Емма - Остин Джейн - Страница 70

• Предыдущая
• 70/110
• Следующая

— Прочитай, прочитай його, — сказав містер Вестон, — тобі сподобається; там лише кілька рядків — це не займе багато часу; прочитай його Еммі.

Емма і місіс Вестон проглянули листа разом; він же тим часом сидів і говорив з ними злегка приглушеним тоном, однак усі добре чули, про що йшлося.

— Ось бачите, добра новина — він приїздить. Ну, що на це скажете? Хіба ж я не говорив вам завжди, що він незабаром повернеться? Енн, серденько, хіба я не казав тобі цього, а ти не йняла віри? Бачите — будуть у Лондоні наступного тижня, це найпізніше; бо коли їй щось потрібно, то тут вона нетерпляча, мов той дідько. Скоріш за все вони приїдуть до міста завтра або в суботу. Що ж до її болячок, то все це не варто й дірки з бублика. Це просто чудово, що Френк буде поруч із нами — в Лондоні, тож він зможе побувати й у нас. Коли вони приїдуть, то залишаться там надовго, а це означає, що половину свого часу він пробуде з нами. Саме цього я і хотів. Ну що, гарна новина? Ти закінчила листа? Емма весь його прочитала? А тепер сховайте його; ми добряче поговоримо про нього якось іншим разом, зараз непідходяща обстановка. Іншим же я лише коротко викладу обставини справи.

Місіс Вестон була надзвичайно задоволена таким поворотом подій. Ні в словах, ні в самому своєму вигляді вона цього не приховувала. Вона почувалася щасливою, вона знала, що вона щаслива, і знала, що їй слід бути щасливою. Її поздоровлення були емоційними й відкритими. Емма ж не могла відреагувати так само швидко, бо їй знадобилося трохи часу, щоб розібратися зі своїми почуттями й усвідомити міру свого схвилювання, котре, як вона вирішила, було досить великим.

Однак містер Вестон був надто радий, аби придивлятись і надто говірливий, аби дати висловитись іншим, тож його цілком задовольнило те, що сказала Емма, і незабаром він пішов далі, щоб порадувати решту друзів стислою розповіддю про те, що всі присутні у кімнаті й так устигли почути.

Добре, що містер Вестон прийняв на віру всезагальну радість од його повідомлення, бо інакше він побачив би, що і містер Вудхаус, і містер Найтлі теж зраділи, та не дуже. Після Емми та місіс Вудхаус вони були першими, кому випала честь відчути себе щасливими, що Френк приїжджає; потім настала черга міс Ферфакс, але вона була настільки зайнята розмовою з Джоном Найтлі, що втручання було б надто неввічливим; тож опинившись поряд із місіс Елтон, яка в той момент ні з ким не розмовляла, містер Вестон заговорив про це з нею.

— Сподіваюсь, що незабаром я матиму приємність відрекомендувати вам свого сина, — сказав містер Вестон.

Місіс Елтон, забачивши у висловленому сподіванні вишуканий комплімент на свою адресу, всміхнулася надзвичайно граціозно.

— Ви, гадаю, вже чули про такого собі Френка Черчілля, — продовжив він, — і знаєте, що він — мій син, хоча прізвище в нього інше.

— Авжеж чула, і буду дуже радою знайомству з ним. Сподіваюся, що містер Елтон не забариться з візитом до нього; і ми обидва матимемо приємність приймати його в нашому будинку.

— Ви дуже ласкаві. Певен, що Френк зрадіє надзвичайно. Він має бути в Лондоні наступного тижня, якщо не раніше. Ми отримали звістку про це із сьогоднішнім листом. Сьогодні вранці на своєму шляху я зустрів поштову карету, а забачивши почерк мого сина, дозволив собі відкрити листа, хоча адресований він був не мені, а місіс Вестон. До речі, основний його дописувач — вона. Я майже ніколи не отримую від нього листів.

– І ви отак взяли і розпечатали листа, що призначався їй?! О, містере Вестон, — манірно посміхаючись. — Я енергійно протестую. Який небезпечний прецедент ви створили! Сподіваюся, що ви не дозволите вашим сусідам наслідувати ваш приклад. Якщо подібне чекає і мене, то, слово честі, нам, заміжнім жінкам, слід уже бути насторожі! О, містере Вестон, од вас я такого не чекала!

— Аякже! Ми, чоловіки, — вкрай огидні створіння. Тож будьте обережними, місіс Елтон! У цьому листі йдеться про… це — короткий лист, написаний похапцем, просто для того, щоб нас повідомити. Коротше кажучи, у ньому йдеться, що всі вони незабаром приїздять до міста з огляду на здоров'я місіс Черчілль: цілу зиму вона нездужала і гадає, що в Енскумі для неї надто холодно; тому вони мають невідкладно переїхати південніше.

