер міг би побути на самоті! І ось такий чоловік полишає спокій і безпеку власної домівки і холодного та сльотавого квітневого вечора знову поринає в непривітний світ! Якби він порухом пальця змусив свою жінку відразу ж піти додому, то це ще можна було б зрозуміти; але схоже було, що його поява не тільки не припинить прийому, а навпаки — подовжить його. Джон Найтлі спантеличено подивився на нього, знизав плечима і мовив: «Я не чекав такого навіть від нього».
Тим часом містер Вестон, абсолютно не підозрюючи про викликані ним у Джона Найтлі спантеличення та протест, як завжди радісний і бадьорий, намагався сподобатися решті присутніх, із повним правом перебуваючи в центрі уваги після проведеного за межами домівки дня. Потім же, відповівши на розпитування своєї дружини щодо вечері, запевнивши її, що всі її детальні вказівки слугам було виконано, і поділившись тими світськими новинами, про які він устиг дізнатися, містер Вестон перейшов до розповіді про справи чисто родинні, котра хоча й призначалася в основному місіс Вестон, але, безперечно, зацікавила всіх, хто був у кімнаті. Він дав місіс Вестон листа; лист був від Френка і адресувався їй; він перехопив його на шляху і дозволив собі розпечатати.
- Предыдущая
- 69/110
- Следующая
