Затемнення - Майер Стефани Морган - Страница 69

• Предыдущая
• 69/112
• Следующая

Еммет вилаявся.

Серед вовків, які спостерігали цю сцену, прокотився схвальний гомін.

— Ще раз, — скомандував Еммет, усмішка зникла з його обличчя.

— Моя черга, — запротестував Едвард. Я стисла його руку.

— За хвилину, — всміхнувся Джаспер, відступаючи на крок назад. — Спочатку я хочу дещо показати Беллі.

Я з хвилюванням побачила, що він махнув Алісі.

— Я знаю, що ти непокоїшся за неї, — промовив він, коли Аліса танцюючи підійшла до місця двобою. — Я хочу продемонструвати тобі, чому не варто за неї боятися.

Незважаючи на те, що я була впевнена: Джаспер ніколи і нікому не дозволить скривдити Алісу, було важко спостерігати, як вони стають у бойову позицію. Аліса завмерла нерухомо, вона після Еммета здавалася мініатюрною, наче лялька, і сама собі всміхалась. Джаспер зайшов ззаду, а потім звернув ліворуч. Аліса заплющила очі.

Моє серце билось швидко і нерівно, доки я дивилась, як Джаспер кружляє навколо того місця, де стояла Аліса. Ось Джаспер кинувся, зникаючи з поля зору. Зненацька він виник з іншого боку від Аліси. Не схоже було, щоб вона рухалась. Джаспер знову атакував і знов, як і перед тим, лише для того, щоб опинитися на землі з іншого боку від Аліси. Аліса продовжувала стояти з заплющеними очима і посміхатися.

Тепер я спостерігала за нею уважніше.

Вона таки рухалась — просто до цього я не бачила її рухів, атаки Джаспера відвертали мою увагу. Вона робила маленький крок уперед лише за секунду до того, як фігура Джаспера опинялась на тому місці, де вона стояла мить назад. Вона зробила ще один крок, і руки Джаспера схопили повітря на тому місці, де щойно була її талія.

Джаспер наблизився, і Аліса зарухалась швидше. Вона танцювала — описуючи спіралі та кружляючи довкола власної вісі. Джаспер ніби був її партнером, стрибав навколо неї, намагаючись пробитися крізь її граційні рухи, але так жодного разу і не торкнувся її — здавалося, весь танок був заздалегідь відрепетируваний. Нарешті Аліса розсміялась.

Ніби нізвідки вона опинилась на спині Джаспера, а зуби тримала біля його горла.

— Попався, — сказала вона і поцілувала його в шию.

Джаспер тихо всміхнувся, хитаючи головою.

— Ти справді — маленьке жахливе чудовисько.

Вовкулаки знов заричали, цього разу насторожено.

— Їм корисно трохи навчитися поваги, — із задоволенням прошепотів мені на вухо Едвард. Потім він промовив голосніше: — Моя черга.

Він стиснув мою руку, перш ніж її відпустити.

Підійшла Аліса, щоб зайняти його місце поряд зі мною.

— Круто, скажи? — самовдоволено запитала вона мене.

— Дуже, — погодилась я, не зводячи очей з Едварда, поки він граційно та безшумно йшов до Джаспера — його рухи були гнучкими та обережними, наче в комишевого кота.

— Я слідкую за тобою, Белло, — раптом прошепотіла вона, її голос звучав так низько, що я ледве могла чути, хоч її губи були біля самісінького вуха.

Я швидко подивилась у її обличчя, а потім знов обернулась у бік Едварда. Він був повністю сконцентрований на Джасперові; коли відстань між ними скорочувалась, вони обоє робили маневри для відвернення уваги.

Аліса знов з докором заговорила до мене.

— Я попереджу Едварда, якщо твої плани стануть визначенішими, — пригрозила вона тим самим низьким шепотом. — Те, що ти наражатимеш себе на небезпеку, жодним чином не допоможе. Невже ти гадаєш, що хтось із них здасться, якщо ти помреш? Вони продовжуватимуть боротьбу, і ми продовжуватимемо. Ти не в змозі нічого змінити, тож будь гарною дівчинкою, гаразд?

Я скривилась, намагаючись проігнорувати її слова.

— Я слідкую за тобою, — повторила вона.

В цю мить Едвард наблизився до Джаспера; цей двобій, на відміну від інших, був двобоєм рівних суперників. Джаспер мав століття досвіду, який допомагав йому битися, та він старався, наскільки міг, покладатися на інстинкти, але його думки на частку секунди випереджали його дії. Едвард був трохи швидший, але прийоми Джаспера були йому не знайомі. Вони сходились знову і знову, але ніхто не міг здобути переваги, з їхніх вуст раз у раз вихоплювалося інстинктивне гарчання. Було важко дивитися на це, але ще важче було відвести погляд. Вони рухались занадто швидко, аби я насправді розуміла, що саме вони роблять. Час від часу мою увагу відвертали гострі погляди вовків. У мене було відчуття, що вовкулаки від цього отримують навіть більше задоволення, ніж я, — можливо, навіть більше, ніж слід.

Зрештою Карлайл відкашлявся.

Джаспер засміявся і зробив крок назад. Едвард вирівнявся і також посміхнувся.

— Повернімось до роботи, — проголосив Джаспер. — Назвемо це нічиєю.

Далі всі по черзі виходили на двобій: Карлайл, потім Розалія, потім Есме і знов Еммет. Я зіщулилась від страху, коли Джаспер атакував Есме, і могла лише підглядати з-під вій за цим дійством. На нього було дивитись найстрашніше. Потім Джаспер почав уповільнювати свої рухи, але все одно рухався занадто швидко, аби і я могла розгледіти, що саме він робить, і дав ще одну вказівку:

— Ви бачите, що я зараз роблю? — спитав він. — Повторюйте, ось так, — підбадьорив він. — Не забувайте захищатися з боків. Пам’ятайте, де буде їхня мішень. Весь час рухайтесь.

Едвард був, як завжди, сконцентрованим, навіть міг почути і побачити те, чого іншим було не дано.

Мені ставало дедалі важче стежити за тренуванням, оскільки мої очі почали важчати. Останнім часом я спала погано, та й узагалі вже минуло двадцять чотири години відтоді, як я спала востаннє. Я притулилась збоку до Едварда і дозволила своїм повікам склепитися.

— Ми вже майже закінчили, — прошепотів він.

Джаспер підтвердив це, обертаючись обличчям до вовків; перше за весь час йому знов було не по собі.

— Завтра ми продовжимо тренування. Без вагань приходьте подивитися.

— Гаразд, — відповів Едвард холодним голосом Сема. — Ми прийдемо.

Потім Едвард зітхнув, відпустив мою руку і відійшов. Він обернувся до своєї родини.

— Зграя вважає, що буде корисним, якщо вони ознайомляться з запахами кожного з нас, щоб потім не припуститися помилки. Якщо ми постоїмо трохи нерухомо, їм буде легше.

— Певна річ, — відповів Карлайл Сему. — Як скажете.

Доки вовкулаки піднімались на лапи, зграєю пронісся гортанний звірячий гуркіт.

Я знов розплющила очі від здивування, забуваючи про втому. Глибока чорнота ночі ледь-ледь почала танути, десь далеко, з тамтого боку гір, сонце почало визирати крізь хмари, хоч весь небосхил іще не розвиднився. Коли вовкулаки наблизилися, нарешті можна було розгледіти їхні статури та кольори.

Сем, звісно ж, був поперед усіх. Неймовірно величезний, чорний, як крукове крило, монстр із моїх нічних страхіть — у буквальному смислі слова: потому як я вперше побачила Сема та інших на галявині, вони являлися мені у поганих снах не раз.

Тепер, коли я могла роздивитися їх усіх, могла перелічити кожну пару очей, виявилось, що їх більш ніж десять. Зграя була величезною.

Краєм ока я зауважила Едварда, що спостерігав за мною, обережно оцінюючи мою реакцію на побачене. Сем наблизився до Карлайла, що стояв попереду, зграя рухалась за ним на відстані вовчого хвоста. Джаспер напружився, а ось Еммет, що стояв з другого боку від Карлайла, був розслабленим і посміхався. Сем обнюхав Карлайла, злегка здригаючись у процесі, а потім попрямував до Джаспера.

Я пробігла очима по зосередженій зграї вовкулак. І була впевнена, що можу назвати новеньких. Одним із них був світло-сірий вовк, значно менший за інших, шерсть на його спині біля шиї стояла дибки од відрази. Ще одним був вовк кольору пустельного піску, він здавався дещо незграбним і недоладним у порівнянні з іншими. Низьке жалібне скигління вихопилось із його пащі, коли Сем, пройшовши вперед, залишив його ізольованим поміж Карлайла та Джаспера.

Я зупинила свій погляд на вовкулаці, що прямував одразу за Семом. Його хутро червонувато-бурого кольору було довшим, ніж у решти, можна навіть сказати, кудлатим. Він був майже таким великим, як Сем, другим за розміром у зграї. Він поводився невимушено, виказуючи якусь байдужість до того, що коїться, хоч решта сприймали все як важке випробування. Здавалось, той величезний червонувато-бурий вовк відчув мій погляд і подивився на мене знайомими чорними очима. Я витріщилась на нього, намагаючись усвідомити те, що вже давно знала. Я відчувала, як на моєму обличчі відбиваються здивування та захоплення. Паща вовка розтулилась, показуючи зуби. Це міг би бути страхітливий вираз, якби не його язик, що звісився у вовчій усмішці. Я також усміхнулась.

• Предыдущая
• 69/112
• Следующая