Выбери любимый жанр

Сімурґ - Поваляева Светлана - Страница 4


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

4

Погляд Реони у напівтемряві: очна рогівка, підбілена матовим відблиском подушки, вогко зблискує, ніби лезо ножа. Всередині у неї все червоне, а рогівка — біла, вона мовби розтинає все до кісток, вивільняє біле з простору, бо подушка — чорна. Чорний напірник, чорне простирадло, чорна ковдра з не більшою за хруща вишивкою в кутку.

Сімурґ - i_001.png

— Твою дружину звуть Мальвазія? — Голос у Реони глухий, вуркотливо-сиплуватий, лінивий, такий, ніби в нього піску натрусили, і той скрегоче на зубах, або такий, цей її голос, ніби на ранковому асфальті гулюкають голуби, а глибоко під ними прокволо гуркоче підземна ріка — брунатні ґрунтові води, тлустий і чорний, як сон, каналізаційний потік. Сон як вистава тіней на споді повік, слова як тіні на білому папері очної рогівки.

— Мальва. У мене все дитинство спливло серед мальв, я досі їх люблю, але купую чомусь завжди жовті айстри.

Цілий сон я блукаю між полицями велетенського супермаркету (а я і наяву завжди гублюся посеред безглуздя вибору), мене оточують найрізноманітніші предмети, чий сенс і призначення вислизає з моєї уваги і мого глузду. Проте я цілеспрямовано блукаю поміж колготками, копченими вуграми, довжелезними шеренгами шампунів, фарб для волосся, гелів для душу, пральних порошків та миючих засобів, блукаю, доки не вивітриться з мене запах Реони. Її запах — осіннє листя, горіхи, мед, латаття, глиця, дим ватри, сухі водорості, шкіряний портсигар, пачулі, полірована акацієва дощечка під кавник, болотяна вода, перестигла калина, осінній дощ, вогке каміння, пухкі гриби — залишається у відділі пральних порошків, гублячись серед їдкого запаморочливого хімічного смороду, котрий просотується в мене, як вірус грипу.

— Чому ти називаєш мене Мальвою? Хто така Мальва? — запитує Валерія у напівтемряві, підвівшись на лікті з подушки. Білий напірник не вступає в реакцію з її очною рогівкою.

— Хіба? — сонно муркоче лагідний, вдоволено-розслаблений чоловік. Його гнучкі й пружні м’язи плавають під шкірою, немов повільні хижі риби. Червоні підшкірні акули і скати, білі глибинні дельфіни, мурени, вугри. Невже його скелет, там, всередині, цілковито білий, мов сніг?

— Ти мене з кимсь плутаєш, — мстиво править своєї Валерія й самій себе бридко. Що затягує Валерію в цю траншею неконтрольовано-ідіотської примітивно-бабської поведінки? Невже це неуникно?

— Дивна фантазія. Якщо хочеш, будь Любою Валерією. — Голос його вже зі сну.

Чорний сон виринає, мов кит, що ковтає мою свідомість. Всередині пащі все червоне, а ікла білі, а хіба у китів бувають ікла? У китів, принце, буває все, кит — це світ і всесвіт, сутність існування в неіснуванні, кит — це все, що ти можеш собі уявити, і все, що тобі навіть не насниться, кит — це неосяжний пра-сон у безмежності… Червона пульсація всередині Реони з кожним поштовхом вкладає до мого напруженого єства її слова, транслює чорні й білі слова якоюсь заспокійливо-океанською морзянкою. Я — телеграфний стовп. Червона і чорна порожнина-пустка-пастка-середина — внутрішній вакуум-осердя нестерпної насолоди. Всесвіт втискає інформацію в мене з кожною конвульсією. Все густіше, щільніше насичену собою, свідомість м’якне. Спілкування всередині кита. Біле полум’я випалює мій мозок. Десь на дні морському, на березі, у прибої, на мілині, весь цей час незворушно лежать наші білі з темними трикутниками тіла. Чорне підкоряє червоне, чарне, черне, чворне. Золоте сяйво світання натирає до блиску мокру шкіру велетенського кита. Сон крізь солону блакить. Тепер ми з тобою і зовні і всередині — одне незворушне тіло зі сміливо заштрихованим міжніжжям. Реона мовчить, і її незбагненна замшева квітка мовчить також, стікаючи білими струмочками клею, роси, молока молочаю. Я — повалений стовп, обірваний дріт. Полиски світання. Іскри електричних розрядів розсіяно лискучою шкірою цього величного і неосяжного сну. Гроза і злива за шибою — з дерев невпинно ллється змішане з водою листя. Солодка тепла липкість швидко холоне, пробуджуючи непевними спогадами про дитячий енурез. Знову дрочив уві сні. Валерія відчуває, напевне. Навіть якщо не прокидається. Бідна моя, кохана забетонована дівчинка…