— Ого! Аж із Йоркшира, чи не так? Енскум — це ж у Йоркширі?

— Так, вони мешкають за сто дев'яносто миль від Лондона. Чималенька відстань!

— Авжеж, дійсно чималенька. На шістдесят п'ять миль далі від Лондона, ніж Кленовий Гай. Але що таке відстань для людей дуже багатих, містере Вестон? Знали б ви, як часом гасає мій зять, містер Саклінґ. Ви не повірите, але вони з містером Бреґґом якось двічі протягом одного тижня їздили до Лондона і назад четвериком.

— Незручність великої відстані до Енскума, — сказав містер Вестон, — полягає в тому, що останнім часом місіс Черчілль, як ми це розуміємо, тижнями була не в змозі самотужки підвестися з дивана. Як писав Френк у своєму останньому листі, вона скаржилася, що не має достатньо сил вийти до оранжереї без його і містера Черчілля допомоги — вони підтримували її під обидві руки! Це, звичайно ж, свідчить про значний занепад сил — але раптом тепер їй так кортить швидше потрапити до міста, що вона має намір спати в дорозі лише дві ночі. Про це і йдеться в листі Френка. Погодьтеся, місіс Елтон, такі тендітні створіння, як жінки, влаштовані якось по-чудернацькому, чи не так?

– І не збираюся я з вами погоджуватися! Скажу прямо, я завжди стаю на бік моєї статі. Попереджаю вас: у моїй особі ви матимете надзвичайно впертого супротивника. Я завжди захищаю жінок, і, запевняю вас, коли б ви знали, як Селіна ставиться до ночівлі в заїжджому дворі, то ви б не здивувалися, чому місіс Черчілль так несамовито прагне уникнути таких ночівель. Селіна каже, що для неї це просто жах, і частково її прискіпливість передалася мені. Вона завжди подорожує з власними простирадлами — чудовий застережний захід. Місіс Черчілль чинить так само?

— Запевняю вас, місіс Черчілль завжди чинить так, як годиться аристократці. Місіс Черчілль не поступиться жодній жінці…

Місіс Елтон жваво його перепинила:

— О, містере Вестон, ви можете невірно мене зрозуміти. Селіна — не аристократка, кажу вам. Не обманюйтесь у цьому.

— А хіба ні? Тоді вона — не зразок для місіс Черчілль, бо місіс Черчілль — аристократка, якої світ не бачив.

Тут місіс Елтон замислилась: а чи не переборщила вона, бува, так енергійно заперечуючи аристократичність своєї сестри? Аж ніяк не їй було вирішувати, може Селіна вважатись аристократкою чи ні; можливо, подібна претензія відгонила фальшю, і тому вона вже почала подумувати, як би найліпшим чином викрутитись із цієї ситуації, коли містер Вестон продовжив:

— Як ви самі можете здогадатися, місіс Черчілль не користується моєю великою прихильністю — але це суворо між нами. Та вона дуже любить Френка, і тому я не можу говорити про неї погано. Крім того, нині вона нездужає; але вона завжди нездужала, якщо вірити її власним словам. Я не кожному про це кажу, місіс Елтон, але я не надто вірю в оті болячки місіс Черчілль.

— Якщо вона дійсно хвора, то чому б їй не поїхати до Бата, містере Вестон? Або до Кліфтона?

— Вона вбила собі в голову, що в Енскумі для неї занадто холодно. Насправді ж мені здається, що Енскум їй просто обрид. На цей час вона прожила там довше, ніж будь-де, тому починає подумувати про переміну. Енскум — усамітнене і глухе місце. Мальовниче, але надто усамітнене.

— Авжеж — схоже на Кленовий Гай. Мабуть, жоден маєток не розташований так далеко від шляху, як Кленовий Гай. А навкруги — скільки лісонасаджень! Таке враження, що ти відгороджена від усього, — повна ізоляція. Вірогідно, місіс Черчілль не має такого здоров'я чи такої вдачі, як Селіна, щоб отримувати задоволення від усамітнення. Чи, може, їй бракує внутрішніх можливостей, аби бути придатною для сільського життя? Я завжди кажу, що жінці важливо мати якомога більше внутрішніх ресурсів, тож я вдячна долі, що маю їх достатньо для того, щоби бути незалежною від суспільства.

• Предыдущая
• 70/110
• Следующая