Клацає дверний замок. Валерія з листом в руці повільно (тепер все довкруж повільне-повільне, загальмоване, затоплене прозорим гліцерином зухвалої миті) й непевно рухається в цьому затишному вереснево-медвяному світі (як там в листі? Вона «повільно-повільно малювала очі»?) до передпокою, зачудована власною прозорістю: ніби страх її осклів, а відчуття всохли, наче осінній гербарій у грубих бібліотечних волюмах.

— Лєрочко, люба моя, сонечко, це все тобі! — вигукує неприродно привабливий чоловік у довгополому чорному пальті. У нього родимка біля кутика вуст. Лівого. Це Грек. Виявляється, Грек одружений! Космічна Дівчинка не пробачить йому Numo. Або дружину…

«Така щира усмішка, такі щирі очі, руки… такий привабливий, веселий, відкритий… чому він весь час кличе мене Лєрочкою?..» — ховаючи від шелестких пакунків та оберемка манюсіньких жовтих айстрочок руки (у правій — лист) за спину, паморозиться Валерія. Потім поволі витягає правицю з листом з-за спини, зводить очі на чоловіка.

— Хто така Реона?

Валерія стежить пильно, впритул, проте не впольовує жодного нещирого мікропоруху. Чоловік направду здивований, і зрозуміло, що він, поглянувши на вистромленого, мов кухонний ніж, листа, навіть і не второпав одразу, що то таке. Він все ще простягає Валерії квіти і подарунки. Пауза утворюється на диво нейтральною, безбарвною, наче порожнина у горіховій шкаралупці.

— Хто така Реона, котра пише тобі листи? Зокрема оцей лист, — запитує голос Валерії, а сама вона лежить горілиць на дні гірського струмка й очі її бачать крізь воду стелю своєї смерті — блакитне вересневе небо.

— Лєрочко, яка Реона? Що сталося? — Грек трусить головою, навіть всім лицем, мов басет мордою, так, що перед очима Валерії аж заметалася, наче агонізуюча рибка в акваріумі, його сексапільна родимка. Валерія отямлюється і тепер вже буденно, хоч і вперто, простягує чоловікові листа з ідеальними чорними рядками та плямкою шмінки. Грек, притиснувши до грудей пакети і квіти, двома пальцями, наче ножицями, бере папірець і втуплюється в нього, пробігає рядки поглядом. Заусміхався.

— Де ти це взяла?

— В нашій поштовій скриньці, — проартикульовує Валерія і відчуває, що з очей поповзли сльози. Плакати вона не вміє, тому їй здається, що вона лежить на дні гірського струмка і ніщо вже не має значення, бо нічого більше нема. Навіть вішака з її рудим шкіряним пальто у передпокої нема. І чорно-білого перемикача на стіні біля одвірка нема.

— Можливо, якась закохана в нашого сусіду однокласниця випадково вкинула не в ту скриньку?

— Закохані ніколи не вкидають листи не в ту скриньку. А на конверті стояла наша адреса і твоє ім’я.

Подружжя так само і далі стоїть у передпокої біля вхідних дверей — ніби на краю рампи, що мала б обірватися до оркестрової ями. Але Валерія вже забула про свій страх, що чоловік викриє її втручання в його приватний світ, а Грек не вміє повертати ситуацію на свою користь дріб’язковими жіночими методами. Йому це зараз навіть не спало б на думку. Він — саме здивування, сама щирість. Врешті йде до кухні.

Валерія слідом. Грек звалює на стіл все, що притискав до грудей, і з листом в руках опускається на ослінчик. Поли його елегантного пальта вкладаються на підлогу біля ніг, мов дві чорні кицьки. Валерія стоїть перед столом і водить нігтем по голівках айстрочок, ніби вичісуючи з них різкий, трохи мильний запах. Грек повільно перечитує листа.

— Лєро, я не можу собі навіть уявити, хто ця дівчина, але це відгонить серйозною шизою. Кажу як психіатр.

— От, власне, як психіатр і скажи: звідки цей лист взявся? Там ще був засушений листок, але я випадково наступила на нього.

— Де?! Ти його прибрала?!

4

Вы читаете книгу


Поваляева Светлана - Сімурґ Сімурґ
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело